Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Vidpovidi_Shnitser.doc
Скачиваний:
155
Добавлен:
02.03.2016
Размер:
441.86 Кб
Скачать

45.Становлення македонського національно-визвольного руху(кінець 19-початку 20 століття).

В 1893 р. В Македонії була створена Внутрішня Македонська революційна організація. Незабаром вона дістала назву Таємної Македонсько-Одринської революційної організації (ТМОРО), а в 1905 р. була перейменована у Внутрішню Македонсько-Одринську революційну організацію (ВМОРО).Мережа ТМОРО незабаром охопила майже всю Македонію. Нові члени присягалися на Євангелії, прапорі та зброї.Особливе місце в діяльності ТМОРО належало четам - збройним формуванням, які відігравали провідну роль у підготовці до майбутньої збройної боротьби. У системі організації існували міліція, суд, школи тощо. Місцеві комітети прагнули розв'язувати й економічні, й культурно-освітні проблеми.Створення ТМОРО та ВМОК свідчило про поступ національно-визвольного руху слов'ян Македонії. Однак ці організації займали різні позиції щодо шляхів і засобів досягнення поставленої мети. Якщо перші були прихильниками революційних методів, то другі - легальних. Нерозв'язаним залишалося питання про створення єдиного центру. Тому між структурами ТМОРО та ВМОК періодично виникали непорозуміння, які іноді переростали в сутички.У Белграді, за підтримки сербських властей, у 1902 р. виникла Македонська організація, що так само, як і ВМОК, складалася з емігрантів.

Унаслідок таких дій на півночі Македонії зосереджувалися просербські чети, на півдні - прогрецькі загони, а в Болгарії для "революційної боротьби" готувалися проболгарські відділи ВМОК. Все це свідчило, що на початку XX ст. Болгарія, Греція та Сербія від культурно-освітньої політики перейшли в Македонії до військової діяльності.

46.Здобуття Черногорією державного суверенітету та її політичний та соціально-економічний розвиток на наприкінці 19-початку 20 соліття.

Економічне становище князівства Черногорії наприкінці XIX ст. залишалося надзвичайно складним. Чорногорія була цілком сільськогосподарською, промислових підприємств не мала зовсім. Нестача робочих місць, крайня бідність штовхали чорногорців до масової еміграції. Головою виконавчої влади був князь Никола Петрович. У 1879 р. він ліквідував Народну скупщину, створив Державну раду, Раду міністрів та Великий суд. З 1903 р. князь Никола розпочав реорганізацію армії. У 1905 р. князь Никола «дарував» народу Чорногорії конституцію. Але основний закон так і залишився не забезпеченим відповідними гарантіями. Князь, як і раніше, забезпечував діяльність законодавчої та виконавчої влади. Проти князя Николи склалася опозиційна група молодих політичних діячів, яких об'єднувало прагнення обмежити владу правителя й надати парламенту право законодавчої ініціативи. У відповідь князь Никола розпустив скупщину та заборонив діяльність Народної партії. На ознаменування свого 50-річного правління князь Никола Петрович 1910 р. проголосив себе королем, а країну королівством.

Середина 50-х років XIX ст. стала важливим етапом модернізації державного ладу Чорногорії. Проголошення князівства , придушення племінного сепаратизму , удосконалення законодавства , військова реформа та інші заходи завершували тривалий період формування централізованої держави у Чорногорії. Перетворення Чорногорії на монархію ознаменувало собою перехід до нових форм антиосманської боротьби — визвольних війн — і створення зовнішньополітичної програми, спрямованої на дипломатичне визнання незалежності країни і розширення її території.

47. Південно-словянські народи в роки Першої світової війни.

Розпочали Першу світову війну два ворогуючі військово-політичні блоки «Антанта» (Росія, Франція, Велика Британія) та «Троїстий союз» (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Формальним приводом для війни стало вбивство у Сараєво ерц-герцога Австро-Угорщини Франца-Фердинанда сербським студентом. Після пред’явлення ультиматуму 27.08.1914 року Австро-Угорщина оголосила війну Сербії.

Початок війни ознаменувався в Габсбурзькій монархії скасуванням майже всіх конституційних свобод, припиненням діяльності парламенту та муніципальних органів, запровадженням військово-польових судів. Правлячі кола Австро-Угорщини всіма засобами розпалювали міжнаціональну ворожнечу. Найбільших нападів зазнали серби, яких офіційна пропаганда проголосила «нацією вбивць». У Хорватії, Боснії й Герцеговині, в інших регіонах країни інспірувалися різноманітні антисербські акції. Всі сербські громадські товариства та об'єднання були заборонені, а їхнє майно конфісковано. Мобілізовані на військову службу представники південнослов'янських народів опинилися в атмосфері жорстокості та свавілля, створюваній австрійськими та угорськими офіцерами. Як правило, підрозділи, укомплектовані слов'янами, направлялися на найнебезпечніші ділянки фронту. Значний імпульс національно-визвольній боротьбі народів двоєдиної монархії дала лютнева революція в Росії. Повалення самодержавства та утворення Рад викликали хвилю мітингів, демонстрацій, зборів по всій Австро-Угорщині, в тому числі й у південнослов'янських областях монархії. На фронті відбувалися братання з російськими солдатами. Розпочався рух «Зеленого кадара». В ліси та гори Хорватії, Далмації, Боснії й Герцеговини масово втікали рекрути й дезертири. Значно  активізувався  робітничий рух.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]