1. 1) Теологічна (божественна) – підтвердження в Біблії, (в стародавньому світі в країнах далекого сходу Єгипті, Вавилоні, Сирії) Представник Фома Аквінський.

2) Договірна – держава створена по волі людей для захисту власності, життя, свободи. Виникла в стародавньому Римі (Плебеї і Патриції). Представники: Спіноза, Руссо, Радищев.

3) Патріархальна – походження держави від сім’ї шляхом переходу в рід і об’єднання родів – плем’я. Рада старійшин, король, цар і т.д. Представники: Аристотель.

4) Насильства або завоювання держава виникла в результаті насильства і завоювання одного племені над іншим. (Дюрінг)

5) Соціально-економічна (класова) – шляхом історичного розвитку суспільство поділилось на класи: з’явились бідні та багаті. Представники: Енгельс.

6) Космічна

7)Психологічна – пояснюється двома шляхами: науковим та безпосередньо тим, що одні народи прагнуть керувати іншими, а інші в свою чергу прагнуть бути керованими. Представниками цієї теорії виступають: Зігмунд Фрейд та Г.Гард. Зміст теорії: Поява держави і права пояснюється проявом людської психіки потребою підкорятися, наслідувати, свідомістю залежності. Ця теорія розділяє етичний обов’язок, як правовий і моральний.

8) Органічна (Спенсер). Він проводив аналогію між державою та біологічним організмом.

9) Космічна і технократична.

2. Поняття та ознаки держави.

Держава – це особлива політична організація публічної влади, яка виражає інтереси окремої соц. групи, має свою територію, суверенітет, видає закони, стягує податки з метою нормального функціонування суспільства і виступає як суб’єкт міжнародних відносин.

Ознаки:

- соц. влада ви­ражає і захищає інтереси насампе­ред керівного класу, його частини або якоїсь ін.соц. групи;

- носії вла­ди в організаційному відношенні відокремлені у певні структури;

- для утримання держ. влади встановлюються податки;

- функції влади розподіляються між окремими органами

- в державі влада поши­рюється на всіх людей, що перебувають на певній, належній їй території;

- у державі складається система особливих за­гальнообов'язкових правил поведінки — юридич­них норм, яких не знало первісне суспільство.

3. Форма держави — це спосіб (порядок) ор­ганізації здійснення державної влади.

державний устрій — спосіб поділу держави на певні складові частини та розподілу влади між нею та цими частинами;

Основні види державного устрою:

Проста (унітарна) держава — частини держави не мають свого суверенітету, всіх ознак державності. Деякі унітарні держави (наприклад, Україна) включа­ють автономні утворення.

Складна держава — частини держави мають суверенітет, всі ознаки державності.

Складні держави поділяються на:

а) федерації — союзні держави.

б) конфедерації — об'єднання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань.

4. Форма держави — це спосіб (порядок) ор­ганізації

здійснення державної влади.

державний режим — порядок здійснення дер­жавної влади певними методами і способами.

Основні види державного режиму

Демократичний — державна влада здійснюєть­ся з дотриманням основних прав людини, із забез­печенням легальних можливостей вільного вияв­лення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референду­ми) та діяльність різних громадських об'єднань, які представляють ці інтереси і вплива­ють на вироблення і здійснення політики держави.(найбільш пошир.у держа­вах Європи, Центр. та Пн. Америки);

Тоталітарний — державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення (зокрема через діяльність громад.об'єднань, які їх представляють); зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи.(зберігається в окремих країнах Близького Сходу, Африки).

5. Форма держави — це спосіб (порядок) ор­ганізації

здійснення державної влади.

державне правління — спосіб організації ви­щої державної влади;

Види державного правління

- монархія — вища державна влада здійснюєть­ся однією особою і, зазвичай, передається за спадком;

- республіка — вища державна влада здійсню­ється виборним колегіальним органом, який оби­рається населенням (або його частиною) на пев­ний строк.

Види форм правління сучасних держав:

- президентська республіка — глава держави (президент), одноособове або з наступним схва­ленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким, як правило, керує сам (США, Швейцарія);

- напівпрезидентська або президентсько-пар­ламентська республіка — глава держави (прези­дент) особисто пропонує склад уряду, котрий підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Франція);

- парламентська республіка — глави держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламен­том і підзвітний лише йому (Італія, ФРН);

- парламентська монархія — глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парла­ментом і лише йому підзвітний (Англія, Японія);

- дуалістична монархія — глава держави (мо­нарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра.

