2.3. Центральні органи державної влади та управління
Конституцією України (1996р.) та іншими законодавчими актами визначено поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади (рис. 2.1).
Главою держави є Президент України.
Законодавчу владу здійснює Верховна Рада України.
Виконавчу владу здійснює Кабінет Міністрів України, інші центральні органи виконавчої влади (міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальними статусом, місцеві адміністрації).
Судову владу здійснюють Конституційний Суд України, загальні та господарські суди.
Президент України – глава держави – гарант Конституції, державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини й громадянина.
До 2006р. в Україні була президентсько-парламентська форма правління. У відповідності з цією моделлю політичної системи у сферу повноважень Президента входило:
формування стратегії соціально-економічного розвитку країни (послання народу, щорічні та позачергові послання Президента до Верховної Ради України);
Рис. 2.1. Система центральних органів влади і управління
здійснення правового регулювання економічних відносин. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді. Крім того в межах своїх повноважень:
видання указів і розпоряджень з питань реалізації економічної і соціальної політики, які не врегульовані чинним законодавством;
затвердження законів, ухвалених Верховної Радою, та їх оприлюднення;
використання права вето щодо законів, ухвалених Верховною Радою, і повернення їх парламенту зі своїми пропозиціями;
право скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Міністрів АР Крим;
здійснення кадрової політики:
призначати за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра України, припиняти його повноваження та приймати рішення про його відставку;
призначати за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їх повноваження;
призначати половину складу Ради НБУ;
призначати на посади та звільняти з посад за згодою Верховної Ради України голів Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна України та інших державних органів;
організаційна функція Президента (здійснення координаційної діяльності державних органів):
утворення, реорганізація та ліквідація за поданням Прем’єр-міністра міністрів та інших центральних органів виконавчої влади;
очолює Раду національної безпеки і оборони України;
утворення Адміністрації Президента, основним завданням якої є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента;
право припинення повноважень Верховної Ради України.
Верховна Рада України (парламент) – вищий законодавчий орган України. До повноважень Верховної Ради України за президентсько-парламентської форми правління стосовно питань державного регулювання економіки належали такі:
правове регулювання економічних відносин : прийняття та зміна законів, постанов, інших законодавчих актів;
формування стратегії і тактики соціально-економічної політики:
визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
здійснення бюджетної політики (затвердження Державного бюджету України, контроль за його виконання);
затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
затвердження переліку об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації;
ряд інших питань;
кадрова політика:
дає згоду на призначення Президентом Прем’єр-міністра;
розглядає за необхідності питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та недовіру уряду;
призначає та звільнює з посади Голову НБУ (за поданням Президента), призначає та звільняє половину складу Ради НБУ;
дає згоду на призначення та звільнення з посад, за поданням Президента, Голів Антимонопольного комітету і Фонду державного майна України, призначення та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
інші питання;
парламентський контроль передбачає:
контроль за використанням Державного бюджету України, який здійснює від імені Верховної Ради Рахункова палата;
контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (Уповноважений ВР України з прав людини);
може створювати спеціальні тимчасові контрольні комісії;
законопроектну роботу здійснюють парламентські комітети.
Кабінет Міністрів України – вищий виконавчий орган державної влади. Йому належить основна роль в управлінні економікою. Він зобов’язаний забезпечувати реалізацію законів. постанов та інших законодавчих актів.
У рамках президентсько-парламентської форми правління основні функції Кабінету Міністрів України такі:
забезпечує здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;
розробляє проект Закону про Державний бюджет України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою звіт про його виконання;
забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності.
Повноваження Кабінету Міністрів у відносинах з очолюваною ним системою органів виконавчої влади такі:
спрямовує і координує діяльність міністерств, державних комітетів, місцевих та інших органів виконавчої влади, які є підвідомчими уряду і безпосередньо підпорядковані йому;
Прем’єр-міністр вносить Президентові подання щодо утворення, реорганізації і ліквідації центральних органів виконавчої влади, призначення на посаду та звільнення з посад їхніх керівників, накладає на цих керівників та їхніх заступників дисциплінарні стягнення;
має право скасовувати акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.
Міністерства в системі органів центральної державної виконавчої влади посідають провідне місце. Вони покликані формувати і реалізовувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя.
Керівники міністерств входять до складу уряду і безпосередньо приймають участь у формуванні та реалізації політики Кабінету Міністрів. За посадою вони є членами Кабінету Міністрів.
За характером діяльності міністерства поділяються на галузеві, тобто такі, що керують певною галуззю (Міністерство промислової політики, Міністерство аграрної політики, Міністерство транспорту та інші), і функціональні міністерства, на які покладено виконання основної функції: наприклад, у сфері фінансів - Міністерство фінансів, у сфері праці і соціальної політики - Міністерство праці і соціальної політики (табл. 2.1).
Державні комітети – це центральні органи виконавчої влади, діяльність яких направляє і координує Прем’єр-Міністр або один з віце-прем’єр-міністрів. Не формуючи безпосередньо урядову політику, державні комітети покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функції державного управління, як правило міжгалузевого або міжсекторного характеру.
Вони вносять пропозиції по формуванню державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів, реалізуючи цю політику у відповідній сфері діяльності, здійснюють управління нею. Очолюють державні комітети голови (табл. 2.1).
Центральні органи державної виконавчої влади зі спеціальним статусом. Особливість цього виду органів виконавчої влади в тому, що всі питання їх правового статусу і взаємовідносини з іншими органами повинні вирішуватись шляхом прийняття законів, які визначають порядок діяльності та повноважень саме цих центральних органів виконавчої влади.
ЦОВВ зі спеціальним статусом мають специфічні завдання та повноваження. Відносно їх можуть встановлюватись спеціальні умови утворення, реорганізації і ліквідації, підконтрольності та підзвітності. Діяльність частини цих органів спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів (табл. 2.1).
Національний (центральний) банк України. Діяльність НБУ підконтрольна Верховній Раді. Він є головним органом, який застосовує грошово-кредитні інструменти державного регулювання економіки. Його головними функціями є:
забезпечення стабільності національної валюти;
проведення державної політики в сфері кредиту, грошового обігу, розрахунків і валютних операцій;
контроль за комерційними банками.
В усіх західних країнах центральні банки не знаходяться в прямому підпорядкуванні уряду або парламенту і виступають як відносно незалежні агенти, які відповідають за стабільність національних валют. За ступенем незалежності центральних банків в західній літературі експертами вибудовується такий ланцюжок: Швейцарія, Німеччина, Австрія, США. Найменш незалежними вважаються центральні банки Норвегії, Бельгії.
Судові, правові органи управління (різних рівнів) стежать за виконанням законів, розглядають конфліктні ситуації, претензії суб’єктів господарювання.
Реформа політичної системи в Україні. Суть політичної реформи в Україні полягає в переході від президентсько – парламентської до парламентсько – президентської політичної системи. Згідно порламентсько – президентській моделі порядок формування уряду такий:
виборці обирають до парламенту депутатів від тієї чи іншої партії;
партії, які отримали найбільшу підтримку, створюють фракції у парламенті;
фракції формують більшість;
більшість формує уряд.
Президент має вносити кандидатуру на посаду голови уряду, погоджену парламентською більшістю. Парламент призначає Прем’єр – міністра, затверджує склад Кабінету Міністрів й, тим самим , несе відповідальність за діяльність уряду.
Таблиця 2.1