Тема 4. Основні типи економічних систем та механізми їх регулювання

4.1. Цивілізаційний та формаційний підходи до розмежування соціально-економічних систем. 4.2. Сучасна типологія економічних систем. 4.3. Переваги та недоліки ринкового і директивно-планового механізмів. 4.4. Економічна система змішаного типу.

4.1 Цивілізаційний та формаційний підходи до розмежування соціально-економічних систем

В економічній науці найбільшого поширення набули два підходи до розмежування соціально-економічних систем: цивілізаційний та формаційний.

Основна роль при цивілізаційному підході відводиться соціокультурним, технократичним та релігійним факторам. При цьому саме поняття «цивілізація» вживається в різних аспектах. У вузькому розумінні поняття «цивілізація» розглядається як явище локальне, територіально - обмежене, наприклад західно-християнська, православно-християнська, ісламська, індуїстська, китайська, японська, африканська цивілізації.

У більш широкому, глобальному розумінні «цивілізація» розглядається як певна епоха (стадія) історії розвитку суспільства, тобто цивілізація – історично-конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою культурою виробництва і відповідною духовною культурою людей.

Так, сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та інші), використовуючи критерій «ступінь індустріального розвитку суспільства», виділяє три стадії:

• доіндустріальне суспільство;

• індустріальне суспільство;

• постіндустріальне суспільство.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Панування натурального сільськогосподарського виробництва було обумовлено тим, що індивід не міг проіснувати, не будучи, так чи інакше, пов’язаним із землею, із землеробським процесом. Існувала природна єдність праці індивіда з її природними передумовами. Людина була включена в біологічні цикли природи, була вимушена підстроюватись під них, порівнювати свої дії з біологічним ритмом сільськогосподарського виробництва.

Місце безпосереднього виробника і його функція в процесі виробництва, мета і засоби його діяльності, якість і кількість продукції, що випускається, визначалися не тільки рівнем розвитку продуктивних сил, але й конкретними особами: або асоціацією трудящих, до якої належав індивід (первісною або селянською общиною, ремісничим цехом тощо); або представниками пануючого класу, в особистій залежності від яких безпосередній виробник знаходився (будь то складальник ренти - податку азіатської держави, рабовласник або феодал). Доіндустріальне суспільство існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво. Вдосконалення штучних, створених людиною знарядь праці, безумовно, сприяло подоланню залежності людини від природи, створенню передумов до переходу від природних продуктивний сил до суспільних. Техніка виступає як друга природа, як природа, перетворена людиною. Промислова революція розкріпачує індивіда: на зміну особистої залежності приходить особиста незалежність. Кожний товаровиробник господарює на свій страх і ризик і визначає, що, як і скільки виробляти, кому, коли й за яких умов реалізувати свою продукцію. Проте ця формальна особиста незалежність має в своїй основі всебічно речову залежність від інших товаровиробників (і, перш за все, залежність по лінії виробництва і споживання життєвих благ). Матеріалізація відносин між товаровиробниками виступає як зародок відчуження праці.

Постіндустріальне суспільство – це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. і поступово переросла у сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технології, інформатика, комп’ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки і управління.

В суспільному виробництві на перший план висувається інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг.

Інформаційно-телекомунікаційні технології, властива їм комп’ютерна техніка, на відміну від індустріальної машинної техніки (яка примножує в основному людські фізичні сили, пов’язані з операціями, різноманітними діями) є продовженням і примноженням людського розуму. Вони перетворюють на тільки виробництво, але і систему управління, науку, освіту, медицину, все життя людини.

Внаслідок цих науково-технічних перетворень формується працівник нового типу, посилюється творчий характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби творчої саморегуляції особистості.

Для постіндустріального суспільства характерними є також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємозв’язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, посилюється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці об’єктивні процеси зумовлюють переростання локальних форм цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все більше впливають на життя народів усього світу. Тому процес формування єдиного світового цивілізаційного простору нерідко відбувається в суперечливій формі - від різнобічної співпраці та партнерства до протистояння і локальних міжцивілізаційних конфліктів.