6. Держава виникає і розвивається в конкретних умовах життя людей і у зв’язку з певним ступенем розвитку суспільства. Безпосередня причина виникнення держави та права – розподіл суспільства на класи з протилежними інтересами. У теорії держави і права розглядають такі передумови виникнення держави:

а) три великі розподіли праці;

б) поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності;

в) утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами та виникнення міжкласових конфліктів;

г) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності й конфлікти.

Закономірності виникнення держави в різних народів мали свою специфіку, зумовлену історичними умовами. Розрізняють три основні форми виникнення держави: афінську, римську й давньогерманську. В Афінах виникнення держави проходило у класичній формі з внутрішніх протиріч. У Стародавньому Римі цей процес був прискорений боротьбою плебеїв проти патриціїв, а в давніх германців – завоюванням чужих територій, для панування над якими родова організація була непридатна. У Київській Русі одразу склалася своєрідна ранньофеодальна держава.

7. Влада в первісному суспільстві:

1) базувалася на родових відносинах (рід об'єднував людей за дійсною чи допустимою кровною спорідненістю

2) у соціальному розумінні була безпосередньо суспільною (не існувало спеціального апарату управління та примусу);

3) мала такі якості, як єдність, взаємодопомога,

4) здійснювалася рядовими та виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату управління. Військо формувалося з усіх чоловіків роду чи племені, здатних носити зброю.

Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосовувалися соціальні норми. Людське суспільство, як і будь-яка складна система, може нормально функціонувати й розвиватися лише спираючись на певні правила, на основі яких обирається один із багатьох можливих варіантів поведінки певного суб'єкта. Для регулювання суспільних відносин між людьми та їхніми об'єднаннями в суспільстві формуються і забезпечуються певні правила поведінки, що орієнтують людей на досягнення їхньої мети. Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб'єктів, що сприяє забезпеченню системності та певної передбачуваності суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, передбачених в конкретних соціальних нормах.

8.Історичні типи держави – система існуючих ознак, властивих всім державам, основою котрих є певний рівень цивілізації, чи тип виробничих відносин, котрі виражають соц-ек сутність та призначення держави

Держави за об’єктом майнових відносин:

1. рабовласницькі (перший в історії тип держави, який не мав загального розповсюдження і був перехідним);

2. феодальні (даржава, що базується, в основному, на сільськогосподарському виробництві, характерне вже визнання селянина членом держави, який, не маючи права власності на землю, володіє іншими засобами виробництва (хатою, іншими будівлями, інвентарем));

3) буржуазні(виникли в результаті буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин);

4) капіталістичні;

5) соціалістичні(притаманні нігілістичне ставлення до права, спроби його ототожнення з політичною доцільністю, проголошення принципу фактичної рівності (зрівнялівка)).

За політ режимом: демок. і тоталітарні

За ек розвитком: аграрні, індустріальні, постіндустріальні, інформаційні

9. Формування уявлень і понять про права людини почалося з найдавніших часів людської історії, з витоків людської цивілізації. Першим і, безумовно, найважливішим письмовим свідченням цього тривалого процесу є Біблія, у якій стверджувалося найголовніша істина - людина - найцінніше з - поміж усього створеного Богом.

Згодом, у VI-V ст. до н. е. ідеї рівності усіх людей обстоювалися давньогрецькими філософами. Вони доводили, що всі люди від народження мають одинакові, зумовлені природою права, оскільки створені Космосом і над усіма “рівно тяжіє доля”. Китайські мислителі доводили, що всі люди рівні перед небом; держава ж є результатом їх угоди

Перше закріплення ряду ідей щодо прав людини у законодавстві пов’язується з англійською Великою хартією вільностей. Статті хартії захищали право на приватну власність, недоторканість та свободу особистості від абсолютизму - таким чином обмежувалася влада монарха над людиною.

Лише у XVII - XVIII ст. у працях видатних мислителів лібералізму й просвітництва - Локка, Монтеск'є, Руссо т ін. було закладено основи сучасного розуміння прав людини - на життя, свободу, власність тощо - як священних імперативів і норм взаємовідносин особи і влади.

