Економічний розвиток

Основні галузі промисловості

Бурхливий розвиток, викликаний буржуазними реформами середини ХІХ ст., перетворив Україну на розвинений аграрно-промисловий район Російської імперії. В структурі промислового виробництва України переважали:

• гірнича, гірничозаводська, металургійна, добування й переробка мінералів (45,9%);

• харчова промисловість (36,2%);

• обробка металів і виробництво машин (10,4%).

У 1913 р. українська доля в загальноімперській економіці складала:

• 75% залізної руди;

• 70,2% вугілля;

• 68% чавуну;

• 58% сталі;

• 53% сільськогосподарських машин.

В Україні склалися економічні комплекси:

— Донецький вугільно-металургійний басейн;

— Криворізький залізорудний басейн;

— Нікопольський марганцевий басейн;

— Південно-Західний цукробуряковий район.

Утворення монополістичних об’єднань

Характерним явищем кінця ХІХ — початку ХХ ст. став процес концентрації виробництва — поглинення слабших підприємств сильнішими, зменшення чисельності дрібних фабрик і заводів та збільшення великих. Цей процес відбувався як природний наслідок конкурентної боротьби та збільшення великих. Цей процес відбувався як природний наслідок конкурентної боротьби між виробниками, так і штучно: з метою подолання господарських криз промисловцями і банкірами створювалися монополії. Найпоширенішою формою монополій у початковий період їх існування стали синдикати.

В Україні одним із перших в кінці ХІХ ст. виник цукровий синдикат. У ХХ ст. виникають об’єднання у важкій промисловості: «Продамет» (1902 р. — дві третини всього виробництва заліза у Південній Україні), «Продаруд» (1903), «Продвагон» (1903), «Продвугілля» (75% всього вугілля Донбасу).

Відбувалася і концентрація капіталів. Кілька найбільших банків Росії контролювали фінанси, що оберталися в промисловості і торгівлі імперії. Найбільші серед них — Російсько-Азійський й Петербурзький вкладали капітали в індустрію Півдня.

Процеси монополізації й концентрації неоднозначно вплинули на виробництво й соціальну ситуацію в суспільстві. З одного боку, була значно пом’якшена руйнівна дія промислових криз, активізувалися ринкові відносини. З іншого, вони, з часом, ставали гальмом для швидкого розвитку окремих галузей, виключаючи здорову конкуренцію.

Економічна криза 1900–1903 рр.

Криза перевиробництва, викликана неспроможністю населення розкупати готову продукцію, охопила найрозвинутіші галузі промисловості України, особливо металургійну і кам’яновугільну, та була глибшою й тривалішою, порівняно з російською і загальносвітовою. Криза супроводжувалася банкрутствами, скороченням виробництва, закриттям фабрик і заводів, масовим безробіттям.

Деяке пожвавлення промисловості у 1904–1905 рр. не переросло у піднесення, а змінилося станом затяжної депресії (застою).

Розвиток сільського господарства

Характеризувався:

• подальший розвиток капіталістичних відносин:

  • поміщики продавали або здавали в оренду заможним селянам, які організовували товарне виробництво;

  • використання більш ефективних капіталістичних методів господарювання землевласниками;

• посилилася спеціалізація окремих районів:

  • Степова Україна — зернові;

  • Правобережжя (Частково Лівобережжя) — технічні культури: цукрові буряки, картопля, тютюн; будівництво переробних підприємств.

• провідна роль — виробництво зерна (на початку ХХ ст. — 75% загальноімперського врожаю пшениці);

• тваринництво — порівняно незначне місце;

• край з відсталим сільським господарством — недостатнє використання сучасних знарядь праці, сільськогосподарських машин, низькі врожаї;

• розвиток гальмувався поміщицьким землеволодінням, напівфеодальними формами експлуатації, селянським малоземеллям;

• збереження й посилення соціальної напруги в селі:

  • дворянство залишалося панівним станом на селі;

  • зростання кількості малоземельних і безземельних селян, які для підтримки свого господарства продавали себе як робочу силу на сезонних польових роботах (60%);

  • армія сільськогосподарських робітників (1,9 млн.);

  • концентрація землі у заможних селян, які експлуатували своїх односельців;

• процес створення сільськогосподарських спілок (кооперативів) (М.Левитський — «батько» спілчанського руху), який всіляко гальмувався шляхом адміністративних заборон і репресій.

Посилення міграції селян

Залишки кріпосництва і демографічний бум другої половини ХІХ ст. викликали на Україні велике аграрне перенаселення. Рятуючись від малоземелля і голоду основна маса селян вирушала на сільськогосподарські заробітки в Степову Україну, Бессарабію, на Дон, Кубань, Нижнє Поволжя. Уряд заохочував еміграцію українського населення за Урал, до Сибіру, на Далекий Схід. Між 1896 і 1906 рр. на Схід переселилося близько 600 тис. осіб.

Передвоєнне економічне піднесення

Посилення експлуатації, придушення революційного руху привело до промислового підйому у 1910–1914 рр., який характеризувався:

• прискорений розвиток Донецько-Криворізького басейну;

• збільшення довжини залізничних шляхів;

• концентрація виробництва та його монополізація;

• широке залучення іноземного капіталу (на Україні в 1913 р. — 83 великі іноземні кампанії контролювали 70% видобутку руди й вугілля, 90% виробництва чавуну та коксу, близько 80% продукції машинобудування).

Економічний визиск України

Україна залишалася колоніальним придатком Російської імперії, яка перетворила її на джерело прибутків, на ринок збуту товарів російського центру та постачання сировини.

Сума податків, як збиралися на Україні у 1905–1913 рр. на 50% перевищувала видатки на Українські губернії — половина загальної суми податків з України йшла на користь інших частин й її бюрократичного апарату.

В Україні, як раніше, розвивалося, головним чином, видобувні галузі (вугільна і гірничорудна) і первинна переробка (виплавка чавуну і сталі). Машини і механізми вироблялися, в основному, за межами України, а потім збувалися на її території з великими прибутками. Усі ці перекоси в промисловому розвитку, відсутність завершених економічних циклів робили економіку України надзвичайно вразливою щодо економічних криз і міцно прив’язували її до господарства імперського центру.

Бездержавне становище сформувало і однобоку структуру сільськогосподарського виробництва. Село орієнтувалося, головним чином, на вирощування зернових культур та цукрових буряків, часто на шкоду іншим культурам і галузям.

Хижацька експлуатація природних багатств України здійснювалося не тільки російськими, а й іноземними підприємцями, які вкладали в економіку регіону величезні капітали і отримували казкові прибутки.