Документ Microsoft Office Word (2)

6666666666666//////////ААААААААААА))))))))Положення ЦК забезпечують правове регулювання відносин у сфері здійснення зберігання речей не тільки товарними складами, а й іншими спеціалізованими організаціями, а також визначають випадки обов’язкового забезпечення схоронності речей. Ці види зберігання є спеціальними і мають суттєві особливості.

Стаття 967. Зберігання речі у ломбарді 1. Договір зберігання речі, прийнятої ломбардом від фізичної особи, оформляється видачею іменної квитанції. 2. Ціна речі визначається за домовленістю сторін. 3. Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняти на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки.

2. У чинному законодавстві поки відсутній закон, який безпосередньо регламентував би діяльність ломбарду. Постановою ВР України від 9 грудня 2003 р. прийнятий законопроект «Про прийняття за основу проекту Закону України про ломбарди і ломбардну діяльність». Але на сьогодні ломбардна діяльність та поняття ломбарду визначені в інших нормативних документах. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. ломбард віднесений законодавцем до фінансових установ, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.  Відповідно до Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що проводять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардів, затвердженого постановою КМ України від 20 листопада 2003 р. № 1800, ломбард визначається як фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або  залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна та майнових прав на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг. Відповідно до Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26 квітня 2005 р. № 3981, ломбардом визнається фінансова устано­ва, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових коштів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг. Ломбард має право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, зазначених у його установчих документах, у порядку, встановленому законодавством, тільки після внесення інформації про нього до Державного реєстру фінансових установ та отримання свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, яке підтверджує її статус. Свідоцтво не підлягає передачі для використання іншими юридичними або фізичними особами для надання фінансових послуг. Воно має бути розміщене у доступному для огляду місці за місцезнаходженням фінансо­вої установи. 3. Для набуття статусу фінансової установи ломбарди зобов'язані привести свою діяльність у відповідність з вимогами Положення про порядок внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ та подати до Держфінпослуг відповідні документи для внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ (Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про затвердження Положення про порядок внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ» від 18 грудня 2003 р. № 170 із змінами від 20 липня 2004 р.). Якщо відповідно до нормативно-правових актів для надання певної фінансової послуги необхідно мати ліцензію, фінансова установа має право на надання такої послуги лише після отримання відповідної ліцензії. Згідно з п. 2.1.4 Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами від 26 квітня 2005 р. ломбарди повинні мати внутрішні правила або положення, що регламентують надання ломбардом фінансових та супутніх послуг, затверджених у встановленому порядку. У Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» розкривається сутність діяльності ломбардів з надання фінансових послуг, а саме — надання ломбардами коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Більш детально зміст діяльності ломбарду розкриває поняття «ломбардна операція», яке визначено у Законі України « Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції від 22 травня 1997 із змінами). Під ломбардною операцією розуміють операцію фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансової установи згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей. Ломбардні операції є різновидом кредиту під заставу (п.1.14). Таким чином, договір зберігання речей у ломбарді є, як правило, додатковим зобов'язанням до кредитного договору. У своїй діяльності ломбарди мають дотримуватися вимог чинного законодавства щодо захисту прав споживачів. Договір зберігання речі у ломбарді належить до договорів про надання послуг. Таким чином, до договору зберігання речі у ломбарді будуть застосовуватися норми гл. 63 (статті 901—907 ЦК). Однак слід враховувати зміст ст. 955 ЦК, яка встановлює пріоритет спеціальних норм окремих видів зберігання перед загальними нормам 4. Договір зберігання речей у ломбарді є двостороннім. Зберігання, як і застава речей у ломбарді, має специфічний суб'єктний та об'єктний склад правовідношення. Сторонами у цьому договорі виступають, з одного боку, професійний зберігач - ломбард (фінансова установа, яка отримала Свідоцтво та внесена до Державного реєстру фінансових установ), а з іншого — споживач ломбардних послуг — фізична особа, котра потребує особливого захисту, як слабша сторона у договорі. Таке правовідношення формально підпадає під дію ст. 633 ЦК «Публічний договір». Обов'язкам однієї сторони кореспондують права іншої. Тому даний договір вважається двостороннєзобов'язуючим. Цей договір вважається оплатним, а також строковим. Платність за договором зберігання речей у ломбарді полягає у сплаті фізичною особою послуг, які надаються ломбардом із зберігання речей. Крім того, ЦК не забороняє встановлення договором процентів за користування грошовими коштами при наданні фінансового кредиту. Предметом зберігання можуть бути неспоживчі, рухомі речі, у тому числі вироби з дорогоцінних металів та каміння. Згідно з Правилами торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним