роль вчителя дефектолога

Самостійна робота на тему: «Професіограма вчителя-дефектолога, педагогічна деонтологія»

Виконала: студентка 1 курсу

ІПП 0011 групи

Безугла Юлія

1. Внутрішній світ дитини з проблемами розвитку складний. Як допомогти таким дітям побачити, почути, відчути всю багатогранність навколишнього світу? Як допомогти їм пізнати своє Я, розкрити його та ввійти в світ дорослих, повноцінно існувати й взаємодіяти у ньому?

До дітей з особливими освітніми потребами необхідний індивідуальний, диференційований підхід вчителя, який врахує не лише вікові можливості, але й можливості та обмеження, зумовлені медичним діагнозом. Необхідно максимально зменшити відставання у психофізичному розвитку, створити сприятливі умови для засвоєння програмового матеріалу, сприяти розвитку здібностей та нахилів. Отже, приділяти увагу корекційній спрямованості навчання, а саме:

1) корекції фізичних, розумових та психічних недоліків дітей;

2) соціальній реабілітації для подальшого життя в соціумі;

3) всебічному розвитку особистості, вихованню позитивних рис особистості.

Найфундаментальніші розробки в цій галузі в сучасній українській дефектології здійснені В. Синьовим, який сформулював сутність, принципи, педагогічні прийоми корекційної роботи з розумово відсталими дітьми, охарактеризував умови належної корекційної роботи в допоміжній школі, дослідив і узагальнив теоретичні та практичні аспекти корекції інтелектуальних вад в учнів допоміжної школи.

Усі вчені одностайні - корекційна спрямованість становить сутність навчально-виховного процесу в допоміжній школі і не розглядається як окрема ділянка або додаток до основного змісту роботи школи, а є його складовою. О. Граборов називає корекційно-виховну роботу стрижнем педагогічного процесу допоміжної школи. Формальні корекційні системи, відірвані від процесу загального і трудового навчання, були справедливо відкинуті олігофренопедагогікою ще у 30-ті роки. Корекційно спрямованими мають бути і зміст, і форми, і методи навчання та виховання розумово відсталих учнів. Це означає, що кожна тема, яка вивчається в школі, кожний метод і прийом, використані вчителем і вихователем, мають не лише сприяти засвоєнню знань, умінь і навичок, формуванню поведінки, а й виправленню вад психофізичного розвитку (залежно від структури дефекту). Успішне виконання завдань допоміжної школи можливе, коли всі педагогічні заходи спрямовуватимуться на послаблення або подолання психічних і фізичних недоліків учнів та їхній подальший цілісний особистісний розвиток. Саме тому в теорії та практиці олігофренопедагогіки вживається термін корекційно-розвивальна робота, або корекційно-розвивальний процес навчання.

Починаючи працювати з учнями, вчитель-дефектолог має визначити індивідуальну структуру дефекту кожної дитини, вивчити її досвід, спрямованість та поведінку. Дослідження варто доповнити розгорнутою характеристикою дитини, а результати згрупувати в індивідуальних картках розвитку в таку таблицю:

 

№ п/п	Прізвище ім'я учня	Структура дефекту				Збережені можливості
		Ядро	Вторинний дефект	Подальші ускладнення	Досвід		Спрямованість	Поведінка

Аналіз об'єкта корекції дає підстави твердити, що навчання аномальної дитини не може будуватися з надією на її спонтанний розвиток. Для розвитку дитини з вадами інтелекту навчання, виховання, розвиток і корекція мають бути єдиним процесом, який передбачає введення корекціиних завдань як інтегрованої складової. Саме ця інтеграція є певною відмінністю навчального процесу допоміжної школи від масової. Назвемо особливості процесу навчання в допоміжній школі, виділені у працях І.Єременка:

• повільність процесу навчання;

• простіший виклад матеріалу;

• повторюваність у навчанні;

• поглиблений індивідуальний і диференційований підходи;

• предметно-наочний і практичний характер навчання;

• опора на більш розвинені здібності дитини і подолання загальної недостатності її інтелектуальної сфери;

• спеціальна організація навчальної діяльності учнів, зокрема розвиток стимулів до навчання та пізнавальних інтересів;

• керівна роль вчителя, що виявляється у сукупності форм

(учитель дає знання, організує спостереження, інструктує, перевіряє, оцінює).

