Глава IV робочий час

Стаття 50. Норма тривалості робочого часу

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

(Стаття 50 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, №3610-12 від 17.11.93)

1.  Передбачена коментованою статтею тривалість робочого часу називається нормальною тому, що саме така його тривалість є загальновстановленою нормою часу, яку працівники повинні пропрацювати протягом тижня на роботах з нормальними умовами праці.

2.  Загальновстановлений робочий тиждень тривалістю в 40 годин як норма робочого часу відрізняється від робочого тижня як складової частини графіка роботи, тривалість якого може відхилятися від цієї норми, але в середньому за обліковий період повинна обов'язково їй відповідати.

3.  Встановлена законодавством тижнева норма робочого часу застосовується як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Робота у цих режимах передбачає лише різну структуру поділу робочого часу протягом календарного тижня, проте не змінює норми робочого часу — загальновстановленої тривалості робочого тижня.

4.  Вживані в Кодексі поняття «робочий час», «робочий день», «робочий тиждень», «робоча зміна» розкривають різні сторони робочого часу і є його нормативами.

Під робочим часом слід розуміти встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники

Робочий час

213

згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов'язки.

Робочий час — це обов'язкова міра праці, тривалість якої регламентована законом та виданими на його основі іншими нормативними актами. Міра праці не може змінюватися за домовленістю працівника з власником або уповноваженим ним органом. Винятком можуть бути випадки, коли йдеться про роботу на умовах неповного робочого дня чи неповного робочого тижня (ст. 56 Кодексу).

Робочий день — це встановлена законом норма робочого часу протягом доби, яка лежить в основі його правового регулювання. Якщо робочий час нормується протягом календарного тижня, то його нормою визнається робочий тиждень.

Робочою зміною є норма робочого часу протягом доби, яка визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності з дотриманням встановленої законом тривалості робочого часу в межах облікового періоду.

5.  Тривалість робочого дня залежить від кількості робочих днів на тиждень. При шестиденному робочому тижні тривалість робочого дня встановлюється законом, а при п'ятиденному — визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або. графіками змінності

Таким чином, тривалість робочого часу за тиждень є найбільш загальною мірою робочого часу, тому що вона залишається незмінною, тим часом як тривалість робочого дня залежить від кількості робочих днів на тиждень, графіка змінності тощо.

6.  Встановлена нормальна тривалість робочого часу — 40 годин на тиждень — поширюється на всіх працівників незалежно від того, чи працюють вони постійно, тимчасово, сезонно на підприємствах різних форм власності, а також незалежно від режиму робочого часу, виду робочого тижня, включаючи підсумований облік робочого часу. Нормальна тривалість робочого часу може бути меншою за 40 годин на тиждень лише у випадках, коли законодавством передбачено скорочений робочий час (статті 51, 208—210, 218 цього Кодексу).

7.  В окремих випадках (при роботі за сумісництвом, з неповним робочим днем) тривалість робочого дня визначається за угодою сторін. Вона може бути меншою від загальновстановленої норми робочого часу протягом доби.

Якщо ж працівник уклав трудовий договір одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, то, не перевищуючи норму робочого часу за кожним трудовим договором, сумарно тривалість робочого часу працівника може бути більшою за 40 годин на тиждень.

8.  Частиною другою цієї статті передбачено можливість встановлення при укладенні колективного договору на підприємствах і в організаціях тривалості робочого часу меншої за норму. Йдеться про роботу тривалістю менш як 40 годин протягом робочого тижня з виплатою заробітної плати в повному розмірі. А це можливо лише за рахунок власних коштів підприємства.

9.  У зв'язку з встановленням 40-годинного робочого тижня міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано встановити для працівників апарату таку тривалість роботи по днях тижня: понеділок, вівторок, середа, четвер — по 8 годин 15 хвилин, п'ятниця — 7 годин; вихідні дні — субота і неділя (Постанова Кабінету Міністрів України № 1010 від 10 грудня 1993 р. // ЗП України. - 1994. - № 4. -Ст. 94).

' Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1)  для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.).

Робочий час

215

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

(Стаття 51 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, №3610-12 від 17.11.93, № 263/95-ВР від 05.07.95)

1.  Скорочений робочий день — це робочий день, що встановлюється для окремих категорій працівників тривалістю менше нормального робочого дня з метою надання їм додаткового відпочинку і створення умов для підвищеної охорони праці. При цьому відповідно встановлюється і скорочений за кількістю робочих годин робочий тиждень.

Коментована стаття передбачає кілька різновидів скороченого робочого дня та відповідно скороченого робочого тижня, що визначаються категоріями працівників, яким вони надаються, своєю тривалістю та спеціальним пільговим призначенням. Скорочена тривалість робочого часу встановлена з метою посилення охорони праці працівників певних категорій, а також створення найбільш сприятливих умов для поєднання праці з навчанням.

2.  Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому самому розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 Кодексу). Це стосується і учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період

канікул.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти та вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємствам надано право встановлювати учням доплати до заробітної плати (ст. 194 Кодексу).

3.  Скорочена тривалість робочого часу для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, не може перевищувати 36 годин на тиждень. Диференціація скороченої тривалості робочого часу в цих межах залежить від виробництва, професії, посади з шкідливими умовами праці, в яких виконується робота.

4.  Скорочений робочий час встановлено також для деяких категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов'язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До них зокрема, належать викладачі, вчителі, лікарі.

5.   Професорам, доцентам, асистентам і викладачам вищих закладів освіти встановлено шестигодинний робочий день, що охоплює навчальну, методичну і науково-досліднницьку роботу.

6.  Скорочений робочий час встановлено і для деяких категорій інв&іідів. Робочий тиждень інвалідів по зору першої та другої групи, що працюють на державних підприємствах, становить 36 годин.

Таку саму тривалість робочого часу встановлено інвалідам першої та другої груп, які працюють на навчально-виробничих підприємствах глухих.

7.  Скорочена тривалість робочого часу передбачена також для працівників, які успішно навчаються без відриву від виробництва (ст. 209 Кодексу).

8.  Підприємствам і організаціям надано право встановлювати за рахунок власних коштів скорочену тривалість робочого часу для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або ди-тину-інваліда. При цьому частиною четвертою ст. 51 не зазначено наявності певної кількості дітей віком до 14 років. Отже, жінці достатньо мати одну дитину цього віку.