каміння оргагенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб'єктам підприємницької діяльності на праві власності, затвердженими постановою КМ України від 4 червня 1998 № 802 (із змінами), під ломбардом розуміють фінансову установу, яка відповідно до законодавства приймає від населення на зберігання ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та надає позички під їх заставу. Зберігання таких предметів здійснюється відповідно до Інструкції про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорого­цінного каміння, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 6 квітня 1998 р. № 84. На основі положень цієї Інструкції можуть розроблятися внутрішні інструкції про порядок одержання, використання, обліку і зберігання цінних металів і дорогоцінного каміння (п. 1.4) Однак необхідно враховувати і те, що ломбарди зобов'язані одержати спеціальний дозвіл (ліцензію) Мінфіну України на відповідний вид діяльності. Перелік предметів, які приймають на зберігання ломбардами у заставу і на зберігання, зазначається дер­жавними органами, що здійснюють ліцензування діяльності ломбардів.   Держфінпослуг вимагає від ломбарду мати власне або орендоване приміщення, призначене для надання фінансових послуг, у тому числі окреме приміщення для зберігання заставленого майна, яке повинно бути обладнане необхідними засобами безпеки, зокрема охоронною сигналізацією та (або) відповідною охороною. Дії із зберігання речей належать до супутніх ломбардних послуг на відміну від загальної функції з надання грошових кредитів під заставу майна на умовах закладу (Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 р. із змінами) Тому деякі правила, які регулюють заставні відносини у ломбарді, поширюються і на зберігання речей у ломбарді.  Ломбард не має права користуватися та розпоряджатися речами, які знахо­дяться на зберіганні. Ломбард, як професійний зберігач, також відповідає за втрачу,недостачу чи пошкодження речі у розмірі втраченого майна, а за пошкодження предмета — у розмірі суми, на яку знизилась вартість заставленого майна, крім випадків, коли буде доведено, що це сталося внаслідок непереборної сили (ст.48 Закону України «Про заставу»).  Ломбард як професійний зберігач оформлює договір зберігання речі видачею фізичній особі -поклажодавцю іменної квитанції. Ця норма кореспондує ч.1 ст. 937 ЦК — форма договору зберігання. Іменна квитанція містить істотні умови договору зберігання речі у ломбарді з урахуванням вимог ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ут» від 12 липня 2001 р.  За загальним правилом іменна квитанція не може передаватися іншим особам. Передача іменних квитанцій іншій особі з правом одержання з ломбарду майна, зданого на зберігання, дозволяється за умови видачі їх володільцем довіреності, оформленої у встановленому порядку. Поклажодавець має право доводити наявність між сторонами відносин із зберігання, навіть коли квитанція загублена. Підтвердженням відповідного факту повинні бути інші письмові докази. У разі втрати іменної квитанції на здане у ломбард майно можлива видача дублікатів, яка провадиться за письмовою заявою власника майна по пред'явленні паспорта або іншого документа, що посвідчує особу. 5. Річ, яка здається ломбарду на зберігання оцінюється за згодою сторін. Дана оцінка повинна бути проведена відповідно до звичайних цін, що склалися на аналогічні речі такого роду і якості на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК). Згідно з п. 1.20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24 грудня 2002 р. звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не буде доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Під справедливою ринковою ціною розуміють ту, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про ці товари, а також ціни,які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг). Ідентичні товари — це товари, що мають однакові характерні для них основні ознаки. До уваги беруться фізичні характеристики, якість, репутація на ринку, країна походження та виробник. Однорідні товари на відміну від ідентичних мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів беруться до уваги якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Якщо предметом договору зберігання є дорогоцінні метали у виробах, необхідно також враховувати вимоги Інструкції про порядок виконання операцій з дорогоцінними металами, що скуповуються у населення у виробах і брухті, затвердженої постановою НБУ від 21 травня 2003 р. № 206. 5. Обов'язком ломбарду за договором зберігання речі є страхування ломбардом за свій рахунок на користь поклажодавця зданої на зберігання речі. Згідно із ч. З ст. 967 ЦК прийняте на зберігання майно ломбард зобов'язаний застрахувати у повній сумі його вартості за оцінкою, яка була зроблена за згодою сторін при прийманні майна. Згадане положення знаходить своє підтвердження у ч. 2 ст.10 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р., із змінами — «ломбард зобов'язаний страхувати прийняте в заставу майно за рахунок заставодавця за оцінкою, яка за згодою сторін проводилась при прийнятті майна у заставу». Але п. 3.8 Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26 квітня 2005 р., суперечить вказаним законам і не може використовуватись. Держфінпослуг, у свою чергу, зобов'язує ломбард для набуття ним статусу фінансової установи мати укладений агентський договір із страховою компанією щодо страхування майна, яке приймається у заставу або на зберігання

66666666666666\\\\\\\\ББББББББ))))) Стаття 969. Зберігання цінностей у банку

1. Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. 2. Банк може бути уповноважений поклажодавцем на вчинення правочинів з цінними паперами, прийнятими на зберігання. 3. Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві.  