В рамках формаційного підходу головною ознакою або критерієм, згідно з яким виокремлюють соціально-економічні системи, є характер власності на економічні ресурси або інакше - пануюча форма власності на засоби виробництва.

У відповідності з ведучими формами власності виділяють п’ять соціально-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну.

У первіснообщинній соціально-економічній формації панували колективні форми власності, спочатку у формі племінної, а потім - общинної власності. Для первіснообщинної форми власності характерні однакові права всіх членів общин на панівний об’єкт власності - землю, а також на засоби праці і результати виробництва.

Це обумовлено тим, що внаслідок низького рівня розвитку продуктивних сил люди могли тільки спільно(колективно) добувати засоби існування і спільно їх споживати. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя.

Рабовласницька форма власності характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й на працівника.

Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці й відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.

У відповідності з формаційною концепцією стан продуктивних сил, характер та рівень їх розвитку є основою суспільного прогресу.

Продуктивним силам на певному етапі відповідають певні виробничі відносини (в першу чергу відносини власності), які до деякого часу сприяють розвитку продуктивних сил. Однак у продовж часу можливості даних виробничих відносин вичерпуються і вони перетворюються в перепону для застосування більш досконалих засобів праці, тобто гальмують розвиток суспільного виробництва.

Виникає невідповідність старих виробничих відносин (відносин власності) досягнутому рівню розвитку продуктивних сил. Унаслідок цього відбувається зміна старих економічних відносин на нові. Певний рівень розвитку продуктивних сил породжує відповідні виробничі відносини. Таким чином, головною рушійною силою суспільного розвитку є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами.

Виробничі (економічні) відносини, згідно з формаційним підходом, є базисом, на якому будується надбудова, що включає в себе політичні, правові відносини, релігію, філософію, мистецтво тощо. Зміна базису (заміна старих економічних відносин на нові) тягне за собою якісні зміни у надбудові.

У відповідності з формаційною концепцією продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами (базисом) становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства - соціально-економічну формацію. А основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності.

Таким чином, розвиваючись, продуктивні сили переростають рамки існуючих виробничих відносин, наростає протиріччя між продуктивними силами і старими виробничими відносинами, здійснюється їх заміна на нові, відбувається становлення нового базису, виникає новий спосіб виробництва, відбуваються зміни у надбудові суспільства і, в кінцевому підсумку, здійснюється перехід від однієї соціально-економічної формації до іншої, більш прогресивної.

Класичний формаційний підхід був розроблений К. Марксом. Згідно з класичною формаційною теорією суперечність, яка виникає між рівнями розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, розв’язується за допомогою соціальної революції. Але ця теорія не врахувала, та й не могла врахувати такий фактор, як економічна сила держави, оскільки за часів її створення економічна роль держави була просто мінімальна. Теоретичне осмислення економічної ролі держави значною мірою відбулося лише в ХХ ст., що стало науковим фундаментом для державного регулювання.

У сучасних умовах суперечність між рівнями розвитку продуктивних сил і виробничих відносин може бути розв’язана, історично послаблена та трансформована, якщо до природного процесу її розвитку внести «амортизуючий елемент» - державне регулювання. У наш час діалектику взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин можна скоригувати за допомогою державного регулювання. При цьому, як правило, чим глибша суперечність між рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тим сильнішого державного регулювання потребує ринкова система, щоб не допустити соціальних потрясінь і спрямувати розвиток до еволюційного русла.

Необхідно зазначити, в суперечності між рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин закладено величезний позитивний потенціал. Але при такій ситуації існує тенденція до «підтягування» рівня розвитку виробничих відносин до рівня розвитку продуктивних сил, і в решті решт, відбувається звичайний еволюційний процес. Якщо ж розвиток цієї суперечності не є регульованим і корегованим, то в ній закладений величезний дестабілізуючий імпульс - потенціал руйнування.

При цьому слід враховувати, що навіть найбільш кваліфіковане державне регулювання економіки не може повністю і остаточно гарантувати уникнення соціально-економічних конфліктів подібно до того, як найдосконаліша і найновіша техніка не гарантує уникнення аварії. Але чим вищим і якіснішим є рівень державного регулювання, тим меншою є імовірність виникнення таких конфліктів.