3. Концепції лідерства

Сучасний стан речей породило так званий великий парадокс управління, коли менеджерам доводиться контролювати все менш керовані ситуації. Причому із зростанням загальної нестабільності в світі цей парадокс посилюється. У такій ситуації потрібно в першу чергу лідер, а не адміністратор. Систематичне вивчення проблем лідерства було зроблено з початку 1930-х рр.., Коли з'ясувалося, що посада не робить людей лідерами (але ефективні лідери вміло використовують її можливості). Спочатку була поставлена мета виявити необхідні для здійснення функції лідерства характеристики особистості. В результаті виникла теорія лідерських якостей (рис), яка намагається визначити їх необхідний набір. Подальші дослідження привели до формулювання чотирьох груп лідерських якостей:

• фізичні - приємна зовнішність (зростання, фігура, голос), хороше здоров'я, енергійність, наочність і ін.;

• психологічні - темперамент, агресивність, амбіційність, владність, незалежність, сміливість, самоствердження, завзятість, мужність;

• інтелектуальні - розум, логіка, пам'ять, інтуїція, ерудиція, прагнення до творчості, проникливість, швидкість і послідовність, концептуальність мислення,почуття гумору;

• особистісні:

  • ділові - організованість, ініціативність, дисциплінованість, відповідальність, вміння ризикувати;

  • особисті - доброзичливість, тактовність, порядність, співчутливо, чесність, уважність, комунікабельність.

Для заняття лідируючих позицій, особливо в умовах конкуренції, дійсно потрібні ті або інші видатні якості, набір яких варіюється залежно від історичної доби. Але цей набір нескінченний, а необхідну ступінь їх прояву та ефективне співвідношення визначити складно. Тому концепція лідерських рис не дозволяє створити універсальну модель лідера. Вихідна ж з неї теорія великих людей не може пояснити, чому особи, які володіють даними якостями, не стають лідерами, і навпаки. Наприклад, чому став лідером Сталін, явно не відповідав переважній більшості перерахованих вимог. Подальші пошуки привели до формування поведінкової концепції лідерства, згідно якій головну роль у ньому грають не особисті якості тієї чи іншої людини, а манера стосунків з оточуючими. За думки авторів, вплив лідера поширюється через механізм наслідування, прийняття членами групи за зразок його поведінки і цінностей. Тому вирішальною тут є його здатність впливати на сприйняття дійсності послідовниками. Основним недоліком цієї концепції став висновок про необхідність пошуку якогось оптимального стилю поведінки лідера, з допомогою якого можна вирішити всі проблеми. Людина стає лідером в умовах того чи іншого конкретного поєднання його особистих якостей, характеру роботи, особливості зовнішнього середовища і т. п. Різні моделі поведінки лідера бувають ефективні в різних ситуаціях і одна - у багатьох. З точки зору ситуаційного підходу лідерські якості відносні, але придбання людиною статусу лідера в одній ситуації посилює його позиції в інших. Лідерство закріплюється, і людина починає сприйматися як лідер взагалі. Таким чином, лідерами стають люди, що прагнуть до цього. В цілому для успішного лідерства необхідні людина з певним набором якостей (вище, ніж у інших) і відповідна ситуація, підвищена активність.