ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………..	4
Тема 1. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ МЕНЕДЖМЕНТУ………………………...…	6
Тема 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ………….................................	12
Тема 3. МЕТОДОЛОГІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ……………………………….........	29
Тема 4. Організація: форми, ознаки, структура, закони функціонування……………………………………………………………….	27
Тема 5. Створення управлінських структур в організації…………………………………….………………………………….	32
Тема 6. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДУВАННЯ СХЕМ УПРАВЛІННЯ ТА РОЗПОДІЛУ ПОВНОВАЖЕНЬ…………………...	39
Тема 7. Основи стратегічного управління організацією…………………………………………………………………….	47
Тема 8. Стилі керівніцтва та лідерства…………………………..........	62
Тема 9. Система цілей організації………………………………………………………………………	88
Тема 10. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДУВАННЯ СХЕМ УПРАВЛІННЯ ТА РОЗПОДІЛУ ПОВНОВАЖЕНЬ…………………...	86
Тема 11. Функція мотивації як основа управлінського процесу…………………………………………………………………….	101
Тема 12. Стилі керівніцтва та лідерства……………………………....	62

вступ

Сучасний стан розвитку економіки та господарських відносин вимагає вживання цілого комплексу заходів що мають бути науково обґрунтовані та відповідати світовій практиці ведення бізнесу. Знання та володіння основами менеджменту дозволяє фахівцеві з управління розробляти власні стратегічні та тактичні рішення на основі сучасних теоретичних та емпіричних методик та організовувати комплекс заходів щодо забезпечення їх реалізації, а також впроваджувати раціональні ефективні заходи контролю.

Вивчення дисципліни “ Менеджмент ” передбачає набуття студентами теоретичних та практичних навичок в управлінні організаціями різних форм власності та різної правової форми з урахуванням специфіки їх функціонування в умовах ринкових відносин.

Предметом вивчення дисципліни є загальні закономірності, принципи формування, функціонування та розвитку системи управління організацією; управлінські відносини.

Метою навчальної дисципліни є формування у майбутніх менеджерів сучасного управлінського мислення та системи спеціальних знань у галузі менеджменту, формування розуміння концептуальних основ системного управління організаціями; набуття умінь аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища, прийняття адекватних управлінських рішень.

Завданням вивчення дисципліни «Основи менеджменту» є теоретична підготовка студентів із питань:

• сутність основних понять і категорій менеджменту та управління;

• історія розвитку менеджменту;

• принципи та функції менеджменту;

• суть організації та взаємозв'язку їх внутрішніх елементів та зовнішнього середовища;

• система методів управління;

• зміст процесів та технології управління;

• основи планування, здійснення мотивування та контролювання;

• організація взаємодії та повноважень;

• зміст та характеристика основних типів організаційних структур управління;

• прийняття рішень у менеджменті;

• інформаційне забезпечення процесу управління;

• керівництво та лідерство, стилі управління;

• теорія конфліктів;

• організаційна культура;

• етика відповідальності у менеджменті;

• ефективність управління.

а також практична підготовка та формування умінь із питань:

• визначення місії та цілей;

• аналіз та побудова різних типів організаційних структур управління організацій;

• налагоджування ефективної комунікації у процесі управління;

• здійснення делегування;

• технологія розроблення, прийняття та реалізації управлінських рішень;

• профілактика та вирішення конфліктів;

• формування організаційної культури;

• самоменеджмент;

• подолання опору організаційним змінам;

• визначення та оцінка ефективності менеджменту.

Міждисциплінарні зв’язки. Програма упорядкована відповідно до анотації освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів, базується на знаннях з таких нормативних дисциплін, як «Політологія», «Соціологія», «Основи економічної теорії». Програма нормативної навчальної дисципліни «Менеджмент» пов’язана з дисциплінами, які характеризують об’єкт управління, або окремі його функції - економічні, фінансові, облікові та юридичні дисципліни, маркетинг, системи технологій тощо.

Тема 1. Історичний аспект менеджменту

1. Історія управлінської думки.

