Тема 2. Історія бухгалтерського обліку

Незалежно від того, як різні автори вирішували питання про природу бухгалтерського обліку, всі вони внесли певний вклад у вирішення тих чи інших практичних та теоретичних проблем, які перед ними поставали.

На початку XX ст. набула поширення Балансова теорія бух­галтерського обліку. Об'єктом обліку в цій теорії був баланс підприємства. Цю теорію у 1889 році описав І.П. Руссіян у робо­ті "Теория двойного счета имущества". Математична інтерпре­тація балансової теорії наведена також у додатку до книги Н.І. Попова "Математический метод бухгалтерии" (1996), у якому автор вперше на мові алгебри виклав усі основні положення по­двійної бухгалтерії. В основу теорії покладено математичне про­тиставлення засобів підприємства з джерелами їх формування .

Суттєвий вклад у розвиток балансової теорії вніс відомий ро­сійський теоретик обліку А.П. Рудановський, який у своїх пра­цях за 1911—1925 pp. вважав баланс синтезом юридичних, еко­номічних та фінансових відносин. У його працях також вперше отримала поглиблене трактування проблема горизонтального поділу балансу за функціональними ознаками, які призвели до його поділу на окремі аналітичні баланси — постачання, вироб­ництво, реалізація.

У кінці XIX на початку XX ст. існувало 4 балансові теорії:

• теорія одного ряду рахунків;

• теорія двох рядів рахунків;

• теорія трьох рядів рахунків;

• теорія чотирьох рядів рахунків.

У теорії одного ряду рахунків усі рахунки за характером записів (за дебетом і за кредитом) вважались однорідними, під-

Вейцман Р.Я. Фабрично—заводское счетоводство. Книгоиздательство "Библиотека коммерческих знаний", Одесса, 1912. Вейцман Р.Я. Элементар­ный курс балансового учета, 1937.

26

Тема 2. Історія бухгалтерського обліку

порядкованими єдиному правилу облікових записів. Балансове рівняння в цій теорії виражалось формулою

А-П-К=0,

Яку можна представити у вигляді

А=П + К,

де А — актив балансу;

П — пасив балансу;

К — капітал.

Сутність теорії двох рядів рахунків зводиться до того, що все майно підприємства розглядається як з господарської, так і з юридичної сторони. Виділялись два ряди рахунків: майнові та чистого капіталу. До майнових відносились як активні так і па­сивні рахунки, а до рахунків капіталу рахунок чистого капіталу та рахунки прибутків і збитків (результативні). Ця теорія базу­валась на рівнянні

А-П = К.

Теорію двох рядів рахунків відстоювали німецькі вчені Ф. Гюглі, І.Ф. Шер, французький Л. Пті, австрійські Р. Райш, та І. Крайбіг.

У теорії трьох рядів рахунків структура балансу розгляда­лась як комплекс трьох груп рахунків: активних, пасивних і ра­хунків чистого капіталу.

Теорія чотирьох рядів рахунків була розроблена Е.П. Леоте та А Гільбо. Вони виділяли чотири ряди рахунків: капіталу, ак­тивів, пасивів та рахунки порядку і методу. До рахунків порядку і методу відносились трансмісійні рахунки (ті, що не відобра­жаються у балансі) та перманентні рахунки (відображаються у балансі). До рахунків порядку та методу автори відносили всі

27