4. Стан культури

Освіта

Паралельно з відбудовою народного господарства широко розгорталася робота по відновленню шкільної та культурно-освітньої мережі. І тут ініціатива йшла від населення. Популярним і ефективним став метод "народної бу­дови", започаткований селянами Житомирщини. Компартія підтримувала та очолювала ці почини і наповнювала їх "правиль­ним і витриманим" ідеологічним змістом. Результати подавали надію: майже зникла безпритульність дітей, підвищувалася пись­менність населення, зростала народна творчість. В 1944-1950 pp. в Україні було відбудовано і побудовано майже 1700 шкіл. Швид­ко розвивалася вища і середня спеціальна освіта. Кількість сту­дентів збільшилася з 99 тис. у 1945 р. до 325 тис. у 1955-му.

Наука

Незважаючи на моральні та фізичні репресії ста­лінізму, українська наука впевнено виходила на світовий рівень: збільшилася з 257 у 1945 до 452 у 1950 р. кількість науково-дослідних установ, з'явилися нові, сучасні - інститути радіофізики та електроніки у Харкові, машинознавства та авто­матики - у Львові, металофізики, металокераміки і спецсплавів у Києві та ін., підвищувався рівень кваліфікації фахівців. Українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток ядерної фізики, ракето­будування, космонавтики. Імена Євгена Пагона, Олександра Пал-ладіна, А. Люльки, М. Лаврентьева, С. Лебедева, М. Пасічника мали світове визнання. Суспільні науки були у гіршому стано­вищі, бо прес "наукового комунізму" придушував дійсний науко­вий пошук і вимагав доведення абсурдних висновків у руслі марксизму-ленінізму. Хоча можна і тут побачити позитивні зру­шення: було видано 10-томне зібрання творів Т. Шевченка, 20-томник І. Франка, повне зібрання творів І. Котляревського, 5-томне - Лесі Українки.

Література і мистецтво

Письменники та митці, всупереч несприят­ливим обставинам, а можливо, саме завдя­ки їм, як це не парадоксально, створили визначні художні твори. З'явилися талановиті поети нової гене­рації, та й "старше покоління" збагатило українську літературу творами історичної прози. "Запорожці" П. Панча, "Так сходило сонце" Н. Рибака, "Вони не пройшли" Ю. Смолича високо оцінили літературні критики і читачі.

Все більшої популярності набували театр та кіно. У кінці 40-х р. в Україні діяло 96 театрів, з яких 78 мали в репертуарі спектаклі українською мовою. Загальнонародне визнання та любов заслужили видатні актори: М. Литвиненко-Вольгемут, М. Гришко, Іван Паторжинський, Г. Юра, Б. Гмиря, Н. Ужвій, А. Бучма, Ю. Шумський та багато інших.

Музичне мистецтво традиційно славило Україну на весь світ. Українські майстри усюди були бажаними гостями, а особливо хор під керівництвом Г. Верьовки, академічна капела "Думка", хорова капела "Трембіта", капела бандуристів О. Міньківського, Державний симфонічний оркестр.

Паростки нового, високого духовного життя пробивалися все ж крізь бетон тоталітаризму, міцніли і наближали час звільнення та святого очищення.

КРИЗА ТОТАЛІТАРНОГО ЛАДУ

...

Початок лібералізації

В Україні лібералізація розпочалася з руху за відродження української мови, і дуже скоро були здобуті позитивні результати,

бо потенціал, нагромаджений у попередні часи, досвід україні­зації далися взнаки. Виходять друком фундаментальні наукові праці: "Українська Радянська Енциклопедія", "Історія українсь­кої літератури", "Словник української мови", з 1957 р. почав видаватися "Український історичний журнал". Почалося видання "Історії міст і сіл України", якого не мала жодна республіка СРСР.

Нова література

Особливо визначним феноменом стала неспо­дівана поява фона талановитих письменників, критиків, поетів, таких як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Драч, Василь Стус, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, Микола Руденко. В їх творчості українська культура отримала сильний імпульс до самореалізації в сучасних умовах, до пошуку нових форм і стилю художньо-естетичного пізнання світу, їх бунтарство, яке викривало косність, лицемірство номенклатурної культури, кори­стувалося широкою підтримкою молодої інтелігенції, але викли­кало занепокоєння та гнів комвлади, що незабаром привело до першої хвилі репресій.

...

Саме тому характерною рисою суспільного життя 70-80 років стала загальна русифікація. Іван Дзюба вважав, що за русифікацією стоїть давній російський шовінізм і колоніалізм в обгортці псевдомарксистської термінології. Асиміляція українства інтен­сивно проводилася через мовну і культурну близькість українців до росіян, і українці відігравали роль тієї противаги, що викорис­товувалась проти неслов'янських народів. Якщо російська мова була єдиним засобом спілкування в СРСР між різними національ­ностями, а також мовою науки і міжнародних відносин, то укра­їнська мова відходила на другий, маргінальний план. Найцікавіші і найважливіші публікації в Україні виходили російською мовою, в той час як українські видання ставали провінційними, а через це непопулярними і нерентабельними. В зв'язку з падінням ти­ражу вони закривалися: з 1969 до 1980 р. питома вага українсь­ких видань в Україні знизилася з 46% до 19%. Все більше ук­раїнців вважали російську мову рідною. Але росіяни в Україні не бачили сенсу вивчати українську. Росіяни взагалі виявляють ви­разну схильність виїжджати зі своєї республіки, і особливо улюб­леним краєм для них була і є Україна: тут добрий клімат, красиві і чепурні жінки, смачна їжа, порівняно високий рівень соціально-економічного і культурного розвитку, знайома мова і своя церк­ва. У 1959 р. в Україні мешкало 7 млн. росіян, а в 1970 р. - вже 10 млн., що складало приблизно 20% усього населення. В Ук­раїні і зараз відчувається інерція демографічної дихотомії - ук­раїнська більшість існує поряд з російською меншістю.

...