Хід заходу

Учитель. Немає у світі кращої землі, ніж Україна. Наша Вітчизна – дивовижно багатий край! Ми любимо її родючу землю, води Чорного моря, зелені верховини Карпат, розлогі ниви, тихі озера, бистрі ріки, темні діброви. Та найбільшим надбанням нашої неньки України є її люди.

Сьогодні ми помандруємо сторінками усного журналу «Видатні випускники нашої школи» та познайомимося з людьми, які проживали в

148

нашому села, у різні роки закінчили Павлівську альма-матер. Імена цих людей стали відомими не лише в нашій області, а й у державі та світі.

Досвід свідчить, що найкраще виховувати молодь на прикладі життя та діяльності земляків. Адже, можливо, ці люди жили з кимось із вас на одній, а може на сусідній вулиці, сиділи за вашою партою, ходили рідними стежками і пагорбами, садили дерева і доглядали джерельця.

1 Сторінка «і сняться йому зорі»

Директор школи. Перша сторінка усного журналу присвячена нашому земляку – космонавту Юрію Маленченку, який народився того особливого року (1961 р.), коли людина вперше піднялась у космос. То й зоряне ім’я батьки дали йому невипадково.

Як і багато хлопців, він з дитинства мріяв про космос. Мама розповідала, що ще й до школи не ходив, а знав імена і пізнавав на фотографіях у журналі відомих космонавтів.

Юра разом зі старшим братом приходив на імпровізований шкільний космодром, звідки ми запускали діючі моделі ракет, і, вдивляючись у голубу височінь, захоплено слідкував за їх польотом.

Пізніше на уроках фізики він заглиблювався в суть сили тяжіння, невагомості, космічних швидкостей. Постійно відвідував факультативні заняття з фізики, брав участь у олімпіадах, був хорошим спортсменом, грав на гітарі у вокально-інструментальному ансамблі. Визначальними рисами його характеру були зібраність і наполегливість. У 1978 році закінчив школу із золотою медаллю.

Збереглись анкети, міні-твори, в яких учні тих років писали про свої мрії. Юрій Маленченко зі школи мріяв про небо. «Я не хотіла, щоб син був льотчиком, – розповідає Ніна Іванівна, мама космонавта, тож він і ховався з цим від нас. У дев’ятому класі писав листи в льотне училище і дуже хотів там навчатися. Тому і бігав на пошту щодня, щоб одержати відповідь особисто». Проте в училище Юрка не прийняли, бо не вистачало одного року – пішов раніше у школу.

Щоб бути ближче до своєї мрії, він поступає на навчання до Харківського інституту радіоелектроніки. Після закінчення на «відмінно» першого курсу його без екзаменів зараховують на навчання до Харківського вищого військового авіаційного училища ім. Грицавця, яке закінчує з відзнакою і служить в Тирасполі, літає на МІГ-29, СУ-21, СУ-25. Однак доля вже знайшла його…

Командиру авіаполку дуже не хотілося відпускати здібного командира ланки винищувачів Юрія Маленченка, що припав до душі начальнику Центру підготовки космонавтів Шаталову, який відбирав новобранців у загін космонавтів.

Комусь може здатися, що Юрію в житті все давалось легко і просто. Але це далеко не так. Із тисячі чотирьохсот кандидатів у космонавти відібрали лише

149

шість. Скільки ще перевірок, тестів, комісій йому довелось пройти! Тільки медичний та психологічний відбір тривав більше трьох місяців.

З 1985 року Юрій Іванович навчається в Центрі підготовки космонавтів. Закінчивши космічну академію за фахом космонавт-випробувач, поступає на навчання в авіаційно-технічну академію ім. М. Є. Жуковського. Із чотирьох бажаючих пройти навчання зарахований лише він один.

Майже десять років постійних тренувань, наукова робота, освоєння навичок багатьох професій, суворі екзамени та випробування моральних і фізичних сил. Він усе це пройшов і витримав, бо знав, що попереду чекає його невідоме.

