Україна на початку 1920 року

На початку 1920 р. радянська влада в Україні була встановлена втретє. Більшовики намагалися створити враження про зміну своєї політики по відношенню до України:

1) проголошувалося визнання незалежності УСРР (в резолюції «Про радянську владу в Україні», прийнятій за пропозицією В.Леніна VIII Всеросійською партконференцією, зазначалося, що більшовики беруть на себе зобов’язання стояти «на точці зору визнання самостійності УСРР», а також «на ділі проводити право трудящих мас учитися і розмовляти рідною мовою в усіх радянських установах...»);

2) обіцянка ширше враховувати інтереси середнього селянства, обмежити масштаби радгоспного будівництва, забезпечити добровільність у створенні колгоспів.

На ділі проголошення цих змін, особливо по відношенню до визнання незалежності України носило облудний, демагогічний характер (так, виступаючи перед агітаторами-комуністами, які направлялися на початку 1920 р. в Україну, Л.Троцький зазначав: «... Нам необхідно повернути Україну Росії. Без України немає Росії»).

Основні напрямки політики більшовиків в Україні у 1920 р.

1. Організація органів влади

В умовах відновлення радянської влади на Україні створювалися надзвичайні органи влади — ревкоми, завданнями яких було встановлення повного контролю над територією України, придушення антибільшовицьких сил, особливо національних, ліквідація попередніх органів влади, введення «воєнного комунізму» й забезпечення умов, за яких можна було б перейти до організації постійних виборних органів влади. Верховна законодавча і виконавча влада передавалася Всеукраїнському революційному комітету (Всеукрревком), заснованому 11 грудня 1919 р., на чолі з Г.І.Петровським.

У середині лютого 1920 р. в умовах зміцнення позицій більшовиків в Україні, Всеукрревком припинив своє існування, передавши повноваження ВУЦВК (Г.Петровський), та Раднаркому (Х.Раковський). У березні — на початку квітня відбулися вибори до Рад різних рівнів, на яких упевнену перемогу здобули більшовики.

Однак реальної влади Ради не мали — вкрай централізований апарат зводив нанівець їхні повноваження. До того ж найважливіші рішення приймалися керівництвом РКП(б). Права сільських Рад обмежувалися також комітетами незаможних селян (КНС, закон ВУЦВК від 9 травня 1920 р., на перше листопада 1920 р. — 10799 комнезамів), які були наділені функціями органів влади і стояли над Радами, контролюючи їх склад, впливаючи на рішення.

На Україні утвердилася політична диктатура більшовиків у формі радянського режиму.

2. Соціально-економічні перетворення:

○ аграрна політика (Закон про землю, 5 лютого 1920 р.):

● конфіскація поміщицьких, казенних, монастирських земель і наділення ними трудящих (перевага віддавалася малоземельним селянам і сільськогосподарським робітникам) без викупу;

● ліквідація поміщиків як класу: вони не тільки позбавлялися землі й реманенту, а разом з членами сімей підлягали негайному виселенню з маєтків;

● на відміну від 1919 р. основна маса земель передавалася одноосібним селянським господарствам, а не радгоспам;

○ повернення до воєнно-комуністичних методів:

● впровадження трудової повинності (Закон від 29 січня 1920 р.) — тих, хто ухилявся ув’язнювали у концтабори, направляли на примусові роботи тощо;

● створена Українська трудова армія, яку очолив Й.Сталін;

● націоналізація промислових підприємств (націоналізовано понад 11 тис підприємств, на яких було зайнято 82% всіх робітників);

● повернення до хлібної розкладки (у продзагоні мобілізовано 15 тис. робітників, залучення для цього 1-ї Кінної армії С.Будьонного).

3. Червоний терор

Керівником ВУЧК стає В.Манцев. Для організації роботи у травні 1920 р. прибув загін з 1400 чекістів на чолі з головою ВЧК Ф.Дзержинським.

Знищувалися як противники більшовиків, так і випадкові люди. Головними жертвами червоно терору стали колишні повстанці-махновці, селяни півдня України.

Створені органи примусових робіт, створено 18 концтаборів, через які пройшли 25–30 тис. чоловік.

Ставлення різних політичних сил до курсу більшовиків на Україні

Частина керівництва КП(б)У	В керівництві КП(б)У склалася стійка опозиція «воєнному комунізму». Лінія на мілітаризацію економіки не дістала підтримки. До складу ЦК КП(б)У ввійшла група децистів (група «демократичного централізму», яка виступала проти воєнних методів керівництва партією та державою). Керівництво РКП(б) розпустило «неслухняний» ЦК і оголосила перереєстрацію членів КП(б)У, в ході якої третині було відмовлено у підтвердженні членства.
Боротьбисти УКП(б)	Обрали курс на примирення з більшовиками	Прийнято рішення про саморозпуск (початок березня 1920 р.). Близько 4 тис. боротьбистів стали членами більшовицької партії. Ленін зазначив, що саморозпуск боротьбистів вартий «кількох добрих битв».
Борбисти (утворилася з УПСР-лівих)		Оголошено про самоліквідацію партії (кінець 1920 р.), а її члени в індивідуальному порядку приймалися до КП(б)У.
Уккапісти Українська комуністична партія		Через свою не чисельність не мали підтримки, тому більшовики дозволили легальне існування і навіть участь у виборах до Рад, однак спробу вступити до Комінтерну заблокували.
В.Винниченко	Заявив про свою готовність працювати над зміцненням радянської влади і незалежності України, але після поїздки до Києва та Москви, де мав розмову керівництвом більшовицької партії, змінив рішення і знову виїхав за кордон
Праві групи УСДРП та УПСР	Звинуватили більшовиків у встановлені в Україні партійної диктатури, бюрократизації суспільства, розгортанні нової хвилі репресій і перейшли у підпілля.
Махновці	На початку січня 1920 р. командування Червоної Армії спровокувало конфлікт з Махном, звинувативши його у дезертирстві та зраді. Махно оголосив про розпуск Повстанської армії, а сам з невеликою групою своїх прибічників продовжив боротьбу. Поступово армія знову зростає. Повстанці здійснили чотири рейди, під час яких було пройдено Полтавську, Харківську губернії, Донбас, вступивши в межі Війська Донського. Просування супроводжувалося жорстоким терором.