Встановлення за колективним договором скороченої тривалості робочого часу жінкам, які мають дітей до 14 років або ди-тину-інваліда, за рахунок власних коштів підприємства відповідає і ст. 9і Кодексу, якою надано право підприємствам, установам, організаціям за рахунок власних коштів встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Це стосується також і скороченого робочого часу, який може бути встановлений для будь-якої категорії працівників. Більш того, при укладенні колективних договорів підприємства можуть встановлювати для всіх працівників меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено законодавством.

9. У період з 1 січня 1996 р. до 1 січня 2000 р. для осіб, які працювали на Чорнобильській АЕС і у зоні відчуження, було запроваджено скорочену тривалість робочого часу — не більше як 36 годин на тиждень (Постанова Кабінету Міністрів України № 250 від 29 лютого 1996 р. «Про компенсації та пільги особам, які працюють на Чорнобильській АЕС і у зоні відчуження»).

Робочий час

217

Стаття 52. П'ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.

(Стаття 52 із змінами, внесеними згідно з Указами ЛВР №4617-10 від 24.01.83, Ns 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 3610-12 від 17.11.93)

1. Переведення працівників підприємств, установ і організацій на п'ятиденний робочий тиждень (п'ять робочих днів і два вихідних) здійснюється із збереженням встановленої загальної тривалості робочого часу за тиждень. ' 2. При п'ятиденному робочому тижні робота провадиться за графіками, що затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Графіки роботи залежно від конкретних організаційно-технічних умов складаються на певний обліковий період, тобто відрізок часу, в рамках якого повинна бути дотримана в середньому тривалість робочого тижня. При цьому для всіх категорій працівників як з нормальним, так і скороченим робочим днем має забезпечуватися збереження річного балансу їх робочого часу при шестиденному робочому тижні. Тривалість робочої зміни підлітків віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) не повинна перевищувати п'яти годин, а від 16 до 18 років — семи годин.

Графіки роботи доводяться до відома працівників не пізніше як за два тижні до їх запровадження. Переробіток або недоробі-ток нормального робочого часу (обчислений за календарем шестиденного робочого тижня) в окремому місяці не може бути підставою для перегляду графіка, якщо загальний баланс робочого часу відповідає встановленій нормі робочих годин протягом облікового періоду і календарного року.

3.  Оскільки при п'ятиденному робочому тижні тижнева норма годин розподіляється не на шість, а на п'ять днів, тривалість щоденної роботи (зміни) відповідно збільшується з тим, щоб зберегти встановлену законом тривалість робочого часу за тиждень.

4.  Працівникам, зайнятим допоміжним обслуговуванням основного виробництва (наприклад, тим, що виконують планово-попереджувальний або інший ремонт устаткування), при застосуванні графіків п'ятиденного робочого тижня вихідні дні, виходячи з інтересів виробництва, можуть надаватися протягом робочого тижня в ті дні, які не збігаються з днями відпочинку працівників основного виробництва.

5.  Загальна кількість вільних від роботи днів, які надаються працівникам, що успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах, регламентується статтями 216 і 218 Кодексу.

При п'ятиденному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється в залежності від тривалості робочої зміни при збереженні загальної кількості вільних від роботи годин.

6.  Коментована стаття обмежує установленими нормами тривалість щоденної роботи працівників як з нормальним, так і з скороченим робочим днем. Зокрема, при шестиденному робочому тижні працівники з нормальним робочим днем не можуть працювати більше 7 годин, а працівники з скороченим робочим днем — більше 6 годин при тижневій нормі 36 годин та більше 4 годин при тижневій нормі 24 години. Так само чітко обмежується встановленими нормами тривалість щоденної роботи працівників як з нормальним, так і з скороченим робочим днем при п'ятиденному робочому тижні, що заздалегідь визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змін-

Робочий час

219

ності. Отже, робочий день працівників як з нормальним, так і з скороченим робочим днем є нормованим робочим днем.

У деяких випадках, які становлять виняток із загального правила, вводиться ненормований робочий день. Але й для цього виду режиму робочого дня важливою ознакою є законодавче закріплення тривалості робочого дня протягом доби, тобто встановлення норм робочого часу. Відмінність ненормованого робочого дня від нормованого полягає в тому, що для працівників з ненор-мованим робочим днем мірою праці поряд із тривалістю робочого часу є також коло й обсяг обов'язків, які покладаються на них (Постанова Ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1953 р. // ЗП УРСР. 1953. № 15-16. Ст. 48).

7.  Ненормований робочий день — це особливий режим, при якому працівник в окремих випадках може залишатися на роботі понад встановлену норму робочого часу без спеціального дозволу (на відміну від залучення працівників до надурочних робіт).

8.   Робота понад установлену тривалість робочого часу при режимі нормованого робочого дня (надурочна робота) означає перевищення міри праці, у зв'язку з чим передбачається гарантія додаткової оплати праці. Робота понад установлену тривалість робочого часу при режимі ненормованого робочого дня не означає перевищення міри праці, оскільки вона визначається колом і обсягом виконуваних обов'язків. У зв'язку з цим і не передбачається додаткова оплата перепрацьованого часу. Як компенсація за роботу в надурочний час працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів (Стаття 8 Закону України «Про відпустки».

Ненормований робочий день може встановлюватися для осіб адміністративного, управлінського, технічного і господарського персоналу, праця яких не піддається облікові в часі (консультанти, інструктори, агенти тощо); працівників, що розподіляють час для роботи на свій розсуд; працівників, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості.

9.  Юридичною підставою для віднесення працівника до категорії осіб з ненормованим робочим днем на підприємствах, в установах, організаціях є списки посад, робіт та професій, визначених колективним договором.

10.  Перебування на роботі понад норму робочого дня без додаткової оплати, що допускається при режимі ненормованого робочого дня, не перетворює його в подовжений, оскільки власник або уповноважений ним орган не має права таке перебування запроваджувати постійно для осіб з ненормованим робочим днем, заздалегідь зобов'язуючи їх приходити на роботу раніше або залишати місце роботи пізніше. Лише в тих випадках, коли робота в надурочний час викликана гострою потребою, працівники з ненормованим робочим днем зобов'язані виконувати її без додаткової оплати (Постанова Ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1953 р. // ЗП УРСР. - 1953. - № 15-16. - Ст. 48).