1 липня 1994 року Юрій Маленченко вивів на орбіту навколо Землі космічний корабель «Союз ТМ-19», успішно стикував його зі станцією «Мир» і працював там із казахом Талгатом Мусабаєвим п’ять місяців. Уперше віч-на-віч зі Всесвітом зустрівся, коли вийшов зі станції «Мир» у відкритий космос для ремонтних робіт. Він надовго продовжив життя станції, підготував її для стикування з американським «Шатлом», уперше в історії освоєння космосу стикував ручним керуванням величезну й неповоротну станцію «Мир» з вантажним кораблем. За успішно виконані програми польоту удостоєний звань «Герой Росії» і «Герой Казахстану». Наймолодшому космонавтові світу було тоді тридцять три роки.

Як космонавт високого класу, він виступає з лекціями в наукових центрах Росії та США, проходить підготовку в центрі НАСА.

У вересні 2000 року Юрій Маленченко здійснив другий космічний політ у складі американо-російського екіпажу на кораблі «Шатл-2» і працював на міжнародній станції «Альфа». 6 годин 14 хвилин провів у відкритому космосі.

Трагічна загибель восени 2002 року американського корабля

багаторазового використання з космонавтами на борту шокує світ. Важко переживає цю втрату і Юрій. Він добре знав космонавтів, з деякими здійснював свій другий політ. Більше того, на цьому космічному кораблі після техобслуговування повинен був летіти втретє.

Проте час іде вперед і слід змінювати космонавтів на МКС. Тоді Юрій Маленченко приймає узгоджене рішення Росавіакосмосу та НАСА і 26 квітня 2003 року виводить на орбіту космічний корабель «Союз ТМА-2», який стикував зі станцією «Альфа». Разом з американцем в’єтнамського походження Едвардом Лу він змінив екіпаж, що перепрацював уже більше місяця. 28 жовтня 2003 року Юрій успішно завершив свій шестимісячний політ.

10 жовтня 2007 року вчетверте стартував у космос з космодрому «Байконур» як командир корабля «Союз ТМА-11» та бортінженер МКС-16 з шестимісячним терміном роботи на ній. Під час польоту був виконаний величезний об’єм наукових досліджень. Нештатна ситуація відбулась під час спуску на Землю. Разом з Юрієм МКС залишали американка П. Уітсон та кореянка (космонавт-турист). Протягом 20 хвилин капсула летіла з такою швидкістю, що космонавти зазнали 9-кратних перевантажень. У центрі

150

керування польотом, де знаходились і батьки космонавта, усі завмерли. І тоді командир корабля рішуче вимикає системи автоматики та переводить управління капсулою в ручний режим, викинувши для гальмування додатковий парашут. Оскільки капсула здійснювала обертальний рух, то йому слід було зробити все можливе для того, щоб не перекрутилися стропи, а потім викинути і основний парашут. У нього ще вистачило сил після удару об землю відкрити люк і вилізти з капсули. Жінкам допомогли казахи, які випадково проїжджали поряд. Приземлення відбулося за 450 км від запланованого, тому вертоліт зміг підібрати космонавтів лише через 45 хвилин.

– Він народився в сорочці! – вигукнув після побаченого керівник польотом, – адже врятував і своє життя, і життя екіпажу.

Такі слова Юрій чув ще під час свого першого польоту.

З 15 липня по 20 листопада 2012 року Ю.І. Маленченко вп’яте перебував у космосі як командир космічного корабля «Союз ТМА-05М» та бортінженер експедиції МКС-32/33.

Хоч і нечасто, а навідується космонавт у рідне село. Зустрічаючись зі своїм колишнім учнем, відмічаю ту ж зібраність, небагатослівність і скромність.

Сьогодні Юрій Маленченко готується до польоту, що відбудеться в 2016 році, багато працює над вдосконаленням своєї майстерності і, як в дитинстві, йому сняться зорі.

Два випуски учнів школи отримували атестати з рук Юрія Маленченка, який тисячі разів з космосу бачив Земну кулю, а на ній – Україну, Світловодськ, рідну Павлівку. А на згадку підростаючому юному поколінню написав такі слова: «Космос безмежний, але нічого кращого в нім, ніж наша Земля, немає. Тож бережіть її».

У нашому селі увічнена пам’ять про видатного земляка – його ім’ям названа вулиця в селі.