Тема 9. Державне програмування

9.1. Сутність макроекономічного програмування. 9.2. Етапи формування державних цільових програм. 9.3. Класифікація державних цільових програм.

9.1. Сутність макроекономічного програмування

В країнах з ринковою економікою ступінь впливу держави та її органів на економічну діяльність підприємств і підприємців має переважно опосередкований характер. Держава впливає на економіку за допомогою законодавчих обмежень, податкової системи, обов'язкових платежів і відрахувань, державних інвестицій, здійснення державних соціальних і економічних програм.

Державне регулювання шляхом формування державних програм полягає в тому, що державні органи витрачають частину бюджетних коштів, здійснюючи за їх рахунок соціальні, наукові, виробничі, економічні та інші програми, які орієнтовані на реалізацію конкретних цілей національного (а в ряді випадків і регіонального) рівня, замовляючи при цьому фірмам, підприємствам через систему державного замовлення створення певних видів продукції.

Таким чином, економічне програмування - це система регулювання економіки на основі загальногосподарських програм, які відображають пріоритетні варіанти розвитку суспільного виробництва і стратегічної концепції соціально-економічної політики держави.

У загальному визначенні програма - це плановий документ, розроблений по найбільш важливим проблемам. Це комплекс локалізованих в часі та просторі, несуперечливих конкретних заходів в сфері соціальної, структурної, інвестиційної, фінансової, кредитної, науково-технічної, інституціональної політики, орієнтованих на досягнення цілей соціально-економічного розвитку.

При цьому слід відмітити три важливі особливості, які притаманні програмам і програмуванню.

По-перше, програма може розглядатися як особливий плановий документ, який має певні відмінності в зрівнянні з традиційно складеним планом.

По-друге, особливість програмування (мова йде про програмно-цільовий підхід) полягає в тому, що воно використовується у якості одного з методів планування. Мається на увазі програмно-цільовий метод планування.

По-третє, в економічній літературі і на практиці розрізняють державні програми, які мають індикативний характер і державні цільові програми. Державні програми, які мають індикативний, тобто рекомендаційний характер, містять показники, котрі представляють собою скоріше загальні орієнтири, ніж планові завдання. Така програма розглядається як керівництво, орієнтир, який може корегуватись в часі. Зовсім інший характер мають державні цільові програми.

В цілому державні програми охоплюють комплексні програми розвитку національної економіки; спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів, територій. Прикладом таких програм в Україні є Державна програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Національна програма розвитку паливно-енергетичного комплексу; програма конверсії військово-промислового і машинобудівного комплексів; програма розв'язання загальнонаціональних проблем (Державна програма зайнятості населення, Державна програма соціального захисту населення); програма досягнення економічної рівноваги (Програма надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану); програма діяльності державних економічних органів (Державна програма приватизації, Державна програма підтримки підприємництва). Ці програми існують не як субординовані одна щодо іншої, а як співіснуючі і взаємодоповнюючі.

Об'єктивна необхідність державного програмування економіки обумовлена з одного боку, наявністю вад ринкового саморегулювання, необхідністю рішення проблем, котрі не можуть вирішити ринкові механізми. З іншої сторони, на кожному етапі розвитку економіки існують основні пріоритети розвитку, головна роль в реалізації яких належить державі.

Програмування як програмно-цільовий метод планування передбачає:

• визначення проблем та формування цілей;

• розроблення та реалізація програми, спрямованої на досягнення цілей;

• систематичний контроль за якістю та результатами робіт, передбачених програмою;

• коригування заходів, спрямованих на реалізацію цілей.

Програмно-цільовий метод планування реалізується через складання державних цільових програм. Слово «цільові» підкреслює орієнтацію програм на кінцевий результат.

Цільовий підхід – це система методів та методичних прийомів, які забезпечують постійну орієнтацію управлінської діяльності, планово-управлінських рішень та процесів виконання цих рішень на кінцеві результати.

Державна цільова програма (ДЦП) - це директивний, адресний документ, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей. Цілі, на які має бути спрямована ДЦП, обумовлені стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю певної конкретної або кількох суміжних соціально-економічних проблем.

Цільова програма є як би своєрідною специфічною формою інтеграції ресурсів та видів діяльності і організації виконання планових завдань. Як особливий плановий документ цільова програма відрізняється від традиційно складеного плану тим, що:

• цільова програма орієнтована на досягнення єдиної генеральної цілі, в той час як план носить в загальному випадку багатоцільовий характер;

• програма містить по можливості вичерпаний перелік ресурсів, необхідних для досягнення поставленої цілі;

• програма містить більш повну систему взаємопов'язаних заходів, необхідних для досягнення цілі, починаючи з науково-дослідних і проектних робіт і закінчуючи забезпеченням кадрами, вдосконаленням організаційних форм, системою стимулювання учасників програми. Іншими словами, заходи, які передбачені програмою повинні охоплювати усі ланки ланцюжка, котрі націлені на отримання кінцевих результатів;

• для програми характерні суворі часові рамки. Вони чітко встановлюються для кожного етапу програми. В програмі суворо визначається послідовність намічених заходів, ешелонування ресурсів у часі;

• створюється спеціальний орган управління, відповідальний за здійснення наміченого комплексу заходів, котрий наділений відповідними правами і ресурсами, з часовим характером його функціонування.

Вибір узгодженого варіанту програмних завдань здійснюється шляхом раціонального розподілу витрат у рамках наданих фінансових та ресурсних можливостей як на період дії цільової програми, так і на окремих етапах.

Цільові програми слід розглядати як комплекс взаємопов'язаних інвестиційних проектів, які об`єднанні єдиною групою цілей. Важливо відмітити, що під інвестиційним проектом в даному випадку слід розуміти проект розвитку певного виду діяльності, який потребує для свого здійснення інвестиційних коштів.

Проект в якості елемента програми повинен забезпечувати необхідну глибину та детальність планування програми в цілому. В умовах бюджетного дефіциту основна увага приділяється тим програмам, які за рахунок інвестиційних проектів зможуть залучити недержавні джерела. В цьому випадку проекти як би цементуються в єдиний програмний комплекс.

Цільова програма повинна мати чітко виражений цільовий характер, орієнтуватися на ефективне рішення поставленої проблеми та характеризувати конкретні, по можливості кількісно виражені кінцеві результати, досягнення яких достатньо для рішення програмної проблеми. Вона повинна мати часові обмеження, у межах яких вирішується проблема, містити конкретний перелік заходів(робіт, послуг) та їх виконавців, розроблену систему управління і контролю за ходом реалізації програми.

Цільова програма може включати декілька підпрограм, направлених на реалізацію конкретних задач програми. Поділ цільової програми на підпрограми здійснюється виходячи з масштабності та ступені складності рішення програмних проблем, а також раціональної організації управління їх розробки та реалізації.