11.  Оскільки для працівників з ненормованим робочим днем мірою праці є не тільки тривалість робочого часу, але й коло та обсяг їх трудових обов'язків, власник або уповноважений ним орган повинен у трудовому або колективному договорі, правилах внутрішнього розпорядку навести всі основні обов'язки, що становлять обсяг роботи таких працівників. У разі виконання працівником з ненормованим робочим днем робіт, що не зв'язані з його трудовими обов'язками, передбаченими трудовим договором, колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, ці роботи оплачуються йому за трудовою угодою як виконання окремих завдань.

12. Як виняток з загального правила, в окремих передбачених законом випадках за роботу працівників в умовах ненормованого робочого дня проводиться доплата. Зокрема, вона встановлена для шоферів, що працюють на легкових автомобілях або на інших автомобілях в експедиціях і розвідувальних партіях.

13.  Працівники з ненормованим робочим днем звільняються від роботи в дні щотижневого відпочинку, святкові та неробочі дні на загальних підставах. Отже, їх праця у ці дні підлягає компенсації згідно зі статтями 72 і 107 Кодексу.

Стаття 53. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Робочий час

221

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

(Стаття S3 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, №3610-12 від 17.11.93)

1.  Напередодні 1 і 7 січня, 8 березня, 1, 2 і 9 травня, 28 червня, 24 серпня, а також Пасхи і Трійці при п'ятиденному робочому тижні тривалість робочої зміни працівників, які при шестиденному робочому тижні мали семигодинний робочий день, скорочується на одну годину. Щодо працівників, робочий день яких при шестиденному робочому тижні становив шість годин і менше, для них тривалість робочої зміни при п'ятиденному робочому тижні напередодні святкових і неробочих днів не змінюється. Отже, при п'ятиденному робочому тижні, як і при шестиденному, тривалість роботи напередодні святкових і неробочих днів працівників з нормальним робочим днем скорочується на одну годину, а працівників з скороченим робочим днем — залишається незмінною.

2.  В тих випадках, коли святковому або неробочому дню передують дні щотижневого відпочинку, скорочення тривалості робочої зміни не провадиться.

У разі, коли святковому чи неробочому дню передує день щотижневого відпочинку за графіком, тривалість робочої зміни при п'ятиденному робочому тижні не скорочується. Наприклад, 9 травня 1999 року (неділя) є святковий день, субота (8 травня) у працівників за графіком — вихідний день. Отже, робоча зміна 7 травня (п'ятниця) в даному випадку не скорочується.

3.  Напередодні вихідних днів тривалість роботи працівників, для яких встановлено шестиденний робочий тиждень, не повинна перевищувати п'яти годин. Це правило, встановлене частиною другою коментованої статті, випливає з тривалості робочого часу на тиждень (40 годин), який розподіляється таким чином: п'ять робочих днів по 7 годин, а шостий робочий день (перед вихідним) — 5 годин. Отже, при шестиденному робочому тижні тривалість усіх шести робочих днів встановлена законом: тривалість щоденної роботи при тижневій нормі 40 годин не може перевищувати семи годин (частина друга ст. 52 Кодексу), а напередодні вихідних — п'яти годин (частина друга ст. 53 Кодексу).

4.  Тривалість роботи напередодні вихідних днів при п'ятиденному робочому тижні законом не регламентовано. Тривалість щоденної роботи (в тому числі і напередодні вихідних днів) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності (частина перша ст. 52 Кодексу).

5.  Певні рекомендації щодо тривалості робочого дня працівників апарату органів державної виконавчої влади, місцевих рад у зв'язку з встановленням 40-годинного робочого тижня містить постанова Кабінету Міністрів України № 101 від 10 грудня 1993 р. (ЗП України. 1994. № 4. Ст. 94). Міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано встановити для працівників апарату таку тривалість роботи по днях тижня: з понеділка до четверга — по 8 годин 15 хвилин, у п'ятницю — 7 годин.

6.  На безперервних виробництвах, а також в окремих галузях або видах робіт, у яких за виробничими умовами неможливо запровадити скорочений робочий день напередодні вихідних, святкових і неробочих днів, працівникам за час переробітку повинні надаватися додаткові дні відпочинку.

На окремих сезонних роботах, де неможливо надати додаткові дні відпочинку в період сезону, допускається як виняток під-сумування таких днів за весь час сезону й надання додаткових днів відпочинку у міжсезонний період.

Стаття 54. Тривалість роботи в нічний час

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя статті 51).

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема на безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

(Стаття 54 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91)

1.  При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни), за загальним правилом, повинна скорочуватися на одну годину проти встановленої тривалості роботи (зміни) у денний час.

2.  Відповідно до коментованої статті у нічний час скорочується тривалість робочої зміни. Таким чином, тижнева норма

Робочий час

223

годин робочого часу не зменшується. Тому графіки змінності повинні забезпечити роботу протягом 40-годинного робочого

тижня.

3. П'ятиденний, як і шестиденний, 40-годинний робочий тиждень дає можливість, де це доцільно за умовами виробництва, застосовувати графіки із значним зменшенням кількості нічних змін порівняно із звичайним тризмінним графіком роботи. Наприклад, графік, який застосовується на підприємствах текстильної промисловості, передбачає, що основні цехи підприємства працюють усі дні тижня, включаючи й неділю. Працюють вони чотири дні у дві зміни, а п'ятий день — у три зміни із скороченням тривалості нічної зміни на одну годину. Працівникам надається два вихідних дні підряд на одному тижні після п'яти робочих днів, а на другому тижні — після шести робочих днів. Застосування цього графіка дає можливість скоротити кількість нічних змін кожного працівника до двох на місяць. Після роботи в нічній зміні бригада має два вихідні дні, а потім виходить на роботу у вечірню зміну. У вечірній зміні бригада працює п'ять днів і після двох вихідних виходить на денну зміну. Загального вихідного дня на таких підприємствах немає. У святкові дні не працюють.

Запровадження зазначеного графіка дає можливість скоротити нічні зміни на тих ділянках роботи, де у виробничому процесі в основному зайняті жінки та інші працівники, які згідно з чинним законодавством не можуть бути залучені до робіт у нічний час.

4.  Тривалість нічної роботи працівників з нормальним робочим часом при беззмінній організації праці скорочується на одну годину, крім тих випадків, коли інше передбачається спеціальним положенням про робочий час і час відпочинку працівників окремих галузей господарства (наприклад, плавскладу суден морського флоту, рибної промисловості тощо).

