Західноукраїнські землі в 1921–1938 рр. Західноукраїнські землі
Польща Румунія Чехо-Словаччина
6 млн. 790 тис. 549 тис.
Східна Галичина, Західна Північна Буковина, три повіти Закарпаття
Волинь, Західне Полісся, Бессарабії (Аккерманський, Ізмаїльський
Холмщина, Підляшшя (Подунав’є), Хотинський), Мармарощина
Правовий статус українських земель — відсутність власного самоврядування та дискримінаційна політика по відношенню до українського населення: до комплектування органів місцевого самоврядування, на адміністративні пости, на офіцерські посади українці фактично не допускалися.
|
Польща |
Румунія |
Чехо-Словаччина |
|
У 1919 р. ліквідовано Галицький автономний сейм, а краю дана нова офіційна назва Східна Малопольща чи землі Польщі «Б». Ліквідовано місцеве самоврядування, його функції почали виконувати урядові комісари, а самоназва «українець» — заборонена для вжитку. Конституція Польщі (1921) не передбачала права на автономію українських земель. |
Закон про адміністративну уніфікацію, відповідно до якого королівське законодавство поширювалося й на приєднані землі. Общинне самоврядування ліквідовано; замість старост, які обиралися, призначалися «примарі», на чолі повіту — «префекти», ставленики МВС |
Зобов’язання щодо надання автономії Закарпаттю не були виконані, а самоназва «Закарпатська Україна» — заборонена; офіційна назва — Підкарпатська Русь. Однак національна дискримінація не була такою сильною як в Польщі та Румунії, тим не менш, у 1927 р. з 2,2 тис. службовців лише 300 були українцями |
Економічний розвиток — перетворення в аграрно-сировинні придатки, ринку збуту й джерела сировини та дешевої робочої сили.
|
|
Польща |
Румунія |
Чехо-Словаччина |
|
Уряди свідомо гальмували розвиток промисловості — деіндустріалізація |
Хоча Чехо-Словаччина й входила до найбільш розвинутих країн світу, Закарпаття залишалося відсталим аграрним районом. Разом із тим, уряд Чехо-Словачини вкладав у розвиток Закарпаття більше коштів, ніж отримував від нього, однак це не могло суттєво змінити ситуацію в краї: за 20 років тут не було зведено жодного великого підприємства. |
|
|
Дозвіл на відкриття промислового підприємства був обмежений чисельними формальностями. Встановлення урядом високих тарифів на залізничні перевезення обмежувало зв’язки з ринками. 85% — дрібні підприємства (менше 20 робітників). Переважання добувної, лісопереробної, харчової промисловості, де панував англійський та французький капітал. Щоб протидіяти іноземному впливу, створюється мережа кооперативних організацій. Добре відомим було товариство «Маслосоюз», який експортував продукцію до країн Європи; інші. Польський уряд штучно стримував розвиток української кооперації (пільги — польським, обмеження українців другорядними галузями). |
Загальна відсталість румунської економіки. Вивезення промислового обладнання до центральних районів країни (обладнання Ізмаїльського та Ронійського портів, Аккерманських трамвайних майстерень та прядильної фабрики). Лише 4,25% підприємств мали від 6 до 20 робітників. Найбільша вага в системі господарства — харчова промисловість. |
||
|
Велике приватно власне, державне та церковне землеволодіння у Галичині складало 43,9%. Водночас, близько 1 млн. карликових селянських господарств, величезна армія батраків. Безземелля селян стає хронічними, вирішити цю проблему не вдалося й у ході аграрної реформи 1919 р., метою якої було економічне підкорення селянства й колонізація краю вихідцями з корінних земель. Таємним наказом українцям заборонялося продавати більше 5% поміщицької землі. |
Великі приватно власні, державні та церковні землеволодіння у Буковині складали 54,8%. Хронічне безземелля селян (лише 60% селянських господарств могли прокормити себе). Вирішити цю проблему не вдалося навіть у ході аграрної реформи 1919 р. у Буковині та 1920 р. у Бессарабії, метою яких було економічне підкорення селянства та колонізація краю вихідцями з центральних районів Румунії. |
Чехо-Словацький уряд докладав багато зусиль аби впровадити кращі способи ведення сільського господарства: започатковано сільськогосподарські школи, у 20-х рр. проведено аграрну реформу. Уряд викупив землі угорських поміщиків, поділив їх на дрібні парцели й продав через банк селянам. Більше 32 тис. селянських господарств додатково отримали 29 тис. га землі. Не дивлячись на це, більша частина селян бідувала, а в роки світової кризи — розорялося. Потік колоністів до сільської місцевості був незначним. |
Соціальне становище
1. Низький рівень життя переважної частини населення, що вело до падіння приросту населення (так, напередодні ІІ Світової війни приріст населення в Галичині складав 8 новонароджених на 1тис.):
○ безробіття, яке в роки кризи набувало небаченого розмаху:
• у Польщі в 1931–1932 рр. 27 тис. зареєстрованих безробітних (хоча тільки у Львові — 30–40 тис.);
• на Буковині в 1931–1932 рр. 50 тис. безробітних, а у Придунайських землях — 50% працездатного населення;
• на Закарпатті у 1931–1932 рр. — 100 тис. безробітних;
○ злидарство навіть серед працюючих, викликане поганими житловими умовами й високими цінами на продукти;
○ наявність зайвої робочої сили дозволяло збільшувати експлуатацію, скорочуючи зарплату та збільшуючи робочий день:
• на західноукраїнських землях у складі Польщі робочий день тривав в середньому 10 годин (на текстильних фабриках іноді до 16), а зарплата в 1,5–2 рази нижче ніж у метрополії;
• в Румунії в середньому — 12 годин;
• в Закарпатті в середньому — 12 годин.