1-3. Під "цінностями", передбаченими ч. 1 ст. 969 ЦК, слід розуміти цінні папери, дорогоцінні метали і камені, інші дорогоцінні речі, у тому числі документи (маються на увазі, природно, документи, з якими пов'язані права на відповідні цінності). Статті 970 і 971 ЦК розрізняють договори зберігання з умовою поміщення цінностей у сейф (чи, що те ж саме, — в чарунку сейфа, в ізольоване приміщення) і без такої умови. Договір з банком без зазначеної умови відповідає всім ознакам звичайного договору зберігання (ст. 936 ЦК). Відповідно до нього застосовуються загальні положення про зберігання. Єдина спеціальна на цей рахунок норма міститься в ч. З ст. 969 ЦК і стосується форми договору. Мається на увазі, що підтвердженням укладення зазначеного договору служить іменний документ. Цей документ не має властивості цінного папера та товаророзпорядчого документа. За своєю природою він подібний до складського документа при зберіганні на товарному складі чи іменній квитанції при зберіганні в ломбарді. Банк, у свою чергу, зобов'язаний видати цінності, що знаходяться на зберіганні, в обмін на документ. При відмові клієнта повернути іменний документ банку той має право затримати виконання. Нарешті, у силу ст. 545 ЦК перебування іменного документа в банку засвідчує, поки не доведене інше, що зобов'язання зберігача припинилося.

Зберігання цінностей у банку (ст. 969 ЦК). Право банків надавати послуги з відповідального зберігання цінностей та документів й падання в оренду сейфів для забезпечення їх схоронності і, одночасно, вільного доступу поклажодавця до них визначається положеннями ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У цьому випадку документи та цінності передаються банку на зберігання з видачею поклажодавцю іменного документа. У останньому зазначаються прізвище, ім’я та по батькові поклажодавця, реквізити банку і умови зберігання т

а повернення речей. Цей спеціальний вид зберігання може грунтуватись на двох окремих договорах. За договором зберігання цінностей у банку останній приймає на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Договір може укладатись як на певний, узгоджений сторонами строк, так і бути безстроковим. Як правило, такі речі зберігаються без визначення строку їх зберігання і підлягають поверненню на вимогу поклажодавця. Якщо предметом зберігання є цінні папери, банк, за уповноваженням поклажодавця, може вчиняти правочини з ними. Це, зокрема можуть бути правочини по управлінню цінними паперами. Вони полягають у відчуженні банком цінних паперів, переданих на зберігання і придбання інших, більш прибуткових і ринково привабливих, з постійним урахуванням і збереженням їх сукупної ринкової вартості. Можливість одночасного зберігання і здійснення правочинів стосовно цінних паперів обумовлена насамперед їх правовою природою і статусом банку як фінансової установи, що може здійснювати операції з ними. Саме це дозволяє поєднувати забезпечення схоронності і управління цінним

Стаття 970. Договір про надання індивідуального банківського сей­фа, що охороняється банком