5.  На практиці тривалість нічної зміни не скорочується також у тих випадках, коли працівник укладає трудовий договір спеціально для роботи в нічний час (наприклад, нічним сторожем).

6.  В умовах п'ятиденного робочого тижня на підприємствах, що працюють у три зміни, тривалість нічної зміни нерідко скорочується на одну годину. Отже, у кожну нічну зміну працівник недоробляє однієї години. Тому при складенні графіків змінності цей недоробіток підсумовується й компенсується роботою в інші дні. З урахуванням значних незручностей роботи в три зміни (робота вночі, наступний доробіток) деякі підприємства установлюють додаткові пільги й переваги за таку роботу (безплатне харчування вночі, надання путівок у профілакторії тощо).

Стаття 55. Заборона роботи в нічний час

Забороняється залучення до роботи в нічний час:

1)  вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

3)  інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених статтею 175 цього Кодексу. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172). (Стаття 55 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4841-11 від ЗО. 10.87; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1. У пункті 1 коментованої статті знайшли своє відображення норми про охорону материнства і дитинства.

Якщо раніш законодавство (ст. 7 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. // Ведомости Верховного Совета СССР. 1944. № 37) забороняло залучати до надурочної роботи на підприємствах і в установах вагітних жінок тільки з чотирьох місяців вагітності, то тепер забороняється залучення вагітної жінки до виконання нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження з того часу, з якого стало відомо про вагітність, тобто незалежно від строку вагітності. Ця гарантія поширюється на вагітних жінок протягом усього періоду вагітності. Підставою для заборони виконання зазначених робіт є довідка відповідної медичної установи про вагітність.

2.  Заборона залучення до робіт у нічний час стосується всіх жінок, що мають дітей віком до трьох років. До них належать також жінки, що усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку.

Не заборонена робота жінок у нічний час на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї.

3.  Вагітні жінки, незалежно від строку вагітності, і жінки, які мають дітей віком до 12 років, не повинні залучатися до чергу-

Робочий час

225

вання на підприємствах і в установах після закінчення робочого дня, в нічний час, а також у дні щотижневого відпочинку і святкові дні.

4.  Оскільки законодавство не пов'язує вимогу про заборону нічної праці для певних категорій працівників обов'язково з роботою протягом усієї зміни, слід вважати, що ці працівники не повинні залучатися до роботи в нічний час і в тих випадках, коли на нічний час припадає лише частина зміни.

5.  Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Тому, оскільки забороняється залучати неповнолітніх працівників до нічних робіт, якщо вечірня зміна хоча б частково припадає на час після 22 години, вони не повинні працювати в такій зміні.

6.  Профспілкові комітети підприємств, установ, організацій зобов'язані своєчасно вживати заходів до запобігання порушенню законодавства про охорону праці неповнолітніх, не допускати виконання ними робіт у надурочний і нічний час, у святкові та неробочі дні, дні щотижневого відпочинку.

7. До інших категорій працівників, яких забороняється залучати до нічних робіт, належать, зокрема, працівники, що захворіли на туберкульоз і підлягають за висновком ЛКК звільненню від роботи в нічний час.

За висновком тубдиспансера працівники, хворі на туберкульоз, повинні бути звільнені від нічних робіт і переведені на денну роботу, причому за можливістю в ранкову зміну.

8. Стан здоров'я працівників значною мірою залежить від умов праці на виробництві. З метою оздоровлення умов праці знижено питому вагу нічних робіт на підприємствах. Дослідження вче-них-фізіологів показують, що робота у нічний час менш природна і сприятлива для здоров'я, ніж робота вдень, оскільки вона вимагає від організму активної діяльності в той момент, коли його фізіологічні функції значно нижчі денного рівня. Тому законодавством передбачено обмеження нічних робіт рамками їх гострої потреби.

Проте робота в нічний час на виробництвах з безперервним технологічним процесом, в деяких медичних установах, організаціях зв'язку, транспорту та на інших підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення, є неминучою.

9. У коментованій статті йдеться про недопустимість залучення жінок до робіт у нічний час, крім тих галузей господарства, де це викликається гострою потребою.

10.  Інваліди повинні бути працевлаштовані відповідно до рекомендації медико-соціальних експертних комісій (МСЕК). Рішення МСЕК про види та умови праці інвалідів є обов'язковими для керівників підприємств, установ, організацій, які є відповідальними за виконання рекомендацій МСЕК (Стаття 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19).

Підприємства, установи, організації, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством (Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. - № 221. - Ст. 252).

Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

11.  Враховуючи, що залучення працівників, зазначених частиною першою коментованої статті, до роботи в нічний час не допускається, відмова цих працівників від виконання такої роботи не може розглядатися як порушення трудової дисципліни, незалежно від характеру трудових обов'язків.

12. Залучення до роботи в нічний час громадян похилого віку допускається тільки за їх згодою і за умови, коли це не протипоказано їм за станом здоров'я (Частина третя ст. 13 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 1994. — № 4. - Ст. 18).

Відповідно до ст. 10 цього Закону громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старше, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.

Стаття 56. Неповний робочий час

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу,

Робочий час

227

так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

(Стаття 56 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4841-11 від ЗО. 10.87; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1.  Встановлення неповного робочого часу дозволено без будь-яких обмежень при досягненні між працівником і власником або уповноваженим ним органом відповідної угоди. Мета цього заходу — залучити на виробництво жінок, зайнятих у домашньому господарстві, інвалідів, пенсіонерів за віком та інших осіб із зменшеною працездатністю, а також осіб, що поєднують роботу з навчанням. Робота з неповним робочим часом може застосовуватись на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, де власник або уповноважений ним орган визнає це за доцільне в інтересах виробництва.

2.  Насамперед неповний робочий час введено в інтересах жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, вагітних жінок, а також жінок, що доглядають за непрацездатними членами сім'ї. На прохання зазначених працівників власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їм неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

3.  Положення, передбачене частиною першою коментованої статті, поширюється на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі і в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів, піклувальників (ст. 186і Кодексу).

4.  Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень на прохання інвалідів (Стаття 16 Закону України «Про охорону праці» // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 49. — Ст. 668).

5.  Розрізняють неповний робочий день і неповний робочий тиждень. При неповному робочому дні працівник щоденно працює меншу кількість часу, ніж це вимагається за графіком або правилами внутрішнього розпорядку (наприклад, не 8 годин, а 4 чи 6 годин). При неповному робочому тижні замість зменшення тривалості робочого дня може бути зменшено кількість робочих днів протягом тижня, зокрема, може бути обумовлено про роботу через день тощо.

