Тема 10. Україна в 1945-1991 pp.: трансформації суспільного розвитку (4 год)

2. Посилення сталінізму в республіці. Західноукраїнські землі в повоєнні роки.

...

Натомість сталінський режим посилив контроль над суспільством. Чому саме на інтелігенцію був спрямований удар сталінщини в післявоєнні роки? Усвідомте два основні напрями, в яких діяла тоталітарна система: посилен­ня ідеологічної обробки свідомості народних мас і відповідні репресивні за­ходи проти інакодумців.

Порівняйте ставлення М.С. Хрущова та Л.М. Кагановича до української інтелігенції. Покажіть, як на чолі з останнім проходила кампанія боротьби з "українським буржуазним націоналізмом", ігнорувалися духовні націо­нальні та державні традиції українського та інших народів України, проти кого з українських діячів культури, літератури та мистецтва, істориків була спрямована "критика", як проходила боротьба з "космополітизмом", як і з якою метою проводилися дискусії з історії, філософії, біології, фізіології, мовознавства, політичної економії, як виявилася "лисенківщина" в Україні. Аргументуйте свої роздуми документальним матеріалом, який наведено в згаданих документальних джерелах, по можливості порівняйте гоніння на українську інтелігенцію в післявоєнний час з процесами 30-х pp.

При цьому зверніть увагу і ознайомтеся з рекомендованими документа­ми про те, що якщо М. Хрущов намагався організувати допомогу голодую­чим, звертався з цього приводу до Сталіна, то Л. Каганович, навпаки, під новий 1932 р. привіз до України наказ Сталіна про вилучення насіннєвого зерна, а в 1947 p., перебуваючи при владі в Україні, замість організації до­помоги голодуючим почав наступ на українську інтелігенцію.

Для кращого розуміння цього питання слід ознайомитися з документа­ми, ініційованими Л. Кагановичем для боротьби з так званим українським буржуазним націоналізмом. Слід також знати прізвища здібних "учнів" Ка­гановича, які почали одностайно засуджувати викриті "пильним" Кагано­вичем "спроби ввести в літературу українського народу "націоналістичну отруту". Це допоможе читачам не тільки краще розібратися в ситуації тих років, а й краще знати весь курс історії України XX ст. Адже саме ці "учні" на сторінках преси порушували риторичне питання: чому для викриття "по­рочності" творів багатьох відомих українських письменників "стало по­трібним спеціальне втручання Центрального Комітету КП(б)У і особисто тов. Л.М. Кагановича?" Це вони цькували М. Рильського (за його доповідь "Київ в історії України", виголошену ще в роки війни (1943) на зборах АН УРСР, за його поетичні твори "Мандрівка в молодість", "Київські октави"), Ю. Яновського (за роман "Жива вода"), І. Сенченка (за повість "Його поко­ління"). Саме вони "викривали" колишнього директора Інституту історії України АН УРСР професора М. Петровського, у працях якого вбачали "серйозні помилки і перекручення буржуазно-націоналістичного характеру".

У зв'язку з цим особливу увагу слід звернути на те, що наступ на творчу інтелігенцію почався після того, як влітку 1946 р. було прийнято постанову ЦК ВКП(б) про журнали "Звезда" і "Ленінград", яка в Україні мали особли­во негативні наслідки. Саме тут були прийняті як продовження згаданих постанов відповідні постанови ЦК КП(б)У: "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в "Нарисі історії української літе­ратури" (24 серпня 1946 р.), "Про журнал сатири і гумору "Перець" (19 ве­ресня 1946 р.), "Про журнал "Вітчизна" (1 жовтня 1946 р.), "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення" (30 жовтня 1946 р.) та багато ін.

Треба проаналізувати причини того, що в цих документах допускалися суб'єктивні оцінки й перекручення в аналізі загального стану літератури і мистецтва, які стали основними складовими загальної ідеологічної ситуації з Україні, особливо після того, як ЦК КП(б)У знову очолив Л. Каганович.