Стаття 970. Договір про надання індивідуального банківського сей­фа, що охороняється банком 1. Банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними. 2. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей. 3. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа. 1. За договором зберігання цінностей у індивідуальному банківському сейфі банк передає у тимчасове користування індивідуальний банківський сейф клієнту для зберігання в ньому цінностей. Банк виступає як професійний зберігач,діяльність якого підпадає під загальні положення про зберігання (статті 936-955 ЦК). Клієнтом є фізичні або юридичні особи, які уклали з банком договір про надання у тимчасове користування індивідуального сейфа для зберігання цінностей. Для здійснення послуг з надання індивідуального банківського сейфа у тимчасове користування банк повинен мати сховище для індивідуальних сейфів, технічний стан якого відповідає нормативно-правовим актам НБУ та має сертифікат відповідності Держстандарту України (постанова правління НБУ «Про затвердження Положення про вимоги щодо технічного стану та організації охорони приміщень банків України» від 17 вересня 2003 р. № 403). Під сховищем розуміють спеціальне приміщення, у якому встановлені індивідуальні сейфи для тимчасового зберігання цінностей клієнтів, технічні ознаки котрого відповідають чинному законодавству України. Обов'язки із забезпечення функціонування сховища для індивідуальних сейфів здійснюють уповноважені співробітники банку згідно з наказом, а також посадовою інструкцією. 2. У банківських сейфах або спеціальних приміщеннях дозволяється зберігати різноманітні речі, за винятком зброї, токсичних, радіоактивних, наркотичних, вибухонебезпечних речовин, а також інших предметів, зазначених договором. Особливістю договору про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком, є те, що останній безпосередньо приймає від поклажодавця цінності під опис, контролює їх розміщення у сейфі та одержання з нього. Банк здійснює опис цінностей, які зберігаються клієнтом у сейфі, та несе відповідальність за їх пошкодження з вини банку. Банк гарантує зовнішню недоторканість індивідуального сейфа та виключає можливість доступу до нього третіх осіб. Сторони кожного разу при роботі із сейфом повинні робити оцінку розміщених у ньому цінностей. Доступ клієнта до індивідуального сейфа здійснюється за наявності у нього ключа від сейфа, особливої картки, що дозволяє ідентифікувати клієнта, або іншого знака чи документа, який посвідчує право клієнта на доступ до сейфа і до того, що у ньому знаходиться. У договорі може бути обумовлено також право клієнта працювати у банку із цінностями, які зберігаються в індивідуальному сейфі. Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком, є оплатним і строковим.  За окремим договором банк може надати поклажодавцеві можливість зберігання цінностей або документів у індивідуальному банківському сейфі. У цьому разі він надає поклажодавцеві можливість користуватися ним (його частиною або спеціальним приміщенням). Умови такого договору також можуть бути різними. В одному випадку банк зобов’язується приймати цінності і документи, що становлять предмет зберігання, а також контролювати забезпечення їх схоронності, поміщення в сейф і одержання поклажодавцем. В іншому випадку поклажодавцеві за договором може бути надане право особистого доступу до сейфа (його частини або спеціального приміщення), що знаходиться під охороною. За таким договором поклажодавець має право особисто розміщувати і вилучати цінності, які знаходяться у банку на зберіганні. Для цього він отримує ключі він сейфа, а також відповідні документи або картки, які ідентифікують його і посвідчують право доступу до сейфа (або спеціального приміщення) та одержання з нього цінностей. У цьому разі банк позбавлений можливості контролювати вміст сейфа, але зобов’язаний унеможливити проникнення у приміщення, де він знаходиться, осіб, які не мають права доступу до нього. Стаття 971 ЦК передбачає також можливість укладення договору про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком. До відносин сторін, які виникають в зв’язку з укладенням такого договору, застосовуються положення про майновий найм (оренду) (гл. 58 ЦК).

66666666666\\\\\\\ВВВВВВВВВВ)))))))) Організації і підприємства транспорту, окрім послуг щодо перевезення вантажу, пасажирів, багажу і пошти, надають й інші додаткові послуги, зокрема організовують зберігання речей фізичних осіб.

У зв´язку з цим, на транспортних вокзалах здійснюється тимчасове зберігання ручної поклажі. Залежно від способу і умов зберігання воно поділяється на зберігання у стаціонарних камерах схову і автоматичних камерах схову самообслуговування (далі - АКСС).

Камера схову - це спеціально обладнане приміщення для короткочасного зберігання ручної поклажі, багажу пасажирів (п. 1.8 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297).

Правове регулювання зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту здійснюється ст. 972 ЦК України, а також низкою підзаконних актів, які приймаються Міністерством транспорту України, зокрема Правилами користування автоматичними камерами схову самообслуговування, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 10 липня 1996 р. № 230, п. 3.2 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28 липня 1998 р. № 297, пунктами 123-124 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176, тощо. На відносини які виникають за цим договором поширюється дія Закону України "´Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р.

Договір зберігання в АКСС має певну специфіку, що пов´язана із подвійною правовою природою цього договору. Він має властивості як договору зберігання, так і договору найму (оренди), тому в ч. 6 ст. 972 ЦК України вказується, що до цього договору застосовуються положення про майновий найм (оренду).

Договір зберігання у камерах схову організацій, підприємств транспорту є двостороннім, реальним, відплатним. Також його можна охарактеризувати як публічний, оскільки за ч. 1 ст. 972 ЦК України камери схову загального користування, що перебувають у віданні організацій, підприємств транспорту, зобов´язані приймати на зберігання речі пасажирів та інших осіб незалежно від наявності у них проїзних документів.

Сторонами цього договору є організація чи підприємство транспорту, що виступає як професійний зберігач, і поклажодавець, яким може виступати пасажир або інша фізична особа.