Неповний робочий час може становити одночасно зменшення робочого дня і робочого тижня.

6.  Домовленість про встановлення неповного робочого часу (неповного робочого дня або неповного робочого тижня) може відбутися як при прийнятті на роботу, так і тоді, коли працівник вже працює на підприємстві, в установі, організації на умовах повного робочого дня.

7.  При встановленні неповного робочого дня або неповного робочого тижня відповідно зменшується обсяг трудових обов'язків та заробітної плати працівника, яка виплачується йому пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті — за фактичним відробітком. У цьому полягає одна з основних відмінностей неповного робочого дня від скороченого робочого дня, при якому праця, зокрема, неповнолітніх, оплачується в такому самому розмірі, як і праця відповідних категорій працівників при повній тривалості щоденної роботи.

8.  Робота на умовах неповного робочого часу не призводить до будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників: зокрема, не обмежує їх права на щорічну відпустку такої самої тривалості, що й при роботі протягом усього робочого часу; не змінює загальновстановленого порядку обчислення трудового стажу; не позбавляє права користуватися вихідними, святковими і неробочими днями відповідно до чинного законодавства тощо.

9.  Неповний робочий час може бути встановлено як без обмеження строку роботи на умовах неповного робочого часу, так і на певний термін (до досягнення дитиною певного віку, на період навчального року, до поліпшення стану здоров'я тощо).

10.  У трудових книжках, відповідно до Інструкції про порядок їх ведення, режим і норма робочого часу не зазначаються. Отже, запис про прийняття на роботу вноситься без уточнення про неповний робочий день чи неповний робочий тиждень.

Робочий час

229

11. Обов'язкове застосування неповного робочого часу, встановленого для сумісників. Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (Пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 245 від 3 квітня 1993 р. // ЗП України. — 1993. — № 9. — Ст. 184, з доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 1033 від 31 серпня 1996 p.).

Стаття 57. Початок і закінчення роботи

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

1.  Час початку і закінчення щоденної роботи на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил (ст. 142 Кодексу).

2.  У відповідних випадках тривалість щоденної роботи, зокрема, час її початку й закінчення, час перерви для відпочинку й харчування визначаються графіками змінності, що затверджуються власником за погодженням з профспілковим комітетом з дотриманням установленої тривалості робочого часу за тиждень або інший обліковий період. Графіки змінності доводяться до відома працівників, як правило, не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

3.  Про початок і про закінчення роботи на підприємстві, в установі, організації, а також про перерву в роботі працівники повідомляються відповідними сигналами або іншими способами. До початку роботи кожен працівник в установленому порядку повинен відмітити свій прихід на роботу, а після закінчення робочого дня — залишення роботи. Біля місця, де працівники відмічають прихід на роботу та її залишення, повинен бути годинник, що вірно показує час. Обов'язок організувати облік приходу працівників на роботу та її залишення ними покладається на власника або уповноваженого ним органу. Працівник, який з'являється на роботі в нетверезому стані, не допускається до роботи цього робочого дня (зміни).

4.  На безперервних роботах зміннику забороняється залишати роботу до приходу працівника, який його замінює. В разі нез'явлення працівника, що мав його замінити, працівник заявляє про це старшому по роботі, який повинен негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

5. Правилами внутрішнього трудового розпорядку може передбачатися застосування режимів гнучкого робочого часу, тобто такої форми організації робочого часу, за якою для окремих працівників чи колективів підрозділів підприємства допускається (у певних межах) саморегулювання початку, закінчення та загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацювання встановленої законом загальної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, тижня, місяця тощо).

6.  Режим гнучкого робочого часу може застосовуватися як при п'ятиденному і шестиденному робочих тижнях, так і при інших режимах роботи на підприємствах.

7.  Складовими елементами режимів і графіків гнучкого робочого часу є: «змінний (гнучкий) час» на початку і наприкінці робочого дня (зміни), в межах якого працівник має право починати і закінчувати роботу на свій розсуд; «фіксований час» — час обов'язкової присутності на роботі усіх працівників підрозділу підприємства; «перерва для відпочинку і харчування»; «тривалість облікового періоду», що визначає календарний час, протягом якого кожним працівником має бути відпрацьована встановлена законодавством норма робочих годин.

Конкретна тривалість складових елементів режимів гнучкого робочого часу і тип облікового періоду встановлюються підприємством.

8.  З метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людей і поліпшення режиму енергоспоживання на основі найновішого використання світлої частини доби з 1 липня 1995 року на території України запроваджено регіональні (місцеві) графіки початку робочого дня підприємств, установ, організацій усіх форм власності та сфер діяльності, які працюють в однозмінному режимі, з дотриманням установленого порядку обчислення часу в країні за другим міжнародним часовим поясом (київський час) (Указ Президента України № 334/95 від 26 квітня 1995 p.).

Робочий час

231

9.  Уряду Автономної Республіки Крим, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських рад запропоновано забезпечити розроблення і виконання заходів для запровадження на підприємствах, в установах і організаціях, що розташовані на їх території, регіональних (місцевих) графіків початку робочого дня.

Встановлено, що в міністерствах та інших центральних органах державної виконавчої влади, виконавчих комітетах обласних, Київської та Севастопольської міських рад робота починається о дев'ятій годині (за київським часом).

10.  Для осіб адміністративного, управлінського, технічного і господарського персоналу може застосовуватись ненормований робочий день.

Цей режим поширюється також на осіб, праця яких не піддається обліку (консультанти, інструктори, агенти тощо); на осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості.

11.  Списки професій, посад і робіт, за якими допускається застосування ненормованого робочого дня, розробляються відповідною профспілкою і господарським органом і включаються до колективного договору.

12.  Працівники з ненормованим робочим днем на загальних підставах звільняються від роботи у дні щотижневого відпочинку, святкові та неробочі дні. Робота, що виконується в окремих випадках у зазначені дні, повинна бути компенсована у встановленому порядку (ст. 72 Кодексу).

13.  Чергування працівників на підприємствах і в установах після закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні можуть запроваджуватись у виняткових випадках і лише за узгодженням з профспілковим комітетом. Не допускається залучення працівників до чергувань частіше ніж один раз на місяць.