○ важкі умови праці, високий рівень виробничого травматизму;
○ широке використання дешевої жіночої та дитячої праці;
○ напівфеодальна експлуатація сільськогосподарських робітників;
○ низький рівень медичного обслуговування (3/4 дітей Східної Галичини хворі на туберкульоз (1926), серед селян — 2/3 хворих (1939)).
2. Масова еміграція:
○ за 1919–1939 рр. до Америки з Галичини виїхало 190 тис., з Волині — 150 тис. українців;
○ з Румунії — 12 тис.;
○ з Чехословаччини — 20 тис.
3. Іноземна колонізація:
○ близько 300 тис. поляків (осадники): 200 тис. в сільській місцевості і 100 тис. у містах — зростання питомої ваги поляків (за 1921–1931 рр. з 25,6% до 28,5% у Східній Галичині й з 18,3% до 21,2% у Західній Волині та на Поліссі);
○ близько 25 тис. чехів і словаків до Закарпаття.
4. Переважання українського населення за національною ознакою в селах і неукраїнських містах (фактична відсутність національного пролетаріату й висококваліфікованих робітників.)
Духовне і культурне життя — денаціоналізація українського населення, національно-культурна асиміляція українців.
|
Польща |
Румунія |
Чехо-Словаччина |
|
Штучний розподіл українців на лемків, бойків, гуцулів, поліщуків, волинян (збережений «сокальський кордон»), русинів, старорусинів. Українська мова заборонена в державних та муніципальних установах (1924), українські імена та прізвища замінялися на польські. Східна Галичина отримала нову офіційну назву — Східна Малопольща. Гальмувався розвиток народної освіти, закривалися українські школи (замість них за «кресовим законом » (1924) вводилася утраквістичні (двомовні), а по суті — польські). В 30-ті рр. залишилося лише кілька сот українських початкових шкіл (у 1911/12 рр. — 3622), а кількість загальноосвітніх складали 5 державних і 18 приватних (з 138). Унеможливлення отримати вищу освіту через високу платню та дію процентного обмеження прийому українців до вузів (Львівський університет — 5%). За короткий термін було звільнено 1500 вчителів-українців й переселено до центральних районів Польщі, а 2500 звільнили з роботи. Внаслідок такої політики 70% дорослих залишалися неписьменними. Переслідування православних українців: наприкінці 30-х рр. розгорнулося масове навернення їх до римсько-католицької віри |
На службу в державні установи приймалися особи, які володіли румунською мовою (1919 р.). Українська мова була заборонена для вжитку в державних та муніципальних установах (1920). Українські імена та прізвища, назви українських міст та сіл замінювалися на румунські (1919). Постійно скорочувалася кількість українських початкових шкіл: 1918 — 218, 1920 — 157, 1927 — жодної. Були закриті всі гімназії і професійні школи з українською мовою навчання, культурно-просвітницькі товариства, заборонено ввезення українських книш та музичних товарів. Замість українських вчителів були призначені румунські (1926), а їх зарплата збільшена на 50%. Внаслідок такої політики 80% дорослих залишалися неписьменний. |
Після стількох років мадяризації мережа українських шкіл розширилася. Однак після 1925 р., коли українська мова була визнана «чужою» для населення Закарпаття, почався зворотній процес. Не дивлячись на це, у 1938 р. налічувалося майже 500 народних шкіл, 5 гімназій, 4 учительських семінарії, один вищий навчальний заклад — «Богословський ліцей». Між двома світовими війнами у Празі постали й активно діяли Український вільний університет, Високий педагогічний інститут ім.. М.Драгоманова (1923–1933), українська мистецька студія, історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Музей Визвольної боротьби України, у Подебрадах — господарська академія (1922–1935). |
Особливості політичного життя на українських землях у складі Польщі
Українці приймали активну участь у політичному житті, залишаючись в опозиції до польського уряду. У східній Галичині діяло 12 українських політичних партій.