Уперше ліберальна концепція прав людини дістала систематизований юридичний вираз у 1776 році у Вірджинській декларації Ще більшого значення у цьому відношенні набула прийнята у 1789 році в Парижі, після перемоги Великої Французької революції Декларація прав людини і громадянина.

Таким чином, можна стверджувати, що нині діючі правові норми людських свобод і цінностей мають під собою міцний фундамент нарощуваний поколіннями різних у особистих поглядах мислителів.

10. Соціальні норми - це правила поведінки, що регулюють взаємини людей і їхніх об'єднань.

Основні види соціальних норм:

1. Норми права - це загальнообов'язкові, правила поведінки, які встановлені або санкціоновані, а також охороняються державою.

2. Норми моралі - правила поведінки, які зложившись у суспільстві, виражають подання людей про добро й зло, справедливості й несправедливості, боргу, честі, достоїнстві. Дія цих норм забезпечується внутрішнім переконанням, суспільною думкою, заходами суспільного впливу.

3. Норми звичаїв - це правила поведінки, які, зложившись у суспільстві в результаті їхнього багаторазового повторення, виконуються в чинність звички.

4. Норми громадських організацій - це правила поведінки, які самостійно встановлені громадськими організаціями, закріплені в їхніх уставах, діють у їхніх межах і ними ж охороняються від порушень за допомогою певних заходів суспільного впливу.

Право – система загальнообов’язкових правил фіз. поведінки – соц. норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю певної частини соц. неоднорідного суспільства і спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі; забезпечуються державою.

Ознаки права:

1) встановлюється і санкціонується державою;

2) право є системою норм;

3) право є загальнообов’язковим;

4) формальна визначеність права;

5) право має загальний характер;

6) право охороняється державою.

11. Джерела права – спосіб юрид виразу права, його організація в належну юрид оболонку. Д.п. є нормативно-правові акти і правові звичаї, судові прецеденти, а також міжнародні договори та внутрішньодержавні договори (договори нормативного змісту).

Нормативно-правовий акт - це рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний х-р, зовн. вигляд офіційного доку­мента в письмовій формі, забезпечується д-ою та поро­джує юридичні наслідки.

Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закони - це нормативно-правові акти, що видаються за­конодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регу­люють найважливіші суспільні відносини в країні.

Усі закони мають вищу юридичну силу (ніхто, крім органів законодавчої влади, парламенту і народу в процесі законодавчого референдуму, не може прий­мати закони, змінювати чи скасовувати їх; усі ін. нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів)

Підзаконні нормативно-правові акти — це результат нормотворчої діяльності компетентних органів д-ви, уповноважених на те державою громад­ських об'єднань з установлення, впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розви­вають чи деталізують окремі положення законів. Нормативні акти діють у часі, просторі та відносно кола осіб. Характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, слід розрізняти: набрання чинності, припинення дії, зворотну силу дії.

12. Система права – система усіх чинних юридичних норм певної держави. Структура системи права дістає вияв у єдності всіх юридичних норм та їх розподілі за галузями та інститутами права. Суть її в тому, що галузі поділяються на інститути. Наприклад, галузь цивільного права поділяється на інститути права власності, зобов'язувального права, авторського права тощо.

Норма права—правило поведінки загал. хар-ру, встановлене або санкціоноване компонентними органами д-ви, що має загальнообов’язкову силу, регулює сусп.відносини в інтересах громадян і сусп-ва, передбачає відповідальність перед д-вою у разі порушення цієї норми.

Галузь права — це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Система законодавства - це впорядкована безліч всіх діючих нормативно-правових актів даної держави.

Системи законодавства:

- галузеве законодавство;

- комплексне законодавство;

- загально федеральне законодавство й законодавство суб'єктів федерації;

- законодавство автономії;

- конституційне й інше законодавство, закони й підзаконні акти.

Структура системи законодавства - це внутрішній підрозділ законодавства на відносно відособлені групи нормативно-правових актів.

Структура системи законодавства:

- галузева - галузеве законодавство, тобто в системі законодавства підсистеми нормативних актів розрізняються по предметі правового регулювання;

- ієрархічна - закони й підзаконні акти.

13. Поняття Норма права – це формально обов’язкові правила фіз поведінки, які мають заг характер, встановлюються або санкціонуються державою з метою регулювання сусп відносин і забезпечуються її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.