2. Сучасні концепції менеджменту.

3. Ситуаційний підхід до менеджменту.

1. Історія управлінської думки

Історія управлінської думки йде своїм корінням у глибину століть. Висловлювання з проблем управління можна знайти і на єгипетських папірусах, і на глиняних табличках з межиріччя тифу і Євфрату, і на шовкових сувоях, що збереглися з часів Піднебесної імперії.

Першими питання управління почали вирішувати стародавні єгиптяни. Вони визнали необхідність цілеспрямованої організації діяльності людей, її планування, контролю результатів. Це було пов'язано не в останню чергу з будівництвом пірамід та іншими великомасштабними роботами, які передбачають використання праці багатьох людей. Вавилонський цар Хаммурапі (1792-1750 до н. е.) створив звід законів управління державою, виробив власний лідерський стиль, встановив юридичні норми визначення мінімальної заробітної плати, контролю і відповідальності. Асирійський цар Навуходоносор (604-562 до н. е.) розробив і впровадив систему виробничого контролю на текстильних підприємствах і в зерносховищах. Її інструментом були різнокольорові ярлики, якими позначалися щоденно надходять партії сировини. Це дозволяло визначити терміни їх знаходження у виробництві або на складі. У 500 р. до н. е. у творі китайського вченого Сан Цу «Мистецтво війни» визнається необхідність ієрархічної організації, міжорганізаційних зв'язків, кадрового планування. Відомий давньогрецький філософ Платон (427-347 до н. Е..), мабуть, перший в історії висловив наукові ідеї про поділ праці. У своїх виступах він відзначав, то людина не може одночасно працювати і по каменю, і по залізу, і по дереву, так як скрізь досягти успіху у нього немає можливості. Великий Сократ (469-399 до н. е.), Аналізуючи обов'язки хорошого промисловця, торговця, воєначальника, показав, що, по суті справи, вони у всіх однакові і головна полягає в тому, щоб поставити потрібну людину на потрібне місце і домогтися виконання своїх вказівок.

Таким чином, він сформулював ідею про універсальний характер управління. У 370 р. до н. е.. Ксенофонт дає перше відомий опис практичних переваг поділу праці, розглядаючи давньогрецьку ергастерію (велику майстерню, де працювали сотні рабів). Катон Старший (234-149 до н. Е..) Писав, що, об'їжджаючи своє поле, власник повинен подивитися, як далеко просунулися роботи, що зроблено і що залишилося зробити. Після цього вимагати від керуючого звіту про виконану, порівняти завдання з результатом і отримати пояснення, якщо частина їх не виконана. Після відповідей власник повинен, якщо роботі перешкодила погана погода, дати завдання про її організації в закритих приміщеннях. Катон відзначав, що власник повинен давати керуючому письмовий план роботи на рік і чітко пояснювати завдання, щоб той зрозумів. У 1513 р. Я. Макіавеллі в «Міркуваннях» відстоює принцип єдності влади: «Краще довірити експедицію одній людині звичайних здібностей, ніж двом людям, навіть якщо вони мають видатними якостями і рівноцінними здібностями».У Середні століття багато мислителі намагалися відповісти на запитання: що ж рухає людьми, спонукає їх до активних дій? Англієць Т. Гоббс 1651 і його співвітчизник Дж. Стюарт ъ 1767 р доводили, що основний мотив людської поведінки полягає в прагненні до влади. Цей висновок, не такий вже далекий від істини, був зроблений тоді, коли капіталізм ще в недостатній мірі проявив себе і вчені більшою мірою осмислювали поведінку аристократії. Їх співвітчизник І.Бентам у книзі «Введення в принципи моралі і законодавства» відстоював ту точку зору, що мотивами людської поведінки є користь і задоволення.

Великий англійський економіст У.Сміт у своїй праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) та інших роботах сформулював ідею «економічної людини», головною метою якого є прагнення до збагачення і задоволення особистих потреб. Подальші дослідження показали, що виключно до збагачення прагне лише близько 12 відсотків людей, в той час як до слави - майже 40 відсотків.