|
№ |
Назва політичної партії (рік) |
Лідери |
Мета партії |
Соціальна база |
Методи боротьби |
|
1. |
Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) (1925) |
Д.Левицький |
Здобуття Україною самостійності, демократичний розвиток української держави. З другої половини 30-х рр. — автономія у складі Польщі. |
Партія інтелектуальної еліти краю — національної інтелігенції (літератори, журналісти, учителя, священики, адвокати, діячі кооперації). |
Легальні методи, не вдаючись до терору. В другій половині 30-х рр. відмовляється від антиурядової боротьби, уклавши угоду «нормалізації». Найбільш впливова. |
|
2. |
Радикальна партія (1890)
|
Л.Бачинський, І.Марчук. |
Поєднання демократичного соціалізму (аграрна реформа, обмеження приватної власності, відокремлення церкви від держави) та незалежності України. |
Селяни, сільськогосподарські робітники, сільська інтелігенція. |
Конституційні методи (за впливом дещо поступалася УНДО) |
|
3. |
Комуністична партія Західної України (КПЗУ) (1919) |
К.Саврич (Максимович). |
Возз’єднання з УСРР та КП(б)У, але, починаючи з 1933 р., відмовляється від цієї ідеї у зв’язку з посиленням в СРСР тоталітарних та антиукраїнськиї тенденцій (єдина в Європі). |
Найбільш знедолена частина селян та робітників, частина інтелігенції. |
Нелегальні (діяльність партії заборонена) |
|
4. |
Організація українських націоналістів (ОУН) (1929) |
Є.Коновалець, А.Мельник, С.Бандера |
Основа ідеології — інтегральний націоналізм (Д.Донцов), який був побудований на тоталітарних засадах, але на відміну від європейських ідеологій український націоналізм був спрямований на здобуття Україною незалежності, не зазіхаючи на незалежність інших націй. Найвища мета — досягнення незалежності. Для цього є прийнятними будь-які методи. |
Українські старшокласники, студенти, частина національної інтелігенції, колишні військові |
Демонстрації, студентські страйки, бойкоти, найбільш дійові — терористичні акти, експропріації та акти саботажу. |
|
5. |
Український союз хліборобів-державників |
В.Липинський |
Консервативно-монархічне об’єднання. Ідеал — конституційна монархія. |
Частина інтелігенції та селянства. |
|
Основні події політичного життя
1920–1921 рр. — робітники Львова, Стрия, Станіслава та ін. міст виступили з вимогами підвищити заробітну плату, припинити терор, забезпечити демократичні свободи.
1921–1923 рр. — на Тернопільщині, Волині і в гірських районах Прикарпаття діяли загони партизанів.
В наступні роки боротьба відбувалася під економічними гаслами.
Упертий опір колонізаційній політиці призводив до репресій з боку властей. Восени 1930 р. польський уряд розгорнув на території українських земель пацифікацію (втихомирення). Спеціальні загони поліції війська приборкували непокірні села і навіть цілі повіти. Фізичні розправи поєднувалися з «ревізіями» культурно-освітніх товариств та кооперативів. У 1934 р. у Березі Картузькій було створено концентраційний табір, де утримувалися учасники національно-визвольного руху.
Після вбивства оунівцями міністра внутрішніх справ Б.Перацького, влада у відповідь посилює репресії проти них. У 1935–1936 р. відбувся Варшавський процес за яким до смерті було засуджено С.Бандеру, М.Лебедята Я.Карпинця (амністовані і засуджені на довічне ув’язнення), інших до багаторічного ув’язнення. У 1936 р. відбувся Львівський процес проти крайового керівництва ОУН.
Особливості політичного життя на українських землях у складі Румунії
У 1918–1928 рр. на території Бессарабії та Буковини діяв стан облоги — діяльність партій заборонено.