14.  При залученні до чергування після закінчення робочого дня прихід на роботу переноситься у день чергування на більш пізній час. Це правило стосується працівників як з нормованим, так і з ненормованим робочим днем. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня.

15.  Чергування у вихідні, святкові та неробочі дні компенсуються наданням протягом найближчих 10 днів днем відпочинку такої самої тривалості, як і чергування.

Стаття 58. Робота змінами

При роботах змінами працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

(Стаття 58 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91)

1.  Режим робочого часу залежить від характеру виробництва, норми робочого часу, конкретних умов діяльності підприємства, роботи транспорту, пропускної можливості їдалень тощо. Для працівників одного підприємства може встановлюватися кілька різних режимів робочого часу.

2.  Режим робочого часу визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності з дотриманням встановленої тривалості робочого тижня. Якщо в правилах внутрішнього трудового розпорядку неможливо передбачити всі питання, які регулюють режим роботи змінних виробництв, то графіки змінності визначають, зокрема, число робочих днів, після яких відбувається перехід з однієї зміни в іншу, порядок такого переходу, число робочих днів, після яких надаються вихідні дні, порядок їх надання — за змінним графіком або для всієї зміни водночас.

3.  При виборі графіків і режимів роботи має враховуватися необхідність надання працівникам, як правило, двох вихідних днів підряд. Це дає можливість найбільш доцільно організувати виробничий процес і відпочинок працівників.

4.  Графіки змінності повинні передбачати: кількість змін протягом доби; порядок чергування працівників за змінами; початок і закінчення роботи в кожній зміні; тривалість змін; час надання і тривалість перерви для харчування і відпочинку в кожній зміні; надання вихідних днів.

5.  При розробці графіків змінності враховується розклад руху міського й приміського транспорту, розпорядок роботи позашкільних, культурно-побутових та інших установ.

6.  При змінних роботах працівники чергуються за змінами рівномірно. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний тиждень в години, визначені графіком змінності.

Робочий час

233

7. При складанні графіків змінності обов'язково мають дотримуватися такі умови:

залежно від конкретних організаційних умов графіки складаються на певний обліковий період, у межах якого повинна бути дотримана в середньому тривалість робочого тижня;

для всіх працівників, як з нормальним, так і з скороченим робочим днем, повинно бути забезпечено збереження річного балансу робочого часу при шестиденному робочому тижні;

при п'ятиденному робочому тижні тривалість зміни неповнолітніх віком від 15 до і 16 років не повинна перевищувати п'яти годин, а від 16 до 18 років — семи годин.

Стаття 59. Перерви між змінами

Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).

Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

1.  Працівники можуть залучатися до роботи протягом доби тільки на одну зміну. Мінімальна тривалість щоденного відпочинку між змінами має бути (разом з часом обідньої перерви) не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні.

2.  Працівник може бути викликаний поза його зміною, тобто раніше або пізніше часу його роботи за графіком, тільки у випадках стихійного лиха, аварії, необхідності замінити працівника, що захворів, та з інших виняткових обставин з наступним повідомленням про це профспілкового комітету (ст. 62 Кодексу).

3.  На безперервних роботах працівнику забороняється залишати роботу до приходу змінника. У випадку нез'явлення змінника працівник заявляє про це старшому по роботі, який зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

4.  Залежно від порядку чергування робочих днів з днями відпочинку, що визначається характером і умовами виробництва, розрізняються перервний і безперервний робочий тиждень. При режимі перервного робочого тижня працівники мають загальний щотижневий відпочинок (один або два дні) в певні дні тижня. При безперервному робочому тижні працівники користуються щотижневим відпочинком по черзі (бригадами, змінами) в різні дні тижня.

Стаття 60. Поділ робочого дня на частини

На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

1.  Реалізація норми робочого дня здійснюється звичайно у вигляді безперервних робочих змін, що забезпечують безпосередньо або в середньому за обліковий період дотримання установленої законом норми робочого часу з однією перервою для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст. 66 Кодексу).

Коментована стаття допускає з цього правила виняток, згідно з яким робочий день може бути в порядку, передбаченому законодавством, поділений на частини, між якими встановлюється перерва більше двох годин або дві чи більше перерви, включаючи і перерву для харчування (так званий роздріблений робочий день). При цьому загальна тривалість щоденної роботи не повинна перевищувати встановленої законодавством і графіком змінності тривалості.

2.  Підстави і порядок застосування роздрібленого робочого дня визначаються законодавством. Поділ робочого дня на частини зумовлений особливим характером праці деяких працівників зв'язку, транспорту, театрів тощо.

Наприклад, для водіїв і кондукторів автобусів, тролейбусів і трамваїв, що працюють на міських регулярних пасажирських лініях, запроваджено робочий день з поділом зміни на дві частини і доплатою за відпрацьований час у кожній зміні з двома виходами на роботу до ЗО процентів тарифної ставки (окладу).

Переведення на такий режим роботи може провадитися за наявності згоди на це відповідного працівника. Кількість таких змін в розрахунку на місяць не повинна перевищувати 20 процентів загальної кількості змін для працівників зазначених професій.

Час внутрізмінної перерви в робочий час не включається.

робочий час

235

3. Можливість установлення перервного робочого дня окремих категорій працівників передбачається в спеціальних положеннях про робочий час і час відпочинку працівників певних галузей народного господарства і відомств (залізничного транспорту і метрополітенів; флоту рибної промисловості; морського і річкового флоту).

Стаття 61. Підсумований облік робочого часу

На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

(Стаття 61 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1.  Законодавство про працю передбачає два види обліку робочого часу: поденний і підсумований.

Поденний облік полягає в тому, що встановлена законом норма робочого дня і робочого тижня є обов'язковою для кожного дня і кожного тижня роботи. При поденному обліку робота понад норму робочого дня не може компенсуватися недоробітком в інші дні або додатковими днями відпочинку і визнається надурочною роботою.

Підсумований облік означає, що тривалість роботи протягом доби може відхилятися у певних межах від робочого дня нормальної тривалості з тим, однак, щоб установлена законом норма робочого часу була дотримана в середньому за повний обліковий період: тиждень, місяць, квартал, рік.

2.  При підсумованому обліку робочого часу розпорядок робочого дня і графіки змінності мають бути побудовані таким чином, щоб робочий час, який працівники зобов'язані відпрацювати за обліковий період, відповідав установленій для них законом нормі робочих годин, що припадає на цей період.

