Початок польсько-української війни

Формування центрального апарату:

• направлення в Україну більшовиків, які працювали в Росії для створення апарату влади та соціально-економічних перетворень;

• більшість членів уряду України складали не українці (в тому числі головою РНК став болгарин Х.Раковський, який зайняв цю посаду після боротьби за лідерство між Г.П’ятаковим та Ф. Сергєєвим (Артемом)), а росіяни та євреї;

• створення органів придушення опору противників (Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК) (з квітня очолив М.Лаціс), «народні» суди, революційні трибунали, робітничо-селянська міліція).

3. Формування органів місцевої влади: через невизначеність обставин більшовики не наважилися на вибори до Рад, замість яких були створені надзвичайні органи влади — революційні та військово-революційні комітети, а на селі — комітети незаможників (комнезами), де влада належала найбіднішим представникам селянства.

4. Повний контроль Радянської Росії над Україною та обмеження її суверенітету:

• обмеження суверенітету:

• КП(б)У залишалася складовою РКП(б);

• об’єднання профспілкового руху під керівництвом Всеросійської центральної ради профспілок (ВЦРПС) (на початку травня 1919 р.), і молодіжного руху під керівництвом Російської комуністичної спілки молоді (липень 1919 р.);

• об’єднання всіх радянських республік (Росія, Україна, Латвія, Литва, Білорусія) „для боротьби зі світовим імперіалізмом” (декрет ВЦВК РСФРР від 1 червня 1919 р.) — під керівництвом вищих органів РСФРР об’єднувалися війська, промисловість, залізниці, комісаріати праці, фінанси — воєнно-політичний союз радянських республік;

• об’єднання військових сил:

• всі декрети і розпорядження уряду РСФРР у воєнній сфері поширювалися на Україну;

• Реввійськрада України підлягала безпосередньо РВР РСФРР і головнокомандуючому збройними силами (Й.Вацетіс);

• остаточне об’єднання збройних сил (1 червня 1919 р.);

• контроль РСФРР над економікою України:

• поширення на Україну російської грошової системи, відсутність власного бюджету;

• об’єднання залізниць і поштово-телеграфного зв’язку;

• Українська рада народного господарства (УРНГ) — вищий орган управління економічним життям республіки — діяла під контролем Вищої ради народного господарства РСФРР, а в червні 1919 р. об’єднана з ВРНГ.

  • вважаючи за доцільним мати в Україні надійні кадри своїх однодумців, керівництво РКП(б) не пішло на відокремлення індустріальних районів Донбасу і Криворіжжя (утворено 11 губернію УСРР — Донецьку); на території Криму було створено Кримську Соціалістичну Радянську Республіку (проіснувала до червня 1919 р.).

5. Червоний терор.

Знищувалися «класові вороги»: поміщики, капіталісти, офіцери, члени антирадянських партій, священики, представники інтелігенції, учасники повстанського руху та члени їх сімей та т. ін. — знищувалися як противники радянської влади, так і випадкові люди.

Методи: воєнна блокада, захоплення заручників, кругова порука, виселення родин, масові страти.

Кількість жертв сягає кілька десятків тисяч.

6. Встановлення продовольчої диктатури.

Встановлена декретом ВУЦВК 12 квітня 1919 р. Складові: державна монополія на найважливіші продовольчі товари, продовольча розкладка, заборона приватної торгівлі продуктами харчування.

Продовольча диктатура стала додатковим чинником тиску на ворогів радянської влади: більше отримували чиновники, червоноармійці, робітники, майже нічого — «нетрудові елементи».

Для збору продовольства створювалися спеціальні продовольчі загони, адже хліб у селян доводилося брати силою (кожний пуд хліба «був окроплений кров’ю» — нарком продовольства О.Шліхтер).

Значна частина його відправлялася до Росії.

Економічний курс: воєнний комунізм — насильницька ламка економічної системи, що базується та товарно-грошових відносинах та введення замість неї прямого (без грошей) продуктообміну:

1. Одержавлення фінансів і натуралізація зарплати, яку нараховували на зрівняльних принципах.

2. Жорстка централізація управління (через УНРГ).

3. Націоналізація промисловості (не лише великої, але часто-густо середньої та дрібної) та мілітаризація праці.

4. Перебудова сільського господарства на соціалістичних началах:

• націоналізація землі;

• створення великих соціалістичних підприємств (комуни, артілі, радгоспи і т. п.);

• заборона оренди землі й використання найманої праці;

• продрозкладка (фактичні реквізиції продовольства).

Заборона приватної торгівлі.

Наслідками крайностей воєнно-комуністичного курсу, червоного терору й ігнорування більшовиками національних запитів українського народу стало поява націонал-комуністичної ідеології та зростання антибільшовицькому опору.

Партії лівого спрямування на Україні

1919 р. став новим етапом у політичній еволюції лівих фракцій українських соціалістичних партій.

Ідеологічною основою лівих партій на Україні став націонал-комунізм, основі засади якого були викладені С.Мазлахом та В.Шахраєм (пізніше виключені з більшовицької партії) «До хвилі. Що діється на Україні і з Україною» (початок 1919 р.): «1) або самостійна Україна — тоді повинен бути і «свій» уряд і «своя» партія, 2) або Україна се «Південна Росія...»

Причини появи стало зростаюче невдоволення:

Боротьбисти та незалежні-ліві соціал-демократи після захоплення України більшовиками перейшли у легальну опозицію. У серпні 1919 р. вони об’єдналися в одну партію — Українську комуністичну партію (боротьбистів). Спроба УКП(б) ввійти до складу Комуністичного Інтернаціоналу закінчилася провалом.

Частина незалежних соціал-демократів, що після вступу більшовиків залишалися в опозиції до них, з часом внаслідок посилення невдоволення більшовицькою політикою перейшли у підпілля і розгорнули повстанську боротьбу.

Праві фракції УПСР та УСДРП залишили Україну з відступом Директорії.

Антибільшовицький опір в Україні

Незадоволення охопило не лише заможні верстви населення («заклятих ворогів радянської влади»), але й робітників та селян, національну інтелігенцію.

Квітень 1919 р. — зареєстровано 98 антибільшовицьких повстань.

Червень-липень 1919 р. — 328 повстань.

Рішучими і жорсткими діями найбільші загони повстанців (Зеленого, Струка, Соколовського) було розгромлено. Придушено одне з найбільших повстань на чолі з М.Григорьєвим (травень).

Вбачаючи у бригаді Н.Махна вогнище майбутнього заколоту радянське командування прийняло рішення (кін. травня) «ліквідувати Махна у найкоротший строк». Однак здійснити цього не вдалося: Махно разом зі своїм оточенням встиг залишити бригаду й перейшов на Правобережжя.

Однак внутрішній фронт відволікав занадто великі сили й супроводжувалося деморалізацією радянських військ.