Татарбунарське повстання
Політика королівського уряду на окупованих землях України викликала опір. 16 вересня 1924 р. в районі Татарбунар в Бессарабії спалахнуло кероване комуністами повстання на чолі з О.Клюшніковим, в якому брало участь близько 6 тис. чоловік. Метою було встановлення радянської влади і від’єднання Бессарабії. Проти повстанців було кинуто регулярні румунські війська. Бої тривали до 25 вересня. Повстання, яке носило локальний характер, зазнало поразки. У боях загинуло 3 тис. повстанців, засуджено — 85.
Політичний режим, встановлений на землях України тримався на терорі. Лише в Хотинському, Аккерманському та Ізмаїльському повітах у 1918–1925 рр. було закатовано 13 тис. чоловік.
Не дивлячись на дозвіл легального існування, діяльність партій у 1928–1938 рр. залишалася пасивною.
|
№ |
Назва політичної партії |
Лідери |
Мета партії |
Соціальна база |
Методи боротьби |
|
1. |
«Визволення» Прокомуністична організація (1929) |
|
Одержавлення економіки, аграрні перетворення та приєднання до Радянської України |
Найбідніші верстви населення — відсутність масової підтримки. |
Легальна діяльність |
|
2. |
Українська національна партія (1927) |
В.Залозецький |
Ліберальне об’єднання, зорієнтоване на відстоювання національних українських інтересів. Схилялися до компромісів з владою |
Українська інтелігенція |
Виключно легальні методи |
|
3. |
Націоналістична організація, близька до оонівської (з середини 30-х рр.) |
О.Забачинський, І.Григорович, Д.Квітковський |
Націоналізм |
Молодь |
Конспіративні |
В 1938 р. в Румунії було встановлено королівську диктатуру. Діяльність всіх політичних партій знову було заборонено.
Особливості політичного життя на українських землях у складі Чехо-Словаччини
Особливістю політичного життя Закарпаття було відсутність власних українських партій; українські політичні групи схилялися до певних національно-культурним традиціям, які склалися в регіоні.
Основні течії:
1. Русофільство. Базувалося на переконанні, що карпатоукраїнці — частина російського народу, яка денаціоналізувалася під впливом певних історичних умов.
2. Русинство. Вбачали у карпатоукраїнцях окремий народ.
3. Українофільство. Орієнтувалися на возз’єднання всіх українських земель в незалежній державі.
У 1938 р. внаслідок Мюнхенської угоди характер політичних процесів на Закарпатті круто змінився.
23 жовтня — Закарпаття отримало автономію. Москвофіли, не діставши підтримки населення, змушені були поступитися кабінетськими кріслами українофілам на чолі з Августином Волошиним.
2 листопада — Віденський арбітраж віддав Угорщині Ужгород та Мукачеве, декілька українських сел.
10 листопада — угорські війська зайняли відступлені області. Уряд А.Волошина перебрався до Хуста.
Січень 1939 р. — за ініціативою А.Волошина створено Українське національне об’єднання (УНО), яке стояло на платформі творення суверенної держави.
13 лютого — вибори до парламенту — Сойму Карпатської України — блискуча перемога УНО.
14 березня — угорські війська вдерлися до кордонів Закарпатської України.
15 березня — Сойм проголосив:
«1. Карпатська Україна є незалежна держава.
2. Назва держави є: Карпатська Україна.
3. Карпатська Україна є республікою з президентом…
4. Державна мова… є українська мова.
5. Барва державного прапора… є синя і жовта…»
Втілити в життя закон не встигли — того ж дня вся територія Карпатської України була окупована угорськими військами. А.Волошин, обраний президентом, разом з урядом змушений був емігрувати..
Причини невдачі у спробі утворити незалежну державу в Закарпатті:
мало чисельність збройних формувань (Карпатська Січ — 2000 вояків), відсутність досвіду та сучасної зброї.
відсутність можливості для організації допомоги з боку українського населення, що мешкало на території інших держав.
міжнародна ізоляція Карпатської України.
Історичне значення — продемонструвала непереборне прагнення українського народу до створення власної держави, його готовність до жертв заради досягнення цієї світлої мети.
Креси — термін, який використовуюся для окреслення польських пограничних земель.
Осадники — поляки-колоністи на західноукраїнських землях.
Сокальський кордон — колишній кордон між Австро-Угорщиною та Росією, тобто Галичиною та Волинню.
Парцели — невеликі ділянки поміщицької землі, яка внаслідок аграрної реформи отримували селяни.