38. Повоєнна відбудова і розвиток україни в 1945 — у середині 50-х pp.

38.4. Суперечливий характер суспільного життя. Труд­нощі і здобутки в розвитку культури.

...

У повоєнні роки подальшого розвитку набуло культурне життя республіки. Особлива увага приділялася народній освіті, оскільки за період війни більшість приміщень навчаль­них закладів була зруйнована. У 1950 р. повністю відроди­лася довоєнна мережа шкіл, де навчалося 6,8 млн. дітей, У 1948/1949 навчальному році було створено фонд підтримки дітей, яких батьки не могли забезпечити необхідним для на­вчання. З цього фонду отримали допомогу на придбання взут­тя, одягу, їжі, шкільних товарів 140 тис. дітей. У 1953 р. в українських школах республіки навчалося 1,4 млн. дітей, а в російських і змішаних — 3,9 млн.

Водночас з відбудовою народного господарства протягом першої половини 50-х pp. в Україні було збудовано 1300 нових шкіл на 400 тис. учнівських місць. Вирішувалася і проблема забезпечення шкіл вчителями. Все це разом дозволило у 1953 р. перейти в Україні до обов'язкового семирічного навчання. По­новили свою діяльність Київський, Одеський, Харківський університети. Вперше у Закарпатті відкрився університет в Ужгороді. У 1950 р. в Україні функціонувало 160 ВНЗ, де навчалося 200 тис. студентів. За 1946-1950 pp. в Україні було підготовлено 126 тис. спеціалістів з вищою освітою. Відновила свою діяльність Академія наук України. У 1950 р. в республіці нараховувалось 462 науково-дослідницькі установи, де працю­вало 22,3 тис. співробітників. Завдяки зусиллям українського вченого С. Лебедева в Інституті електротехніки АН УРСР була створена лабораторія моделювання та обчислювальної техні­ки, що стала центром досліджень в галузі кібернетики. У 1948-1951 pp. тут створили першу в СРСР малу електронно-об­числювальну машину «МЕОМ», яка відповідала на той час світовим стандартам. Вчені Інституту електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном запропонували для масового впровадження в практику автомати зварювання металів.

Водночас на діяльності науковців негативно позначалося некомпетентне втручання партійного керівництва. Особливою активністю у нагнітанні підозрілості та істерії серед творчої інтелігенції відзначився секретар ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданов. Під його керівництвом було розгорнуто кампанію боротьби проти діячів науки, літератури та мистецтва. В Ук­раїні «ждановщина» проявилася в ідеологічних репресіях про­ти так званих «українських буржуазних націоналістів» та «космополітів». (Космополітизм — теорія, що проповідує бай­дуже ставлення до історії свого народу, своєї Батьківщини, національної культури ). Прикриваючись боротьбою з космополі­тизмом, партійні функціонери розгорнули переслідування творчої інтелігенції. Зокрема, нищівній критиці були піддані літературні твори В. Сосюри, П. Тичини, О. Вишні та ін. Під різку критику підпали опера К. Данькевича «Богдан Хмель­ницький», симфонія Д. Клебанова «Бабин Яр». Безпідставні звинувачення творчої інтелігенції мали негативний вплив на духовне життя українського народу.

Проте навіть за таких умов діячі української культури та мистецтва успішно творили і мали серйозні здобутки. У по­воєнні роки зросла популярність театрального мистецтва. Ви­датними авторитетами сцени вважалися Б. Гмиря, Н. Ужвій, Г. Юра, М. Романова.

В Україні на той час працювали три кіностудії — Київська, Одеська та Ялтинська. Ціла низка їхніх фільмів стали пам'ят­ними віхами минулої епохи («Сільська вчителька», «Педаго­гічна поема», «Весна на Зарічній вулиці» та ін.).

Українське мистецтво зазнало в цей період деформації внаслідок зусиль тоталітарної системи. Серед творчої інтелі­генції була поширена політична кон'юнктура, спотворення правди життя.

Отже, у суспільно-політичному та культурному житті Ук­раїни у другій половині 40-х — на початку 50-х pp. XX ст. ста­лися значні зрушення. Радянська влада на той час ще не ви­черпала своєї соціальної привабливості, сталінський режим робив усе, аби поширити в суспільстві комуністичні ілюзії, ак­тивно залучаючи до такої діяльності творчу інтелігенцію.