Варшавська угода та її наслідки

Причини укладання Варшавської угоди

1) необхідність для українських національних сил у підтримці внаслідок поразки петлюрівських військ;

2) прагнення Ю.Пілсудського полегшити завдання польської армії у війні з Радянською Росією.

21 квітня 1920 р. — підписання у Варшаві Петлюрою та Пілсудський воєнно-політичної конвенції — Варшавська угода:

 визнання незалежності України та Директорії, а Петлюри — вищою владою на Україні і допомога у боротьбі з більшовиками;

 Польща отримувала території Східної Галичини, Західної Волині, Холмщини, Підляща, Полісся (5,2 млн. чол.);

 Особливий юридичний статус польських поміщиків на Україні.

Наслідки Варшавської угоди:

1) посилення розколу в українському національному русі (засудили Грушевський і Винниченко, прем’єр І.Мазепа (дізнався про неї тільки після її підписання) подав у відставку, що спричинило урядову кризу, гнітюче враження на галичан);

2) початок радянсько-польської війни.

Причини радянсько-польської війни:

 прагнення уряду Пілсудського знищити радянську владу і розширити кордони Польщі;

 збити напругу соціального невдоволення польських робітників та селян, відвернувши їхню увагу від внутрішніх проблем на патріотичну хвилю;

 скористатися з максимальною вигодою союзом із Петлюрою через його скрутне становище.

Наступ польсько-українських військ

25 квітня — початок наступу.

6 травня — польські війська та війська УНР вступили до Києва.

9 травня — форсували Дніпро, але були зупинені на лінії Вишгород—Бровари—Бориспіль. Зупинена і польська армія, що наступала на Одесу на лінії Ямпіль-на-Дністрі—Гайсін—Липовець—Біла Церква.

Польський окупаційний режим:

1. Обмеження впливу адміністрації УНР (уряд формується повільно (тільки 4 червня), відсутність української адміністрації взагалі на Волині та на Поділлі) і створення польського адміністративного апарату на захоплених землях.

2. Відновлення поміщицької власності на землю.

3. Вивезення з України товарів, обладнання й сировини.

4. Терор проти українського населення.

Наслідком такої політики став зростаючий рух опору окупантам.

Радянський контрнаступ

Середина (14) травня — початок радянського наступу у Білорусії. Щоб зупинити його польське командування змушено було перекидати резерви з України.

26 травня — наступ Південно-Західного фронту в Україні.

5 червня — 1-а кінна армія С.Будьонного прорвала польський фронт і розвиваючи успіх захопила Житомир і Бердичів (7 червня) — одеське угруповання відрізано від Києва, а над самим Києвом нависла загроза оточення. Польське командування приймає рішення про відступ.

12 червня — Червона Армія вступила до Києва. Швидко просуваючись уперед більшовицькі війська зайняли Новоград-Волинський (27 червня) і Рівне (4 липня). Війська Західного фронту звільнили Білорусію.

Ці успіхи окрили радянське керівництво, яке знов заговорило про світову революцію. З метою організації влади на Галичині було створено Комуністичну партію Східної Галичини (КПСГ) та більшовицький уряд — Галицький ревком (Галревком) на чолі з В.Затонським. Однак серед населення Західної України він не користувався авторитетом.

Не дивлячись на пропозиції укласти мир (нота міністра іноземних справ Великобританії Керзона (17 липня) про розмежування кордонів по лінії етнічного розселення («лінія Керзона»), прохання польського уряду (22 липня)), Червона Армія не припиняла наступу, що стало причиною їх поразки («диво на Віслі» або «польське диво»).

17 серпня — фланговий удар польських армій, який поставив варшавське угруповання радянських військ на межу повного розгрому — загальний відступ Південно-Західного та Західного фронтів. Форсувавши Дністер поляки вийшли на р. Збруч. По лінії Коростень—Житомир—Бердичів фронт стабілізувався.

Причини «дива на Віслі»:

 переоцінка більшовиками власних сил: в наслідок помилкового плану наступу у двох напрямках (Львів і Варшава) сили були розпорошені;

 безпідставні надії на європейську революцію;

 консолідація всіх польських патріотичних сил;

 щедра воєнно-технічна допомога і допомога воєнними спеціалістами із Заходу;

 великі втрати Червоної Армії, розтягнутість комунікацій та відрив тилу.

12 жовтня — підписання перемир’я. Війська УНР продовжували боротьбу самостійно.

Листопад — контрнаступ Червоної Армії; війська УНР відступили за р. Збруч і були інтерновані поляками й перестали існувати як організована військова сила.

18 березня 1921 р. — підписання Ризького миру:

 Польща визнавала УСРР;

 до Польщі відходили Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся, Східна Галичина;

 інші частини України ввійшли до складу УСРР.

«Другий Зимовий похід» («Листопадовий похід») військ УНР

З інтернованих бійців УНР у польських таборах були сформовані загони добровольців, названі Українською повстанською армією. У листопаді 1921 р. з сподіваючись на масове антирадянське повстання вони перейшли кордон. Однак біля містечка Базар (Житомирщина) учасники рейду були розбиті. Генерал-хорунжому Ю.Тютюннику пощастило вирватися, а більша частина потрапила в полон. 23 листопада 1921 р. 359 полонених у присутності місцевих селян були розстріляні. Другим Зимовим походом закінчилася збройна боротьба військ УНР за незалежність України.