21.Вимірювання та оцінка соціальних наслідків інвестиційного проекту

Мета та зміст соціального аналізу полягає в тому, щоб визначити прийнятність варіантів реалізації проекту з погляду користувачів, населення регіону, де здійснюється проект. Виходячи з того, що неможливо здійснити кількісної характеристики багатьох соціальних змін, рішення по оцінці цих аспектів проектування значною мірою залежить від соціальної та культурної орієнтації розробників проекту. Їм необхідно визначити наслідки й результати проекту, обрати критерії порівняння, виробити процедуру розробки рішення, визначити необхідність колегіальності прийняття рішення. Основними видами соціальної оцінки проекту є: зміна кількості робочих місць у регіоні; поліпшення житлових і культурно-побутових умов працівників; поліпшення умов праці працівників; зміна структури виробничого персоналу; підвищення надійності постачання населення регіону продуктами харчування, повсякденного попиту, промисловими товарами, послугами підприємств соцкультпобуту, енергією; поліпшення здоров’я працівників і населення; економія вільного часу населення. Компонентами соціального аналізу є: оцінка населення, що проживає в зоні реалізації проекту з погляду демографічних та соціально-культурних особливостей, умов проживання, зайнятості, відпочинку та визначення ступеня впливу проекту на ці параметри; визначення ступеня адекватності проекту культури та організації населення в районі його реалізації; розробка стратегії забезпечення підтримки проекту на всіх стадіях підготовки, реалізації та експлуатації з боку населення району. Соціальне середовище проекту необхідно охарактеризувати із таких аспектів: 1) рівня та якості життя населення; 2) соціальні структури населення; 3) визначення кількісного і якісного складу населення в районі проекту; 4) результати налізу соціального середовища повинні відобразитися у проектуванні соціально-культурного середовища проекту. Соціальний аналіз передбачає не лише фіксацію існуючого рівня, а й прогнозування зміни показників під впливом проекту. Індикатори, що використовуються в соціальному аналізі: демографія, зайнятість, соціальна структура, житлові умови, громадське життя, охорона здоров’я.

22.Модель визначення вартості капіталу від залучення боргових ресурсів

Поняття ціни інвестиційного кредиту

У процесі інвестиційної діяльності п-ство використовує боргові кошти найчастіше у вигляді інвестиційного кредиту від фінансово-кредитних установ і випуску облігацій з певним терміном погашення і купонною ставкою.

Вартість цього капіталу визначається на ринку інвесторами, які оцінюють ризик і розглядають платоспроможність фірми і оцінюють можливість незабезпечення фірмою обіцяних платежів.

Ця вартість капіталу також може змінюватись залежно від рівня процентних ставок на ринку з урахуванням того, що чим довший термін залучення основного боргу, тим більше вартість позикового капіталу.

Ціна інвестиційного кредиту - процентна ставка, яка передбачається у кредитній угоді з урахуванням складових: 1)термін користування інвест. позичкою; 2)зміст заходів, які підлягають кредитуванню; 3)забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше отриману позичку; 4)оцінювання рівня ризику вкладення інвестиційного ресурсу.

Характеристика факторів, які впливають на рівень процентних ставок

На рівень %-х ставок за інвест. кредитами впливають фактори: 1)зміна процентів за депозитами; 2)офіційно оголошений індекс інфляції; 3)можливість одержання довгострокового інвест. кредиту в інших банках на більш пільгових умовах; 4)урахування банком характеру партнерських взаємовідносин із позичальником, його фінансового становища, тривалості і міцності зв’язків; 5)урахування банком альтернативних варіантів вкладення (інвестування коштів в інші активи з метою одержання максимального доходу); 6)урахування банком можливого ринку кредитування, особливо інноваційних проектів; 7)розмір позики; 8)строк позики і інші фактори.

Методика розрахунку відсоткових ставок за інвестиційний кредит

Розрахунок відсоткових ставок за інвест.кредитом проводиться за обраною методикою фахівцями банківської установи, які наділені повноваженнями щодо методу їх обчислення.

Найчастіше використовують два основні методи визначення відсоткових ставок:

1)нарахування %в за принципом «вартість +». Метод передбачає врахування банком вартості залучених коштів у відповідності з операційними витратами банку. Це означає, що банк встановлює ставку за інвестиційним кредитом за принципом «вартість +» на основі компонентів: а)вартості залучення відповідних ресурсів банку; б)обсягу операційних банківських витрат; в)обсягу компенсації банку за рівень ризику невиконання зобов’язань позичальником-інвестором.

Банки при наданні кредиту розраховують отримати певний рівень маржі (прибутку), яка повинна вміщувати частку коштів для забезпечення грошових виплат акціонерам банку. Виходячи з такого положення, розрахунок %ої ставки за інвестиційний кредит проводиться як сумарне вираження показників: а)вартість залучення відповідного ресурсу банку; б)сума банківських операційних витрат; в)компенсація для банківської установи за рівень ризику невиконання зобов’язань.

При цьому кожен з приведених компонентів може бути вираженим у формі різних процентів відносно сум кредиту.