Предметом зберігання може бути ручна поклажа (про поняття ручної поклажі див. детальніше § 3 гл. 9 цього підручника) у будь-якій упаковці, незалежно від її виду (валіза, кошик, рюкзак, байдарки в розібраному вигляді, лантухи, вузли тощо). Деякі речі (наприклад, пальто, лижі, ранець, ковзани) можуть бути прийняті без упаковки. Фрукти, овочі, ягоди, гриби та інші сільськогосподарські продукти приймають на зберігання у будь-якій тарі, яка гарантує їх зберігання при перенесенні (слід мати на увазі, що транспортні організації не несуть відповідальність за природне псування зданих на збереження продуктів, які швидко псуються). Виявлені під час приймання дефекти упаковки ручної поклажі мають бути усунені

власником або спеціально застережені в акті, підписаному комірником.

Вага окремого місця ручної поклажі на залізничному транспорті не повинна перевищувати 50 кг. Крім того, кожна одиниця поклажі повинна мати пристрій для перенесення. Речі вагою більш як 50 кг або великогабаритні, які не поміщаються в автоматичні камери схову, а також телевізори, холодильники, пральні машини тощо, приймають до схову в спеціально виділених камерах схову великогабаритних речей або в багажні камери.

Забороняється здавати і приймати до зберігання тварин і птахів, вогнепальну зброю, вибухові, вогненебезпечні, легкозаймисті, їдкі та отруйні речовини, речі, що можуть зіпсувати або забруднити речі інших пасажирів, а також грошові суми, облігації, документи й інші коштовності.

Плата за зберігання стягується залежно від кількості місць ручної поклажі, їх габаритів та вартості оцінки, заявленої поклажо-давцем на момент укладання договору.

Строк, протягом якого камера схову зобов´язана зберігати річ, встановлюється правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або за домовленістю сторін. Якщо сторона не забрала річ у встановлені строки, камера схову зобов´язана зберігати її протягом трьох місяців. Зі спливом цього строку річ може бути продана у порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 972 ЦК України). Так, на залізничному транспорті речі, які здані до камери схову, зберігаються там дві календарні доби, а потім їх передають на зберігання до загального складського приміщення станції. Якщо протягом ЗО діб власник не забере свої речі, то вони підлягають реалізації згідно з законодавством України.

На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім АКСС) поклажодавцю видається квитанція та (або) номерний жетон. У разі втрати квитанції або номерного жетона річ, здана до камери схову, видається поклажодавцеві після надання доказів належності йому цієї речі.

При користуванні АКСС працівником транспортної організації видається жетон, який опускається поклажодавцем в жетоноприй-мальник камери схову.

У разі втрати квитанції або номерного жетона річ, здана до камери схову, видається поклажодавцю після надання доказів належності йому цієї речі. Вартість втраченого жетона сплачується поклажодавцем.

Відповідальність сторін. Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати, нестачі або пошкодження речі, зданої до камери схову, відшкодовуються протягом доби з моменту пред´явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при пе-реданні її на зберігання (ч. З ст. 972 ЦК України).

66666666666\\\\\\\ГГГГГГГГГ))))) Зберігання речей у гардеробі організації (ст. 973 ЦК). Гардероб організації - це приміщення, спеціально пристосоване для зберігання верхнього одягу і головних уборів її працівників та відвідувачів протягом робочого дня або на час відвідування. Особливості договірних відносин по зберіганню речей у цьому випадку полягають у тому, що їх предметом можуть бути тільки вказані речі, а зберігачем визнається організація, одне з приміщень якої виділене під гардероб. Одночасно з передачею речей у гардероб поклажодавцю видається номерний жетон або інший знак (ч. З ст. 937 ЦК), що посвідчує його право у разі необхідності отримати речі. Як правило, зберігання речей у гардеробі здійснюється безоплатно. Незалежно від оплатності або безоплатності зберігання речей, що були передані поклажодавцем до гардеробу, зберігач зобов’язаний вжити усіх необхідних заходів для забезпечення їх схоронності. У випадку втрати жетона або іншого лептимаційного знака, що посвідчує виникнення відносин по зберіганню речей у гардеробі, поклажодавець може претендувати на повернення належних йому речей. Однак, як правило, його вимога може і іу ти задоволена по закінченні робочого дня за умови надання ним доказів приналежності речі саме йому. Такими доказами може бути надання працівнику гардероба інформації щодо індивідуальних ознак речі, які можуть бути відомі лише власнику. Якщо працівник гардероба відмовляється видати речі власнику, який втратив номерний жетон або інший легітимаційний знак, спір підлягає розгляду в судовому порядку.