Україна в роки першої світової війни

Плани щодо України Антанти та Троїстого союзу.

Німецька імперія	Найбільш далекосяжні плани: поглинути український народ, який не здатний до власної державотворчості, у кордонах великої Німецької імперії.
Австро-Угорська імперія	Прагнула не тільки зберегти своє панування у Галичині, Буковині та Закарпатті, а й зазіхала на Волинь та Поділля.
		Обидві імперії хотіли використати воєнний стан, щоб назавжди покінчити з національно-визвольними змаганнями українців.
Російська імперія
	Пересунути свої кордони до Карпатських гір.
Османська імперія (у війну вступила жовтні 1914 р.)	Сподівалася повернути собі Крим та Північне Причорномор’я

Ставлення до війни української інтелігенції та суспільства.

Найбільш проросійські позиції зайняли емігранти москвофіли на чолі з Дудикевичем, їм був організований «Карпато-русский освободительный комитет», який закликав зустрічати російські війська як визволителів. Через свою нечисленність впливу не мав.

Сподіваючись на поступки в національному житті, проросійські позиції зайняли лідери ТУПу, Дм.Дорошенко, Вязлов, Ніковський; вони, як і пізніше Петлюра, стали членами різних громадських організацій, які сприяли зміцненню обороноздатності російської армії.

Австрійську орієнтацію обрали сили, які представляли українство в імперії Габсбургів; 1 серпня вони заснували Головну Українську Раду (ГУР, пізніше — Центральна — ЦУР), на чолі з Костем Левицьким; 5 серпня ГУР опублікувала маніфест, в цілому австрофільський, в якому проголосила своїм завданням обороняти інтереси українського народу Австрії та представляти його під час війни. Маніфест закінчувався словами: «Нехай на руїнах Російської Царської Імперії зайде сонце вільної України». З ініціативи ГУР було створено легіон Українських Січових Стрільців (УСС).

Тоді ж у Львові виник Союз Визволення України (СВУ), що став позапартійним об’єднанням, до якого увійшли емігранти з Росії Володимир Дорошенко, Меленевський-Басок, Скоропис-Йолтуховський і Дмитро Донцов (лідер) та інші діячі УСДРП та Спілки. Вони сподівалися, що перемога у війні Німеччини створить передумови для розбудови Української самостійної держави.

Центристську позицію, орієнтуючись на власні сили і національні інтереси України, зайняла нечисленна група на чолі з Юркевичем.

Формування легіону УСС

У серпні 1914 р. у Львові виникла Українська бойова управа (керував К.Трильовський), яка звернулася до австрійського уряду з проханням дозволити сформувати легіон Українських Січових стрільців. Згоду було отримано, але перепони чинилися від перших днів створення частини.

Запис проводився добровільно. Основний контингент — вихованці воєнізованих українських молодіжних організацій: «Січ», «Сокіл», «Пласт». До міста Стрий, що на Львівщині, прибуло понад 28 тис. (за іншими даними 10 тис.) добровольців, але австрійське командування хотіло бачити українців в лавах імператорської армії, де б вони розчинилися серед інших національностей, і тому дали дозвіл на легіон у 2,5 тис чоловік. Військову присягу приймали двічі: раз загально австрійську, вдруге свою — національно-патріотичну на вірність Україні.

Першим командиром легіону був директор гімназій в Рогатині М.Галушинський. після нього командирами були — Г.Коссак, В.Дидушок, А.Варивода та ін.

Бойове хрещення усуси прийняли 25 вересня, захищаючи Ужоцький перевал Карпатських гір, де наступали кубанські козаки (українська трагедія).

Австрійський уряд насторожено сприймав український патріотизм. Виникає план цілковитого знищення УСС, яких невеликими групами мали закидати у тил ворога. Цей план був зірваний широкомасштабним наступом російських військ. Увесь легіон кинули в оборонні бої.

Воєнні дії на території України у 1914 році

Основним тереном бойових дій стали західноукраїнські землі. Протягом серпня — вересня 1914 року у Галицькій битві російські війська Південно-західного фронту захопили Східну Галичину і Північну Буковину. Втрати австрійців становили 400 тис. чоловік, з яких 100 тис. — полонених. На початку весни 1915 року росіяни захопили фортецю Перемишль — ще 120 тис. австрійських вояків потрапили у полон. Російські війська, вийшовши на основні перевали Карпат, далі просуватися не наважились.

Створення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства

На захоплених Західноукраїнських землях Російські власті утворили Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, яке очолив реакціонер граф Бобринський, який не приховував своїх намірів: «Я буду вводить тут русский язык, закон и устройство». Відповідно до цього:

— закрито всі українські періодичні видання, польські та українські інституції, школи, книгарні, бібліотекам було заборонено видавати українські книжки;

— репресії щодо українських громадських діячів (578 осіб вислано у віддалені райони Росії);

— переслідування греко-католицької церкви і насадження православ’я;

— майно поміщиків і капіталістів взяла під охорону царська влада, щоб не допустити його захоплення народними масами.

Воєнні дії на Україні у 1915–1917 роках. Бойовий шлях легіону УСС

У ході війни ставлення австрійського командування до легіону УСС змінилося. У той час, як десятки тисячі примусово мобілізованих (у тому числі і українці) не виявляли бажання воювати за імперію, усуси показали себе найстійкішими солдатами австрійської армії.