3.  Переробіток норми робочого часу, що виникає в окремі дні й тижні при підсумованому обліку, компенсується додатковими днями відпочинку або відповідним недоробітком в інші дні й тижні облікового періоду.

Нормальна кількість робочих годин в обліковому періоді визначається шляхом множення годин робочого дня, установленого законом для даної категорії працівників, беручи до уваги його тривалість напередодні вихідних, святкових і неробочих днів, на кількість робочих днів за календарем шестиденного робочого тижня в тому самому періоді.

4.  Найчастіше застосовується підсумований помісячний облік робочого часу. Але можливі й більш тривалі облікові періоди. Наприклад, для працівників державних підприємств сільського господарства, зайнятих у рослинництві, запроваджено річний підсумований облік робочого часу.

5.  Підсумований облік робочого часу встановлено безпосередньо законодавством, наприклад, для таких категорій працівників:

водіїв і кондукторів пасажирських трамваїв і тролейбусів;

операторів автоматизованих газорозподільних станцій на магістральних газопроводах з установленням для них чергувань вдома протягом доби, після кожного з яких надається відпочинок також протягом доби.

6.  Підприємства, організації, установи, які мають серед своїх структурних підрозділів і підсобні сільські господарства, можуть вводити за погодженням з профспілковими комітетами для працівників підсобних сільських господарств режим робочого часу на період напружених польових робіт і компенсації за роботу в надурочний час і у вихідні дні, передбачені для працівників державних підприємств сільського господарства.

7.  У тих випадках, коли законодавство про працю регламентує спеціальні підстави і порядок застосування підсумованого обліку робочого часу, тривалість облікового періоду і максимальну тривалість робочої зміни, підсумований облік може вводитись з підстав і в порядку, встановленому законодавством.

Особливості регулювання підсумованого обліку робочого часу окремих галузей народного господарства передбачено спеціальними положеннями про робочий час і час відпочинку працівників, зайнятих у відповідних галузях (флоту рибної промисловос-

Робочий час

237

ті, морського, річкового флоту, залізничного транспорту і метрополітенів, підприємств і організацій Міністерства зв'язку, лісової промисловості і лісового господарства).

8. Заборонено застосування підсумованого обліку із збільшенням тривалості робочої зміни до 10—12 годин на роботах, де у зв'язку з шкідливими умовами праці встановлено скорочений робочий день, при вахтовому методі організації праці, який використовується на значній віддаленості виробничих об'єктів від місця знаходження підприємства, коли робота на них здійснюється змінним персоналом, що повертається через певний час до місця знаходження підприємства.

Стаття 62. Обмеження надурочних робіт

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

1)  при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2)  при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3)  при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли їх несправність викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

(Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 2240-10 від 29.07.81; Законами № 871-12 від 20.03.91. № 263/95-ВР від 05.07.95)

1.  Надурочними вважаються роботи понад встановлену законом тривалість робочого дня, що виконуються працівниками за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

2. Для визначення поняття надурочні роботи важливе значення має правильне тлумачення терміну «встановлена тривалість робочого дня», який вживається у коментованій статті. Під встановленою слід розуміти тривалість робочого дня, визначену відповідно до закону, розпорядком підприємства чи графіком змінності (статті 57 і 58 Кодексу). Із зазначеного можна зробити такі висновки:

при шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи встановлена законом (частина друга ст. 52 і частина друга ст. 53 Кодексу). Тому надурочним (зверх встановленої тривалості) в такому випадку є час роботи, що перевищує норму робочого дня, яка становить 7 годин, а напередодні вихідних днів — 5 годин. Надурочним цей час при поденному обліку визнається і в тому випадку, якщо його всупереч закону заплановано графіком чи розпорядком;

при п'ятиденному робочому тижні та інших режимах робочого часу, коли тривалість щоденної роботи (зміни) визначається власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації відповідно до закону (частина перша ст. 52 та частина перша ст. 53 Кодексу), надурочним є час роботи, що перевищує тривалість зміни за графіком чи розпорядком;

для працівників віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років надурочною вважається робота при шестиденному робочому тижні понад чотири години, при п'ятиденному — понад п'ять годин, а для працівників віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років при шестиденному робочому тижні — понад шість годин, при п'ятиденному — понад сім годин. Це правило стосується також учнів віком від чотирнадцяти до п'ятнадцяти років, які працюють в період канікул (ст. 52 Кодексу).

Робочий час

239

Якщо застосовується підсумований облік робочого часу, при якому фактична тривалість щоденної роботи може бути більшою чи меншою, ніж передбачено графіком, і ці відхилення збалансовано в межах облікового періоду, надурочними визнаються години не зверх зміни за графіком (в межах встановленого максимуму), а зверх нормальної кількості робочих годин за обліковий період.

3.   Реальне значення правової регламентації робочого часу значною мірою залежить від того, як саме законодавство ставиться до надурочних робіт. Без заборони або обмеження надурочних робіт значення законодавства про нормування робочого часу істотно зменшується. Тому трудове право допускає застосування надурочних робіт тільки в передбачених коментованою статтею виняткових випадках, перелік яких є вичерпним.

4.  Застосування надурочних робіт у випадках, не передбачених законом, навіть за домовленістю власника або уповноваженого ним органу з працівником, не допускається.

Не дозволяються надурочні роботи і для компенсації часу, втраченого внаслідок запізнення на роботу.

5.  При підсумованому обліку переробіток зверх норми годин робочого часу облікового періоду (надурочна робота) не може компенсуватися скороченням часу щоденної роботи чи додатковими днями відпочинку за межами певного облікового періоду, крім тих випадків, коли інший порядок компенсації переробітку встановлено чинним законодавством.

6.  У певних випадках надурочні роботи можуть застосовуватися на підставі нормативних актів, що регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників (суден флоту рибної промисловості, річкового флоту).

7.  Робота в надурочний час компенсується тільки підвищеною оплатою. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається (ст. 106 Кодексу).

8.  Не вважається надурочною: робота, яка виконується працівниками у режимі ненормованого робочого дня; робота за сумісництвом; робота педагогічних працівників зверх норми часу за додаткову плату за виконання обов'язків декана, заступника декана, за керівництво предметними, цикловими і методичними комісіями тощо.