На основі наведеного списку літератури необхідно ознайомитися з тими документами і матеріалами, у яких дається характеристика напруженої си­туації, що склалася в наукових і творчих колективах у зв'язку з новим вит­ком репресій, пошуками "безрідних космополітів".

Після сесії ВАСГНІЛ (серпень 1948 p.), яка звершила розгром "реакцій­ної теорії менделізму-морганізму", жертвами наступу на "лисенківщину" стали в Україні академік АН УРСР М. Гришко, завідувач кафедри дарвініз­му професор С. Гершензон (Київський університет), завідувач кафедри дар­вінізму і генетики професор І. Поляков (Харківський університет), професор Л. Делоне з Харківського сільськогосподарського інституту та ін. Було роз­критиковано підручник для ВНЗ "Курс генетики" М. Гришка і Л. Делоне.

Висвітлюючи цей надзвичайно складний період нашої історії для його кращого засвоєння слід визначити етапи наступу сталінщини на інтеліген­цію, в тому числі в Україні. Вони розпочалися фактично в 1946 р. і тривали до самої смерті Сталіна, зокрема включаючи репресії проти військових і діячів науки та культури.

Причому особливістю цих етапів було те, що якщо спочатку сталінський режим зробив об'єктом своєї критики діячів літератури в контексті згада­них постанов про журнали "Звезда" і "Ленінград", то наступними етапами були вже боротьба з "безрідними космополітами" і міжнародним сіонізмом.

Якщо перший етап мав своїм наслідком діяльність Л. Кагановича, який намагався протиставити діячів літератури один одному і піком якої був ви­ступ у вересні 1947 р. О. Корнійчука зі звинуваченнями М. Рильського, І. Сенченка, Ю. Яновського, редколегії журналу "Дніпро" та його редактора А. Ма­лишка в націоналізмі, то другий етап, починаючи з 1948 р., в епіцентрі мав боротьбу з міжнародним сіонізмом. Ця кампанія завершилася процесом Єврейським антифашистським комітетом і "справою лікарів".

У світлі сучасних досягнень науки краще допоможе зрозуміти складність цих процесів стаття В. Короля "Загадка смерті Сталіна" і "справа лікарів" / (Історія в школі. — 2002. — № 9). До того ж, коли вже у розпалі були справи проти "космополітів" і Єврейського антифашистського комітету (ЄАК), на­ступ проти діячів літератури і мистецтва України не припинявся. Їх уже звинувачували і в націоналізмі, і у зв'язках з міжнародним сіонізмом. Свого піку наступ на інтелігенцію в Україні досяг 1951 p., коли у "Правді" за 2 лип­ня було надруковано статтю (редакційну, тобто без підпису) "Проти ідеоло­гічних перекручень у літературі". В ній ішлося про те, що написаний ще 1946 р. вірш В. Сосюри "Любіть Україну" викликає почуття розчарування, протесту. "Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українсько­го народу, скажімо, Петлюра, Бандера та ін." Авторами цієї статті були Каганович, якого, нагадаємо, ще в грудні 1947 р. Сталін відкликав з України за конфлікт з інтелігенцією, та деякі його літературні консультанти.

Стосовно ЄАК і "справи лікарів", то справа САК дійшла до фіналу. 10 членів ЄАК було розстріляно і готувався публічний процес над лікарями, які нібито намагалися прискорити смерть керівників країни. Між іншим, А. Жданов справді став жертвою непрофесіоналізму лікарів, які його ліку­вали так, що він передчасно помер.

Слід, вивчаючи це питання, пам'ятати й те, що "справа лікарів" у нашій вітчизняній літературі багато років висвітлювалась тенденційно і заангажовано. А без її об'єктивного аналізу неможливо всебічно зрозуміти і суспіль­но-політичну ситуацію тих років. Наприкінці 1940-х pp. виявилося, що віро­гідний противник СРСР — США, а оскільки в цій країні євреї відіграють провідну роль у фінансах, політиці, економіці, медицині, засобах масової інформації тощо, то радянські євреї повинні, як вважав Сталін, розгляда­тись як потенційні шпигуни. Звідси і гучні справи "безрідних космополітів" та ін., зокрема "справа лікарів", яка мала негативний резонанс і в Україні.

