Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Vidpovidi_Shnitser.doc
Скачиваний:
152
Добавлен:
02.03.2016
Размер:
441.86 Кб
Скачать

  1. Предмет і завдання курсу історії південних і західних слов’ян. Проблеми періодизації історії зарубіжних слов’ян.

  2. Основні джерела та література по історії південних і західних слов’ян. Історична славістика в Україні.

Джерела про древніх слов'ян діляться на три категорії: письмові, археологічні та лінгвістичні.

Писемні джерела про стародавніх слов'ян виникли у сусідніх народів. Це - твори візантійців, авторів Заходу і письменників Сходу, самі ж слов'яни у цей час своєї писемності ще не мали. Перші відомості про слов'ян повідомили автори перших століть нової ери: Гай Пліній Старший,. Публій Корнелій Тацит , астроном і географ Клавдій Птолемей. Ці автори наводять дані про географію розселення слов'ян. Найбільш грунтовно описували слов'ян візантійські автори. Найбільш раннім з них є Пріск , який склав "Історію", від якої до нас дійшли тільки фрагменти, які засвідчили факт проникнення слов'ян на Балкани.

Писемні джерела про слов'ян оповідають головним чином про зовнішні події слов'янської історії - про хід їх воєн, тактиці їх ведення, про військовий устрій, про відносини слов'ян з іншими народами.

На підставі археологічних даних можна судити про внутрішнє життя словян - господарство, побут, культуру. Слов'яни з'явилися в Європі в результаті тривалого процесу спілкування їх між собою і з іншими народами. До початку епохи середньовіччя склалося близько десятка їхніх культурних утворень. Вивчення цих культур, а також лінгвістичні дані показують, що в останні століття першого тисячоліття створюється кілька слов'янських етнічних груп, а єдиний праслов'янська мова поділяється на окремі слов'янські.

3.Витоки і походження давніх слов’ян: наукові гіпотези та концепції їх прабатьківщини.

Питання про походження слов'ян вважається одним з основних питань в історії Східної і Південно-Східної Європи. Проблему становить не тільки визначити прабатьківщину слов'ян, але навіть і відповісти на питання про їх походження. З цієї проблеми існує безліч версій, однак, ні одну з них не можна визнати повністю достовірної. На її рішення спрямовані зусилля різних фахівців-істориків, археологів, лінгвістів, антропологів, етнографів. Найбільші суперечки виникають при визначенні території формування слов'ян, хронологічних рамок складання слов'янської спільності. Парадоксально, що у цього багатомільйонного народу не можуть визначити місце, звідки він вийшов. Одна з причин цього - відсутність скільки-небудь повноцінних письмових джерел про слов'ян до середини 6 століття н.е.

Деякі дослідники вважають, що слов'яни з самого початку були аж ніяк неоднорідні, з глибокої давнини йшли мало не різними шляхами. Дійсно в VI-VII ст. у слов'ян було кілька великих угруповань і безліч малих племен, але головне, що у них було єдина самосвідомість. До того ж у цей час йшло активне переміщення слов'ян по великій території. З одного боку - це вело до змішування слов'ян різних регіонів і посилення свідомості єдності у всьому слов'янському світі. Але з іншого, саме в цей час слов'яни починають просуватися на нові території і змішуватися з різними іншомовними групами. Це призвело до подальшого (VIII-IX ст.) поділу слов'янської спільності на три гілки: західну, східну і південну. Але, незважаючи на суперечливість викладених точок зору майже всі дослідники одностайно сходяться в тому, що в першій половині I тис. н.е. територія між середнім Дніпром і Бугом були зайняті слов'янськими племенами.

4.Суспільно-політичний устрій давніх слов’ян(6-7 ст). Військова демократія.

Схему розвитку суспільного ладу давніх слов'ян можна викласти так:

  • рід, як союз сімей, що господарювали на певних теренах, ґрунтувався на кровній спорідненості. Він охоплював кілька поселень, які разом утворювали його родову територію - жупу; союз очолював вождь-старійшина, наділений військовими, адміністративними та судочинними функціями;

  • родоплемінний союз, розташований на певній території, утворював жупу, очолювану жупаном; союз мав свій центр - військове укріплення або місто, де проходили віча, здійснювалося судочинство й містилися культові споруди;

  • племінне об'єднання або племінна держава, яка складалася з кількох союзно-родових жуп, що становили князівство; племінною державою керував князь разом із радою власників-аристократів;

  • багатоплемінна держава, очолювана великим жупаном або великим князем.

Давньослов'янські племінні союзи мали "мирний" ("оборонний") характер.Особливістю такого об'єднання, як суспільно-політичної організації, побудованої на кревній спорідненості, була наявність притаманних даному суспільному ладу певних правових ознак: кровної помсти, кругової поруки, колективної опіки, майнової спільності, своєрідного спадкового права тощо. Вищим органом влади давньослов'янського родоплемінного союзу виступали загальні збори, які розв'язували всі нагальні проблеми господарського й політичного життя, питання війни та миру.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]