47.Характеристика типів управління інвест.Стратегією

На вибір стратегії впливає тип управління – пасивний та активний.

Пасивне управління характерне для консервативних та помірковано-агресивних інвесторів. Воно передбачає створення добре диверсифікованих портфелів цінних паперів, для яких можна з високою точністю розрахувати дохідність, ризик і ліквідність. Головними цілями пасивного управління є захист вкладень від інфляції та отримання гарантованого доходу за мінімального рівня ризику й низьких витрат на саме управління.

За пасивного управління під час інвестування в акції найбільш розповсюджена стратегія “ купив –і тримай”. ЇЇ особливість полягає у тому, що ефективність стратегії дуже залежить від рівня оцінки та обраного періоду часу.

Необхідно чекати більше трьох років. Перш ніж повернути вкладений капітал. Для цього потрібно три роки не купувати акцію, потім придбати її та через півроку продати. Тож можна зробити висновок, що вміння чекати й розраховувати свої дії є основною запорукою успіху.

За пасивного управління розповсюдженою є також стратегія індексного фонду. Вона базується на тому, що структура портфеля має відбивати рух обраного фондового індексу, який відображає стан усього фондового ринку або окремих його сегментів. Види цінних паперів та їхня частка визначаються так, як і за розрахунку індексу. Головне завдання інвестора – відтворити у своєму портфелі структуру ринку з періодичним його корегуванням через півроку або рік. Управління здійснюється за відхиленнями структури портфеля від структури індексу.

Активне управління передбачає ретельний моніторинг ринку. Оперативне придбання фін.інструментів, які відповідають цілям інвестування. А також швидку зміну структури портфелю. Інвестор використовує цю стратегію тоді, коли намагається отримати дохідність вищу або середньоринкову. Активне управління потребує значних витрат. Тому що воно пов’язане з інформаційно-аналітичною підготовкою рішень, придбанням і розробленням власного програмно-технічного й методичного забезпечення. Саме тому цю стратегію обирають тільки ті інвестори, які мають достатній капітал і високопрофесійний персонал.

Практика країн з ринковою економікою доводить, що саме система стратегічного управління є дієвим інструментом для розвитку інвестування.

48.Методи оцінювання ризиків на ринку цінних паперів

Методи оцінювання інвест. ризику на ринку ЦП різноманітні (статистичний аналіз, факторний аналіз. Метод експертних оцінок, економіко - математичне моделювання тощо). Проблема оцінювання інвестиційного ризику практично зводиться до визначення окупності інвестицій у конкретні види цінних паперів.

У статистичному аналізі величина (або рівень) ризику вимірюється двома категоріями – середнім очікуваним значенням (дисперсією) і коливанням (варіацією) можливого результату. Дисперсія при цьому вимірює можливий середній результат, варіація показує ступень відхилення очікуваного середнього значення від фактичної середньої величини. Дисперсія за оцінки фін. ризику являє собою середньозважену величину з квадратів відхилень дійсних фін. результатів ризикованих вкладень від середніх очікуваних: ∂²=(х-х(сер))²/n, ∂ - дисперсія; х - очікуване значення ризику для кожного випадку вкладення фінансових ресурсів; х(сер) - середнє очікуване значення фінансове значення фін.ризику; n - кількість вкладень фін. ресурсів (частота).

Дисперсія характеризує абсолютне коливання частоти фін. ризику, а коефіцієнт варіації показує відносний ступень коливання й розраховується за формулою:

ν = (∂/х(сер))*100%, ν - коефіцієнт варіації; ∂ - середньоквадратичне відхилення; х(сер) - середнє очікуване значення фін. ризику.

Коефіцієнт варіації може змінюватися від 1 до 100%. Чим він вищий, тим сильніше коливання. Установлено таку якісну оцінку різних значень коефіцієнта варіації:

до 10% - слабке коливання фінансового ризику вкладень;

20-25% - середньо, помірне;

понад 25% - високе.

Найбільш перспективним є факторний аналіз фінансових ризиків. Розраховуються коефіцієнти ділової активності, фінансової стійкості, визначається вірогідність настання банкрутства.

Останнім часом активно використовується метод експертних оцінок. Складаються різні порівняльні характеристики рівня ризику, визначаються рейтинги, готуються аналітичні експертні огляди.

Одним з методів оцінювання фінансових ризиків є економіко-математичне моделювання. Головне при цьому зробити правильний вибір моделі відповідно до конкретної ситуації. Моделі дають змогу в цілому спрогнозувати конкретну ситуацію та оцінити можливу вірогідність фінансового ризику.

Перспективним є метод соціально-економічного експерименту, який передбачає проведення окремих експериментів за типовими фінансовими ситуаціями. Недоліком методу є не своєрідність багатьох фінансових ситуацій, що ускладнює розповсюдження висновків, отриманих в результаті окремих експериментів, на велику кількість конкретних аспектів фінансового життя підприємства. На практиці за оцінки фінансового ризику широко використовується метод аналогій. На основі методу аналогів будується фінансова стратегія й тактика багатьох підприємств.

Систематичний ризик достатньо точно прогнозується фундаментальними методами вивчення ринкової кон’юнктури. Аналіз кон’юнктури передбачає відстежування як поточного стану ринку, так і прогноз його розвитку. Спостереження й оцінка виявлення тенденції розвитку ринку об’єднанні поняттям “моніторинг”. Фундаментальні методи використовуються за довгострокового прогнозування й базуються на аналізі сукупності макроекономічних показників.