§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.

Посилення русифікації

За часів хрущовського керівництва посилюється ідеологізація суспіль­ного життя, активізуються процеси русифікації. їх конкретними виява­ми стали освітні реформи, у ході яких гостро постала мовна проблема (мова викладання в школі — українська чи російська). Усвідомлюючи не­гативні наслідки запропонованих нововведень, деякі представники укра­їнських владних структур змушені були в ході обговорення проекту ре­форми заявити, що українська мова повинна залишитися обов'язковою для вивчення в російськомовних школах.

У грудні 1958 року в газеті «Правда» з'явилася стаття М. Бажана й М. Рильського «В ім'я людини», у якій автори виступили проти фактич­ної факультативності викладання рідної мови в школах Ук­раїни, їх підтримали збори київських письменників, які за­значили, що віддавати на розсуд батьків таке важливе пи­тання, як мова навчання дітей у школах, не можна.

Однак М. Хрущов наполіг на тому, щоб у республікансько­му законі про народну освіту, прийнятому у квітні 1959 ро­ку, було зафіксоване положення про факультативність вивчення української мови. Практичним провідником за­провадження цієї ідеї в школах республіки був тодішній міністр освіти України І. Білодід, завдяки якому був наро­джений новітній «валуєвський» циркуляр. Російська мова стала обов'язковою, а українська вивчалася за бажанням. Це рішення було згодом визнано «вагомим проявом інтернаціоналізму».

Віктор Глушков (1923-1982)

Український математик. З 1961 р. — академік Академії наук. Організатор і перший директор Інституту кібернетики АН УРСР (з 1962 p.). Створив українську школу з теоретичної та практичної кібернетики й підніс її на рівень світових стандартів. Фундаментальні дослідження академіка В. Глушкова започаткували нові шляхи розвитку математики, кібернетики, обчислюваль­ної техніки. Під його керівництвом у Києві вперше у світі вийшла «Енциклопедія кібернетики» (українською мовою).

Сергій Корольов (1907-1966)

Учений, конструктор, першовідкривач практичної космонавтики. На родився в Житомирі. Навчався в Київському політехнічному інституті. Під його керівництвом створено численні ракети та пілотовані космічні кораблі «Восток», «Восход», здійснювалися запуски штучних супутників Землі, по льоти міжпланетних автоматичних стан цій до Місяця, Марса, Венери. Голов ною подією життя С. Корольова став запуск корабля «Восток», який пілоту вав космонавт Ю. Гагарін.

Науково-технічна революція і розвиток науки в Україні

З'ясовуючи причини швидких темпів економічного зростання провід­них країн Заходу, М. Хрущов та його оточення в 1954 році зосередили свою увагу на розгортанні науково-технічної революції в країні. Радян­ські вчені, проаналізувавши півтора десятка визначальних напрямків на­уково-технічного прогресу, дійшли невтішного висновку, що майже в усіх з них, за винятком одного - двох, СРСР поступається країнам-лідерам. Після детального розгляду цих питань на пленумі ЦК в липні 1955 ро­ку ставлення партійного керівництва до науко­вих досліджень помітно змінилося. Істотно збіль­шуються бюджетні витрати на науку. Фактично в повному обсязі стали фінансуватися наукові установи військово-промислового комплексу. Науковці вперше дістали змогу під час закордон­них відряджень ознайомлюватися з новітніми на­уковими досягненнями.

Провідну роль у розвитку науки в республіці, безсумнівно, відігравала Академія наук Укра­їни, президентом якої з 1946 по 1962 pp. був О. Палладін, а з 1962 року Б. Патон. Десятиліт­тя, що минуло після 1955 року, стало найбільш динамічним і результативним у розвитку науки в Україні. У 1957 році в складі АН УРСР ство­рюється обчислювальний центр на чолі з молодим математиком В. Глушковим, який досліджував низку важливих оборонних проблем, розробляв теорію швидкочиних ЕОМ. Саме тут стала актив­но розвиватися кібернетика, яка так нещадно пе­реслідувалася за часів Й. Сталіна, а в 1962 році центр був перетворений на Інститут кібернетики. Під керівництвом Б. Патона Інститут електрозварювання розробляє ряд нових технологій і виводить радянську науку в цій галузі на провідні позиції у світі. Величезну роботу з проблем розвитку

атомної енергетики проводив фізико-технічний інститут у Харкові на чолі з І. Курчатовим.

Інститут механіки АН УРСР розробляв ефек­тивні рекомендації щодо створення міжконти­нентальних ракет. Українські науковці багато зробили для розвитку космонавтики. Вони без­посередньо причетні до запуску штучного супут­ника Землі в жовтні 1957 року й польоту в кос­мос першої людини — Юрія Гагаріна.

В Інституті фізики в 1960 році створено ядер­ний реактор, за допомогою якого здійснювалися наукові дослідження в галузі фізики атомного ядра. Вагомим був внесок українських учених у медицину. У середині 50-х pp. під керівництвом М. Амосова запроваджено нові методи хірургіч­ного лікування серцевих захворювань.

Процеси лібералізації, що широко розгорну­лися в країні за часів М. Хрущова, не могли не торкнутися й гуманітарних наук.

У цей період науковці вперше отримали мож­ливість досліджувати архівні джерела радян­ської доби. Унаслідок цього значно розширила­ся тематика наукових пошуків, нерідко її спрямованість визначали самі дослідники. У 1957 році в Україні були засновані спеціалізовані журнали академічних установ гуманітарного профілю — «Україн­ський історичний журнал», «Радянське право», «Економіка Радянської України», «Народна творчість та етнографія». У цей час почали формуватися, а згодом і друкуватися, зміс­товні збірники архівних джерел, розпочинається копітка робота над виданням першої багатотомної «Української ра­дянської енциклопедії».

Зрозуміло, що партійні діячі, як і раніше, ретельно сте­жили за тим, щоб суспільствознавці не торкалися забороне­них тем та історичних постатей, не піддавали критиці пар­тійні органи та їхню діяльність, а боролися з «фальсифікаторами», ідейними ворогами КПРС. Однак іноді відбувалися непередбачені партапаратниками події. Наприклад, наукова конференція з проблем культури української мови (лютий 1963 року), у якій узяли участь по­над 800 мовознавців, фактично перетворилася на прилюдне засуджен­ня мовної політики керівної партії в Україні. Учасники конференції з гіркотою й болем відверто говорили про принизливе становище рідної мови в республіці, закликали ліквідувати свідомо створені для її роз­витку перепони, сміливо засуджували офіційну «теорію двомовності української нації».