2.4. Література.

Література і мистецтво 60-х - 80-х pp. розвивалися в умовах, коли тоталітарна система проголосила тези про «розвинуте соціалістичне суспільство», «єдність партії і народу», і потребувала виправдання свого курсу художніми засобами.

Офіційним виконавцем волі партії були відповідні творчі об'єднан­ня. Чисельність Спілки письменників перевищувала 900 членів. Внас­лідок втручання парторганів у справи спілки в літературі культивува­лися кон'юктурництво, пристосуванство. Вимагалося дотримання принципів партійності та народності, творення в рамках соціалістич­ного реалізму, оспівування трудових подвигів, дружби народів тощо. Нові твори видрукували патріархи радянської літератури О.Корній­чук, М.Бажан, М.Стельмах, Ю.Смолич, удостоєні звання Героя Соціа­лістичної праці. Ці вправні майстри пера створили немало колорит­них образів героїв радянського часу.

У кращих творах життя поставало багатогранним і не завжди впи­сувалося в рамки соцреалізму, що викликало гнів номенклатурних верхів. У 1968 р. з ініціативи тодішнього першого секретаря Дніпро­петровського обкому партії О.Ватченка і за підтримки П.Шелеста роз­горнулося цькування талановитого і чесного Олеся Гончара за його роман «Собор». Розкритикований і роман Р.Іваничука «Мальви», в яко­му висвітлено український варіант манкуртизму - яничарство. З'яви­лися високохудожні твори В.Дрозда («Катастрофа»), Є.Гуцала («Південний комфорт»), Ю.Мушкетика («Позиція»), І.Білика («Меч Арея») П.Загребельного, В.Земляка, Р.Федоріва, І.Чендея та ін.

З приходом до влади В.Щербицького упередженість у ставленні до творчої інтелігенції партійної верхівки зросла. Запідозрені у «націо­налізмі» й «антирадянщині», були виключені зі складу СПУ М.Лукаш, В.Некрасов та ін. Талановиті поети В.Голобородько, В.Рубан, Ліна Ко­стенко та ін. змушені були свої твори класти «в шухляду». Шість років оббивав видавничі пороги видатний поетичний роман Л.Костенко «Маруся Чурай». Його опубліковано 1979 р. та лише через 8 років удо­стоєно Державної премії. Були зняті з друку дві інші збірки поетеси. Серед поетичних збірок 70-80-х років, на думку критика В.Брюховецького, підносяться «Корінь і крона» І.Драча, «На срібному березі» М.Вінграновського, «Розп'яття» П.Скунця, «Таємниця твого облич­чя» Д.Павличка, «Перевтілення» В.Коротича.

За виразом кінорежисера Ю.Іллєнка, з трьох категорій бійців мис­тецького фронту - тих, хто перебував у окопах, бився на передовій, і хто загинув - в аннали історії одразу ж входить третя. Із цієї плеяди один із найталановитіших вітчизняних поетів Василь Стус. Його «про­вина» була у вірності Україні, рідній мові, у відмові слугувати комуні­стичній системі ідеологічного зомбування мас:

Державо напівсонця, напівтьми, Ти крутишся у гадину, відколи Тобою неспокутий трусить гріх І докори сумління дух потворять.

У 1980 р. поета було засуджено вдруге - на 10 років позбавлення волі і на 5 років заслання. У 1985 р. В.Стус помер у 47-річному віці у одному з мордовських таборів. У 1989 р. його тіло разом з прахом поета Ю.Литвина і філолога О.Тихого було перепоховано на Байковому кладовищі у Києві. Інший поет — Іван Світличний зазнав 16-річного табірного поневолення і був звільнений напівпаралізованим у 1983 р. лише після звернення 103-х сенаторів і конгресменів США. Самопо­жертва таких людей наближувала крах імперії і будила сумління наро­ду. (Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. - с. 125-126).