Початок квітня — початок травня 1915 р. — захист усусами гори Маківка у Карпатах, яка мала стратегічне значення. Кілька разів висота переходила з рук у руки і в невдовзі, після того як росіяни все ж оволоділи нею, то майже відразу змушені були відступити — почався загальний відступ російських військ.

Середині квітня 1915 р. — початок наступу німецько-австрійських військ на Галицькому фронті, у районі Горлиці. Маючи кількісну і спираючись на технічну перевагу, вони швидко просувалися вперед.

Червень 1915 р. — усуси першими увійшли до Галича, піднявши тут на знак перемоги жовто-блакитний прапор.

Осінь 1915 р. — російські війська закріпилися по лінії Кам’янець-Подільський—Тернопіль—Кременець—Дубно. Зазнавши значних втрат, усуси відправлені на переформування.

Відступ супроводжувався новою антиукраїнської хвилею: до 12 тис. осіб були вивезені на схід. Разом із військами відступали родичі тих, хто боявся помсти австро-угорців. Кількість біженців досягла 100 тис чоловік. Повернувшись, австро-угорська адміністрація почала переслідувати українців. Тисячі селян, священиків, інтелігентів загинули невинно на шибеницях і по тюрмах. Лише у концтаборі Талергоф перебувало 30 тис українців.

У той же час тисячі канадців українського походження були інтерновані в концтаборах урядом Канади.

Наприкінці травня 1916 р. делегація усусів прийняла участь у похоронах І.Франка, сини якого одними з перших вступили до лав усусів. Фронтовики несли вінок із багатозначним написом: «Великому Каменяреві — Ми ломимо скалу».

Травень 1916 р. — невдовзі після повернення усусів на фронт, розпочався наступ російських військ, названий Брусиловським проривом. Знов захоплені частина Галичини і Північної Буковини. Австрійці зазнали значних втрат (понад 1млн вбитими і пораненими, 400 тис. — полоненими).

Серпень — вересень 1916 р. — полк УСС, оточений на горі Лисоня, зазнавши значних втрат, перестав існувати. Лише 150 стрільцям і 16 старшинам вдалося вирватися. Ці вояки, прибувши на Волинь, зосередилися на освітній роботі, організували у селах 46 початкових шкіл і почали працювати вчителями.

Участь української інтелігенції в діяльності громадських організацій, товариств і комітетів з допомоги жертвам війни.

Внаслідок поразки 1915 року Російський уряд став м’якішим по відношенню до українців-наддніпрянців. Визнаючи, що головна причина поразки у поганій підготовці, уряд погодився на громадську допомогу. Влітку 1915 року у Києві було засновано «Общество помощи населению Юга России, пострадавшему от военных действий», яке займалося допомогою галичанам-втікачам. Багато українців вступили до «Комитета Юго-Западного фронта Всеросійського союза городов», який взяв на себе опіку над українським населенням Галичини. У повному контакті працював з ними Земський Союз.

Національний рух у Наддніпрянській Україні. Рішення ТУПу про ставлення українців до війни.

На початку війни Симон Петлюра надрукував у Москві статтю-відозву «Війна і українці», в якій запевняв, що українці виконають «свій обов’язок громадян Росії». Та це не завадило Російським правлячим колам розпочати наступ на українство: примусово були закриті усі українські видавництва, заборонили газети, журнали, що виходили українською мовою, припинили діяльність «Просвіт» та інших самодіяльних творчих українських організацій, почались репресії проти учасників національного руху, серед яких був Грушевський.

Неабияку роль у відновленні українського громадсько-політичного життя відігравало Товариство Українських Поступовців (ТУП), зав’язавши стосунки з провідниками українських ліберальних кіл. Тупівці закликали їх до осуду російської політики в Галичині і взагалі погромницької практики українського національного життя. Знайшовши певну підтримку і спираючись на неї, українці у серпні 1915 р. відрядили до міністра освіти делегацію, яка мала б домагатися запровадження української мови у народних школах, а депутати Державної Думи отримали петиції в яких стояла вимога автономії України.

Поразки на фронтах посилили опозиційні настрої. Прагнучи знайти підтримку серед українців, лідери опозиційних сил в Державній думі готові були піти на поступки українцям у їх вимогах. Павло Мілюков з трибуни державної думи засудив політику царату в Галичині, назвавши її «європейським скандалом».

У грудні 1916 року ТУП видає декларацію під назвою «Наша позиція», в якій засуджує війну і наголошує, що воно боротиметься «За цілковите забезпечення культурно-національних цінностей і прав українського народу».

У 1915 році постав український студентський національно-визвольний рух. Однак поширення він не набув — влада придушила його відразу у зародку.

СВУ його політична платформа і політична діяльність.

СВУ виступав під гаслом побудови самостійної української держави у вигляді монархії (гетьманат), з конституційним устроєм, під протекторатом Німеччини, як бар’єром між Європою і Росією.

Спираючись на Німецьку підтримку СВУ розвинула кипучу діяльність:

 добився окремих таборів для полонених українців, де розгорнув широку пропагандистку і культурно-просвітницьку діяльність;

 опікувався долею військовополонених;

 виступали з лекціями і доповідями, налагодили регулярні видання українською та іншою мовами брошур з історичного минулого і сучасного України.