2)модель цінового лідерства. Її використання виникло на основі наявності певного недоліку в моделі «витрати +», а саме: банк має точно знати свої витрати для нарахування процентів без врахування фактору конкуренції зі сторони інших кредиторів, який не враховано в моделі «вартість +». Тому в банківській практиці з’явилась нова модель цінового лідерства, в основу якої покладена базова чи довідкова ставка, яка вважається найнижчою процентною ставкою у порівнянні з тією, яку пропонують кредитоспроможним клієнтам інші банки. Як правило, ця ставка розраховується за формулою простої незваженої середньоарифметичної з індивідуальних ставок групи провідних банків.

Фактична ставка за кредит будь-якому конкурентноздатному позичальнику буде нарахована в етапи: І етап: встановлюється базова ставка за кредитом, що включає маржу банку; ІІ етап: залучають суму премії за ризик невиконання зобов’язань позичальником, яка виплачується або за рівнем ставки по довгостроковому кредиту.

Ця модель знайшла адаптацію по інвестиційним кредитам, так як включає премію за ризик, пов’язану з строковістю кредиту, то за довгостроковим інвестиційним кредитом банк може понести більше збитків, ніж за короткостроковим.

На вартість капіталу від облігацій впливають ті ж фактори, що і за інвестиційним кредитом, тому банки проводять розрахунки паралельно двох складових.

Вітчизняне законодавство не регламентує для банків чітко встановлену модель визначення процентної ставки. Вибір її розрахунку відбувається в банку колегіально кредитним комітетом. Її встановлюють на поточний календарний рік.

Моделі визначення вартості капіталу від випуску акцій

Для будь-якої установи головний банк обирає окремо модель визначення вартості капіталу від випуску привілейованих акцій і від випуску простих акцій. При цьому враховують певні особливості розрахунків:

1.привілейовані акції. Однією з особливостей простих акцій є сплата фіксованого дивіденду або оголошеного проценту від вартості акції на час її випуску.

Розрахунок вартості капіталу від привілейованої акції проводиться в етапи: І етап: встановлюють різницю між ринковою вартістю простої акції і сумою витрат на її випуск; ІІ етап: встановлену суму дивіденду за привілейованою акцією спів ставляють з отриманим результатом на І-му етапі.

Особливістю є те, що на відмінність від розрахунку доходу по облігаціям поправка на податки не здійснюється, бо дивіденди від привілейованих акцій сплачується після того, як корпорація або акціонерне товариство інвестора сплатить всі податки на прибуток, тобто з чистого прибутку. Як правило, у загальній кількості акцій інвестора привілейовані акції займають не більше 10%.

2.звичайні акції. Вартість капіталу від звичайних акцій розраховується на основі врахування факторів: а)ціна звичайної акції; б)сума дивіденду, що передбачається до сплати; в)темп приросту дивідендів.

У зв’язку з цим формула визначення вартості капіталу від звичайної акції враховує перші два етапи по привілейованим акціям і передбачає третій етап, що сумується у вигляді постійного темпу приросту дивідендів.

Зарубіжний досвід передбачає встановлення вартості капіталу від звичайної акції за допомогою моделі капіт-х активів (модель МОКА), яка використовує показник ризику конкурентної фірми, який працює таким чином: якщо показник ризику =0, то активи компанії вважаються безризиковими; якщо показник =1, то вважається, що ризик активів компанії знаходиться на ріні середнього по ринку усіх п-ств країни; якщо показник >1, то активи компанії мають велику ступінь ризиковості.

В окремих випадках інвестори можуть визначати вартість капіталу від випуску звичайної акції за допомогою показників: а)показник прибутковості для безризикових вкладень капіталу; б)показник середнього рівня прибутковості по ринку; в)фактор ризику активів.

Кожен інвестор або банківська установа самостійно моделюють визначення вартості капіталу від обертання привілейованих і звичайних акцій.

В основі розрахунків лежить обов’язкова необхідність, незалежно від виду акції, встановлення різниці між ринковою вартістю акції і обсягом витрат на її випуск.

Модель визначення вартості капіталу за рахунок нерозподілених прибутків

Модель встановлення вартості капіталу за рахунок нерозподілених прибутків, що здатні забезпечувати випуск додаткової продукції як реінвестиції встановлюються з урахуванням поточної діяльності інвестора.

З нерозподіленим прибутком не пов’язані витрати на випуск ЦП, проте вони пов’язані з вартістю капіталу, який створює інвестор. Причиною вважається те, що альтернативою для нерозподіленого прибутку у разі його відсутності може бути метод додаткового залучення капіталу за допомогою випуску звичайних акцій.

Отже, сама вартість капіталу, яка має відношення до звичайної акції відносяться і до суми нерозподіленого прибутку.

З огляду на те, що нерозподілені прибутки залишаються після сплати податків, поправка на податок не проводиться.

Модель вартості капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку передбачає етапи розрахунків: І ет.: встановлюють співвідношення між сумою дивідендів на звичайну акцію і її ринковою вартістю; ІІ етап: отриманий результат сумують із обсягом постійного темпу приросту дивідендів.

Вартість капіталу за рахунок нерозподілених прибутків у практичній діяльності інвестора є трохи нижчою, ніж вартість капіталу від щойно вилучених звичайних акцій, але вона значно вище, ніж вартість капіталу від облігації або від привілейованої акції.