Ринковий механізм

Переваги	Недоліки
Є регулятором економіки (сприяє розподілу ресурсів в галузях і сферах)	Нездатний забезпечити конкурентне середовище. Нездатний протистояти монополістичним тенденціям. В умовах ринкової стихії неминуче виникають монополістичні структури, які обмежують свободу конкуренції. Створюються невиправдані привілеї для обмеженого кола суб’єктів ринку
Оперативно реагує на зміну потреб (кон’юнктуру) і сприяє їх задоволенню	Не забезпечує задоволення потреб суспільства, які не пов’язані безпосередньо з бізнесом (наукових, освітніх, культурних тощо). Не зацікавлений і не здатний виробляти „суспільні товари”. Ці товари або зовсім не виробляються ринком, або постачаються в обмеженій кількості. Суспільні товари – це неконкурентні товари та послуги, які доступні практично кожному. Вони безкоштовні для споживача, але не безкоштовні для суспільства. Виробництво їх пов’язане з витратами, які нездатен нести ринок.
Забезпечує збалансованість платоспроможного попиту і пропозиції	Спричиняє велику диференціацію населення за доходами. Не має здатності забезпечити соціальні гарантії, нейтралізувати надмірну диференціацію в розподілі доходів. Ринок за своєю природою ігнорує соціальні та етичні критерії, тобто рівність при розподілі ресурсів і доходів. «Нормальний» ринок продовжує нерівні пропозиції розподілу створеного багатства. Ринкові відносини сприяють формуванню корисливих інтересів.
Стимулює підприємницьку активність, постійний пошук	Обумовлює безробіття. Не забезпечує стабільну зайнятість працездатного населення. Кожен повинен самостійно піклуватись про своє місце в суспільстві, що неминуче веде до соціального розшарування, посилює соціальну напругу.
Сприяє підвищенню ефективності господарювання (скорочення витрат і поліпшення якості продукції)	Спричиняє руйнування навколишнього середовища. Нездатний до усунення зовнішніх ефектів. Породжує неповну та недостатньо досконалу інформацію. Інформація коштує грошей і економічні агенти, виробники та споживачі володіють нею в різній мірі.

Директивно-плановий механізм - жорстко централізоване державне управління соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану (табл. 4.2).

Головною умовою функціонування директивно-планового механізму є державна власність на засоби виробництва. Ринковий механізм функціонує в умовах приватної форми власності на економічні ресурси або плюралізмі форм власності.

Директивно-планова економічна система (централізована економіка; державний соціалізм) панувала в СРСР, країнах Східної Європи та ряді азіатських держав. Характерними рисами директивно – планової системи є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, сильна монополізація і бюрократизація економіки, централізоване, директивне економічне планування як основа господарського механізму.

Господарський механізм директивно-планової системи, як і кожен інший, має свої недоліки і переваги. До його переваг можна віднести те, що він надає можливість сконцентрувати ресурси для вирішення невідкладних проблем та засоби для їх оперативного вирішення; забезпечує швидкі структурні зрушення в економіці і прискорений розвиток нових передових галузей; націлює виробничі колективи на виконання конкретних завдань та посилює відповідальність за здобуті результати тощо.

Це дозволило в 1954р. ввести в експлуатацію першу в світі атомну електричну станцію, в 1957р. на орбіту був виведений перший штучний супутник Землі, в 1959р. побудований перший в світі атомний криголам, в 1961р. був здійснений запуск першого космічного корабля з Ю. Гагаріним на борту.

В той же час директивно – плановий механізм має цілий ряд дуже значних недоліків:

по-перше, безпосереднє управління усіма підприємствами з єдиного центру - вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських суб’єктів;

по-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл, в результаті чого унеможливлюються вільні ринкові взаємозв’язки між окремими підприємствами;

по-третє, державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно адміністративно-командних (директивних) методів, що підриває матеріальну зацікавленість в результатах праці;

в-четвертих, структура суспільних потреб визначалась центральними органами. Однак, оскільки деталізувати і передбачити зміни суспільних потреб в таких масштабах принципово неможливо, ці органи керувалися переважно завданням задоволення мінімальних потреб.

Про загальну кризу державного соціалізму свідчило, наприклад, скорочення у другій половині 80-х рр. валового національного продукту і національного доходу; зневіра населення щодо прогресивності цього ладу; скорочення споживання матеріальних благ і послуг, зниження життєвого рівня; криза фінансів і грошового обігу; зростання дефіциту державного бюджету, оптових і роздрібних цін; зовнішня заборгованість.

Таблиця 4.2