Також не вважається надурочною робота, яка виконується працівниками у режимі неповного робочого дня, оскільки надурочними є роботи понад встановлену тривалість робочого дня, передбачену статтями 52, 53 і 61 Кодексу (частина перша коментованої статті). Отже, буде неправильним вважати надурочну роботу, виконану працівником понад встановлену тривалість неповного робочого дня, але в межах тривалості робочого часу, визначеного чинним законодавством.

Це положення закріплене і постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до якої робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі (п. 16 зазначеної постанови).

Стаття 63. Заборона залучення до надурочних робіт

До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:

1)  вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

2)  осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

3)  працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).

Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).

Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

(Стаття 63 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 4841-11 від ЗО. 10.87; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1. В коментованій статті знайшло своє відображення піклування держави про охорону материнства і дитинства.

Якщо раніш законодавство (Стаття 7 Указа Президиума Верховного Совета СРСР от 8 июля 1944 г. // Ведомости Верховного

Робочий час

241

Совета СССР. — 1944. — № 37) забороняло залучати до надурочної роботи на підприємствах і в установах вагітних жінок тільки з чотирьох місяців вагітності, то тепер забороняється залучення вагітної жінки до виконання надурочних робіт з того часу, з якого стало відомо про вагітність, тобто незалежно від строку вагітності. Ця гарантія поширюється на вагітних жінок протягом усього періоду вагітності. Підставою для забезпечення заборони виконання надурочних робіт є довідка відповідної медичної установи про вагітність.

2.  Заборона залучення до надурочних робіт стосується всіх жінок, які мають дітей віком до трьох років. До них належать жінки, що усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку.

3.  Коментована стаття закріплює гарантію дотримання встановленої законом тривалості робочого часу неповнолітніх працівників. Вона забороняє використовувати на надурочних роботах працю осіб, що не досягли вісімнадцяти років.

4.  Статтею 220 Кодексу введено обмеження надурочних робіт для працівників, які навчаються без відриву від виробництва в середніх і професійно-технічних навчальних закладах. Цих працівників забороняється залучати до надурочних робіт в дні занять.

5.  Від надурочних робіт звільняються студенти вищих навчальних закладів також у період їх виробничої практики.

6. До інших категорій працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт, належать особи, хворі на туберкульоз у відкритій формі.

7. Законодавством передбачено, що залучення до надурочних робіт громадян похилого віку допускається тільки за їх згодою і за умови, коли це не протипоказано їм за станом здоров'я (Статті 13 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 4. — Ст. 18).

8.  Коментованою статтею та ст. 177 Кодексу введено обмеження залучення до надурочних робіт стосовно жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. Вони можуть залучатися до виконання надурочних робіт лише за їх згодою.

9.  Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям. Стаття 172 Кодексу та ст. 16 Закону «Про охорону праці» не містять норми про дотримання медичних рекомендацій. Згідно із зазначеними статтями залучення інвалідів до надурочних робіт не допускається без їх згоди. Стаття 16 Закону «Про охорону праці» зобов'язує власника враховувати рекомендації при організації навчання, перекваліфікації та працевлаштуванні.

10.  Враховуючи, що залучення працівників, зазначених коментованою статтею, до надурочних робіт не допускається чи допускається лише за їх згодою, відмова цих працівників від виконання такої роботи не може розглядатися як порушення трудової дисципліни, незалежно від характеру трудових обов'язків.

Стаття 64. Необхідність одержання дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації.

(Стаття 64 із змінами, внесеними згідно з Указом IJBP № 4617-10 від 24.01.83)

1.  Профспілкові комітети зобов'язані при розгляді клопотань власника на проведення надурочних робіт суворо керуватися законодавством.

Профспілковий комітет не має права давати дозвіл на проведення надурочних робіт, не передбачених законом. Але навіть за наявності підстав, що допускають надурочні роботи, профспілковий комітет може відмовити в санкції на їх провадження, якщо без них можна обійтися.

2.  Дозвіл на проведення надурочних робіт має бути отриманий власником до початку їх виконання. Звернення власника за дозволом на проведення надурочних робіт після їх виконання (крім випадків аварії, стихійного лиха і невиходу змінника) має розцінюватися як грубе порушення закону. Лише в термінових випадках, коли неможливо отримати попередній дозвіл для відвернення стихійного лиха, аварії, нез'явлення змінника, надурочні роботи за практикою, що склалася, застосовуються з наступним повідомленням.

3.  У письмовому зверненні власника зазначається необхідна кількість надурочних годин, з якою метою мають бути проведені

Робочий час

243

надурочні роботи, причини, що призвели до них, які категорії працівників і коли мають бути залучені до цих робіт.

4.  Кожне звернення власника про дозвіл проведення надурочних робіт має розглядатися на засіданні профспілкового комітету.

5.   При розгляді звернень власника профспілкові комітети повинні встановлювати реальну необхідність у надурочних роботах, ретельно перевіряти розрахунки власника, вивчати причини, що призводять до надурочної роботи, і вимагати усунення цих причин у найкоротший термін. Профспілкові комітети не повинні давати дозволу на вже проведені надурочні роботи.

6.  Профспілковий комітет не має права давати дозвіл на проведення надурочних робіт у випадках, не передбачених трудовим законодавством, наприклад, для відшкодування часу, втраченого у зв'язку з простоєм, з причин неукомплектованості штатів, перебоїв в матеріально-технічному постачанні тощо.

7. За проведення надурочних робіт у непередбачених законом випадках або порушення встановленого порядку їх застосування винні в цьому особи адміністративно-управлінського персоналу підприємств, установ, організацій притягаються до передбаченої законом відповідальності.

Стаття 65. Граничні норми застосування надурочних робіт

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

1.  Допускаючи в певних випадках застосування надурочних робіт, законодавство тим часом обмежує їх тривалість зазначеними в цій статті граничними нормами.

2.  Обмеження кількості надурочних робіт для кожного працівника зобов'язує власника вести облік таких робіт. Типова форма первинного обліку П-15 «Список осіб, які працювали в надурочний час» затверджена наказом Міністерства статистики України № 253 від 9 жовтня 1995 p., і має використовуватися для обліку надурочних робіт.

3.  Облік надурочних робіт повинен вестись із зазначенням часу початку й закінчення кожної надурочної роботи, а при систематичних надурочних роботах — кількості днів з надурочними роботами та кількості надурочно відпрацьованих годин у ці дні. Такий облік необхідний для правильної оплати надурочних робіт, виконаних кожним працівником, дотримання їх граничної норми та належного контролю за законністю застосування таких робіт.