2. У роботі вчителя допоміжної школи тісно пов'язані різноманітні види педагогічної діяльності: діагностична; орієнтаційно-прогностична; конструктивно-проектувальна; корекційна; організаційна; інформаційно-пояснювальна; комунікативно-стимулююча; аналітико-оціню-вальна; дослідницько-творча. Корекційна діяльність безпосередньо залежить від всіх інших.

Адже саме так відбувається вивчення дитини з вадами інтелекту, прогнозування її розвитку. Водночас вона акумулює всі заходи корекції виявлених недоліків психофізичного розвитку дитини щодо запобігання вторинних та інших відхилень, формування особистості дитини, створення умов для її нормального розвитку. Корекційна робота - елемент професійної діяльності всього педагогічного персоналу незалежно від посади, оскільки основною особливістю навчального процесу допоміжної школи є його корекційна спрямованість. Тож діяльність учителя-дефектолога можна називати корекційно-педагогічною.

Насамперед учитель допоміжної школи має бути добре обізнаним з об'єктом корекції - усіма компонентами розвитку особистості дитини, структурою її дефекту (як загальною - властивою розумовій відсталості в цілому, так і індивідуальною - якісно відмінною у кожного учня). Загальний аналіз структури дефекту в дітей з вадами інтелекту, за Л. Виготським, наведемо у вигляді схеми.

Виховна система школи спрямована на створення належних умов для самореалізації дитини та розвиток її життєвих навичок і ціннісних орієнтацій, формування позитивних мотивацій на здоровий спосіб життя, гуманізацію відносин «учитель – учень - вихователь». Основою сучасного виховного процесу є людина як найвища цінність. Тому головною тенденцією виховної роботи в школі є формування системи ціннісного ставлення особистості до соціального і природного довкілля та самої себе. Виховання здійснюється із загально визначеними цінностями і якостями.

Отже, педагог має усвідомити, що навчання - основний шлях корекції недорозвитку психіки розумово відсталих дітей, оскільки перебуває у нерозривній єдності з вихованням і розвитком, може спрямовуватися на формування новоутворень особистості дитини. Окрім цього, корекцій-не навчання потребує спеціальної організації навчального процесу, що відображається в умовах, засобах, методичних прийомах тощо.

3. Рівень професіоналізму педагога залежить від його педагогічної, соціально-психологічної, диференційно-психологічної компетентності та від ступеня розвитку професійно-педагогічного мислення. Головним і кінцевим результатом професійної діяльності педагога є сама дитина,розвиток її особистості, здібностей і компетентності (Н. В, Бордовська, А. О. Реан, С.

Професійна компетентність учителя-дефектолога— це інтегративна якість фахівця, здатного максимально ефективно здійснювати діагностику, корекційно-превентивне навчання та особистісний розвиток осіб з вадами.

Деонтологія (від грец. deontis — належне, logos — вчення) — сукупність етичних норм, яких дотримують працівники під час виконання фахових обов'язків.

Відображення нормативних вимог, професійних норм у свідомості педагога дозволяє найбільш повно та адекватно сприймати фахову діяльність, орієнтуватися в ній, розробляти стратегію та тактику, плани та основні завдання своєї діяльності, свідомо регулювати власну поведінку.

За М. Є. Орєшкіною, деонтологічні критерії професійної діяльності вчителя-дефектолога— це:

• уявлення про етико-деонтологічні аспекти дефектологічної діяльності;

• сукупність деонтологічно значущих якостей;

• адекватна реалізація уявлень і якостей у процесі подолання порушень.