Порівняйте в цьому контексті "справу лікарів" із процесом ЄАК, про який ішлося вище. До того ж усі ці події, зокрема планування процесу над "лікарями-вбивцями", їх страти 5 березня 1953 р. на Червоній площі, припини­лись у зв'язку з тим, що саме в цей день помер Сталін. Простим збігом обста­вин це пояснити неможливо. Судячи з нещодавно опублікованих документів, на користь версії про те, що головною причиною смерті Сталіна є намагання вирішити ним "єврейське питання" свідчить, наприклад, те, що наприкінці 1952 р. в Біробіджані за наказом Сталіна були побудовані бараки для євреїв, які мали стіни товщиною в одну дошку, великі щілини, дірявий дах, а в се­редині нари у два поверхи. Тобто, за задумом організаторів, євреї, мали там вимерзнути в першу ж зиму.

У такому контексті необхідно і розглядати той факт, що на початку 1953 р. мільйонним тиражем була віддрукована брошура члена Президії ЦК КПРС, відомого філософа Д.І. Чеснокова "Почему необходимо было высе­лить евреев из промышленных районов страны". У великих містах на запас­них коліях вже стояли вантажні ешелони для вивезення євреїв. За задумом Сталіна, і (тут необхідно пригадати, як виселялись у роки війни поволзькі німці, кримські татари, чеченці, інгуші, кабардинці, західні українці після вступу Червоної армії на землі Західної України та інші народи), вздовж усьо­го шляху прямування мали відбуватися "стихийные проявления народного гнева": напади на ешелони та вбивства депортованих. А в очах громадськості мало скластися враження, що євреї виселяються до Сибіру заради порятун­ку від "праведного гніву" інших народів. До того ж, на думку Сталіна, це дало б Сибіру близько трьох мільйонів пар украй потрібних робочих рук. переважно інтелігенції. Ось таке вирішення найболючіших соціально-еко­номічних проблем.

Виходячи з викладеного і в контексті з ним, слід ознайомитися з поста­новами ЦК КП(б)У, ініціатором яких був Л. Каганович, котрий почав на­ступ на українську інтелігенцію і навіть готував пленум ЦК КП(б)У "Бороть­ба проти націоналізму, як головної небезпеки КП(б)У" (Див.: Історія Украї­ни. Документи. Матеріали. — С. 378—380). Це допоможе провести історичні паралелі з наступом на українську інтелігенцію 30-х pp. Треба також для необхідного аналізу ситуації тих років прочитати і маловідомі документи про "справу лікарів" (Див.: Історія в школі. — 2002. — № 9).

Важливою складовою проблеми були події в Західній Україні. Насампе­ред треба з'ясувати, чим було викликано ускладнення ситуації (проведення низки перетворень, які демонтували створені та активнодіючі раніше по­літичні, соціально-економічні й культурні інфраструктури; активна русифі­каторська політика; недовіра до західноукраїнської інтелігенції, підозрілість до місцевого населення взагалі; ліквідація у 1946 р. греко-католицької цер­кви; насильницька колективізація та репресії, що охопили до 10—20 % на­селення).

...

У зв'язку з викладеним необхідно розглядати і наслідки ліквідації греко-католицької церкви, що викликало додаткову соціальну напруженість у західному регіоні України. Однак слід пам'ятати й інше. Якщо православна церква протягом усієї війни духовно об'єднала народи СРСР чим і приско­рила розгром фашизму, то греко-католицька церква на чолі з А. Шептицьким тісно співробітничала з нацистським режимом і таким чином зміцніла його позиції на окупованих територіях України. Все це дало підстави владі для репресивних акцій проти неї.

...