Амебіаз.

Амебіаз – інфекційне захворювання, що характеризується різноманітністю клінічних форм від безсимптомних у вигляді паразитоносійства до розвитку амебного коліту або ураження інших органів (печінка, легені, плевра, мозок, шкіра).

Збудник захворювання – дизентерійна амеба (Entamoeba hystolytica). Джерелом інфекції є безсимптомний цистоносій. Вегетативні форми, що виділяються хворим, епідемічного значення не мають. Механізм зараження фекально-оральний.

Клініка амебного коліту проявляється сильним спастичним болем в животі, рідким випорожненням з кров’ю і слизом, можливі тенезми. Початок захворювання може бути поступовим, але частіше гострим. Інтоксикація і порушення фізіологічних функцій організму при амебіазі звично виражені слабко. При виразковому ураженні кишки може розвинутись її перфорація, перитоніт, кишкова кровотеча. Нечастою формою хвороби є амебний апендицит, що розвивається на тлі амебного коліту.

При дисемінованій інфекції частіше уражаються печінка і легені. При ураженні печінки спостерігається її стійке збільшення і болючість, ірадіація болю в плече, ключицю, підсилення болю при диханні. Ураження легень характеризується болем в області грудної клітки, підвищенням температури тіла, кашлем, нерідко з виділенням великої кількості гнійного мокротиння. Рідко виникають амебні абсцеси мозку та інших органів (шкіри, нирок, селезінки).

Діагностика.

1. Виявлення в нативному мазку фекалій, що зібрані негайно після випорожнення, (не менше 3-х зразків матеріалу) вегетативних і тканинних форм паразита – абсолютне підтвердження діагнозу.

2. Допоміжними методами діагностики можуть бути РНГА (діагностичний титр 1:256 і більше), РІФ (діагностичний титр не нижче 1:80 ), рентгенологічний, ультразвуковий методи і комп’ютерна томографія (при позакишковій локалізації процесу).

Диференціальний діагноз.

Проводиться із сальмонельозом, ієрсиніозом, шигельозом, хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини, НВК, гельмінтозами та ін. захворюваннями.

Лікування.

1. Етіоторопна терапія проводиться метронідазол 30-40 мг/кг/доб в 3 прийоми впродовж 7-10 днів всередину або внутрішньовенно.

При дисемінованих формах внутрішньовенно!

2. Патогенетична терапія включає оральну або парентеральну регідратацію, протидіарейні препарати (лоперамід), дієту (детальніше дивись Протоколи діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей, розділ інвазивних інфекційних діарей).

Профілактика.

Первинна і вторинна профілактика не проводиться.

Лямбліоз.

Інвазія тонкої кишки джгутиковими найпростішими – лямбліями, протікає безсимптомно або з явищами ентероколіту, холепатії, астенії; закінчується мимовільно, але може набувати хронічний перебіг з періодами загострення і ремісій.

Основним джерелом інфекції є людина, додатковим – мишоподібні гризуни, кішки, собаки.

Механізм зараження фекально-оральний.

Шляхи передачі – водний, харчовий і контактно-побутовий.

Лямбліоз у дітей частіше протікає з розвитком місцевого запального процесу в тонкій кишці.

Лямбліозний дуоденіт та ентерит не мають специфічних симптомів, проте окрім розріджувального випорожнення і болю в животі можуть відмічатися підвищена салівація, скрегіт зубів вночі, часто – нічний енурез.

Ентероколіт характеризується больовим синдромом різної інтенсивності з локалізацією в епігастрії, навколо пупка, втратою апетиту, метеоризмом, нестійким випорожненням або смердючим проносом з домішками слизу.

Із загальних проявів при лямбліозі частіше інших проявляється астенічний синдром – діти стають дратівними, з’являється головний біль, стомлюваність, порушується сон.