4. Професія дефектолога знаходиться на стику медицини та педагогіки. Дефектологія (лат. defektus - недолік) - наука, що вивчає закономірності і особливості розвитку дітей з фізичними і психічними недоліками і питання їх навчання та виховання. Дефектолог - спеціаліст, який працює з такими дітьми. Метою його роботи є максимально можливі, через наявні особливості, розвиток і адаптація в соціальній, навчальній, побутовій професійній і інших сферах. Дефектолог оглядає дитину, шляхом діагностики виявляє наявні порушення, проводячи бесіди з батьками, з'ясовує обставини, за яких виникло і розвивалося захворювання, при необхідності призначає додаткове обстеження і аналізує його результати. Все це дозволяє точно визначити характер відхилення і вибрати напрямок для цілеспрямованої роботи з корекції. А якщо ці порушення через анатомо-фізіологічні причини повністю виправити неможливо - то організувати взаємодію з дітьми так, щоб вони надавали якомога менший вплив на розвиток інших, підлягаючих зберіганню функцій, а також сприяти соціальній адаптації своїх підопічних.

Існує декілька дефектологічних спеціальностей - сурдопедагогіка, олігофренопедагогіка, тіфлопедагогіка, логопедія. Сурдопедагог навчає дітей з недоліками слуху, від абсолютно глухих до слабочуючих; олігофренопедагог навчає дітей з недоліками розумового розвитку; тіфлопедагог - з недоліками зору. Логопед - фахівець широкого профілю, що працює зі всіма видами мовних порушень.  Протягом робочого дня дефектолог проводить групові розвиваючі заняття, кількість яких передбачена програмою навчання і виховання дітей з різними відхиленнями, а також займається з ними індивідуально. Робоче місце дефектолога - кабінет, в якому знаходиться стаціонарна апаратура та інше устаткування, необхідне для занять.

Здобути професію можна в педагогічних вузах на відповідних факультетах (найчастіше вони називаються факультетами спеціальної педагогіки і психології; назви «дефектологічний» або «коректувальний» останнім часом прагнуть не використовувати з міркувань політкоректності). Основи професії можна отримати також в педагогічних училищах. Педагог-дефектолог повинен грамотно володіти методиками діагностики, навчання і розвитку дітей з певними відхиленнями, вміти вступати в контакт зі своїми вихованцями різного віку, бути відповідальним, цілеспрямованим і доброзичливим. Він повинен мати знання з педагогіки і психології, основ медицини, прекрасно розуміти механізми впливу тих або інших відхилень на загальний розвиток і бачити можливості для їх компенсації. Щоб стати хорошим фахівцем, потрібні високий інтелект, інтуїція, спостережливість, комунікативні здібності, емоційна стійкість. Дефектолог працює в умовах високого психологічного і комунікативного навантаження. Спілкування в праці інтенсивне. Сфери застосування: дефектологи працюють в спеціальних школах та інтернатах, медико-психологічних центрах, центрах розвитку, медичних установах, спеціальних установах і соціальних службах в освіті тощо. Кар'єрне зростання в професії залежить від стажу роботи, освіти. В практичній діяльності дефектолог може вирости до методиста або завідуючого (директора) установи - за умови значного стажу, додаткової освіти і високих результатів попередньої роботи. У науковій сфері відкривають дорогу вгору по кар'єрних сходинках навчання в аспірантурі і докторантурі. Дефектолог повинен знати: Потрібні хороші знання з педагогіки, психології, зі спеціальної і вікової педагогіки і психології, з розділів медицини в області наявних порушень, з соціальних, правових питань, з професійної орієнтації, соціальної адаптації і перспектив працевлаштування. Професійно важливі якості: • терпіння;  • співчутливість; виражена гуманістична спрямованість;  • емоційна стійкість;  • спостережливість;  • такт;  • уміння аналізувати;  • наполегливість;  • націленість на результат. Медичні протипокази: • нервові та психічні захворювання;  • стійкі порушення зору та слуху;  • хронічні інфекційні захворювання.