8.3. Методологія (принципи і методи) макроекономічного планування

Під методологією індикативного планування розуміють систему основних принципів і методів розробки планів, логіку їх побудови на певні періоди, ланки та рівні національної економіки.

Принципи індикативного планування виражають головні вимоги щодо побудови індикативних планів. До них відносять:

• правильне визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку, що обумовлено обмеженістю ресурсів і необхідністю концентрації зусиль на вирішенні найважливіших проблем;

• збалансованість - приведення у відповідність макроекономічних планових показників (наявних ресурсів і потреб, грошових витрат та доходів різних суб'єктів економіки тощо);

• комплексність (системний підхід) - рішення у взаємозв'язку економічних, соціальних, культурних, екологічних, зовнішньоекономічних та інших проблем, а також врахування інтересів усіх суб'єктів ринкових відносин (держави, регіонів, підприємств та окремих підприємців);

• безперервність - передбачає безперервний процес прогнозування і планування, а також коротко-, середньо - та довгострокове планування. Кожен річний план повинен бути органічною частиною перспективного, котрий обов'язково коригується з урахуванням реального виконання поточних планів.

Єдність перспективного та поточного планування і встановлення чіткого взаємозв'язку й спадковості планів є важливішою умовою ефективної організації планової роботи в центрі і на місцях; забезпечує безперервність самого процесу планування, послідовність в рішенні народногосподарських програм, чітку перспективу у досягненні головних цілей, сформульованих в планах, постійну оптимізацію і комплексність планових рішень.

Ця єдність досягається послідовним застосуванням системи планів, яка включає довгострокові плани на 10-20 років, п’ятирічні та річні плани. Кожен з зазначених планів має свої особливості, жоден з них не може замінити інший, оскільки вони відрізняються характером й масштабами вирішуваних завдань, показниками і методами розробки;

• адаптація - оперативне коригування планових завдань у зв'язку зі зміною умов і завдань соціально-економічного розвитку країни.

Основні методи планово-економічних розрахунків такі: системний аналіз, балансовий, нормативний, економіко-математичний, програмно-цільовий.

Метод системного аналізу ґрунтується на теорії всеохоплюючого раціонального підходу і передбачає комплексний підхід до об'єкта планування: визначення потреб і можливостей, наявних ресурсів, аналіз механізмів реалізації та результатів планових рішень; вивчення варіантів

планових рішень для вибору найефективнішого; обґрунтування планових завдань тощо.

Цей метод застосовується для вивчення економічної ситуації у народному господарстві в минулому та майбутньому з урахуванням різних варіантів розвитку.

Системний економічний аналіз передбачає: економічний аналіз організаційної структури об'єкта, який планується, ефективності діяльності структурних підрозділів, оперативне виявлення і вивчення відхилень від запланованих завдань у розвитку економіки; аналіз використання ресурсів у процесі реалізації індикативного плану.

Системний аналіз економічного і соціального розвитку національної економіки - це початковий етап формування державного плану. Його предметом на макрорівні є дослідження тенденцій, факторів, структурних змін, інтенсивності, ефективності суспільного виробництва, народногосподарської коньюктури. Аналіз найважливіших загальноекономічних пропорцій здійснюють з огляду на соціальну спрямованість. Кількісному та якісному аналізові підлягають:

• економічний і науковий потенціал країни (земельні ресурси, запаси мінеральної сировини, водні, лісові ресурси, структура населення, трудові ресурси, основні фонди й оборотні засоби);

• темпи економічного зростання (валового національного продукту, валового внутрішнього продукту, національного доходу);

• макроекономічні пропорції (частка фонду відшкодування продукції першого і другого підрозділів, кінцевого продукту у валовому національному продукті, фонди споживання і нагромадження в національному доході, грошові доходи і видатки населення, купівельна спроможність і ринкові фонди тощо);

• фінансові показники (доходи і видатки державного бюджету, показники фінансового балансу держави, статистика банків тощо);

• динаміка і структура матеріальних витрат (питомі витрати сировини, матеріалів, енергії, палива на одиницю суспільного продукту);

• основні характеристики міжгалузевих народногосподарських комплексів (паливно-енергетичного, машинобудівного, агропромислового, інвестиційного, транспортного та ін.).

На рівні регіонів економічний і соціальний розвиток системно аналізується за двома групами показників. Показники першої групи характеризують регіон як виробника матеріальних благ; показники другої групи - як їх споживача.

Суть балансового методу полягає в узгодженні потреб і ресурсів як у масштабі суспільства, так і за окремими складовими національної економіки, координації розвитку окремих виробництв, галузей, регіонів на основі розробки відповідних балансів.

Баланс - це документ у вигляді таблиці, в якому одна частина, що характеризує ресурси за джерелами надходження, дорівнює іншій частині, що характеризує розподіл ресурсів за всіма напрямами.

В залежності від виду балансу ресурсна частина може мати назви: «доходи», «попит», «надходження»; а частина яка характеризує потреби - «витрати», «розподіл». У практиці баланси звичайно мають вигляд двосторонньої таблиці або таблиці, поділеної на верхню і нижню частини (табл. 8.3).

Завданням розроблення балансу є досягнення оптимальної відповідності (рівняння) між сукупністю потреб і загальною сумою джерел їх задоволення.

Балансовий метод застосовується у плануванні для досягнення рівноваги в сферах виробничого і особистого споживання на основі порівняння матеріальних, трудових, фінансових ресурсів з потребою у них. Система балансів дає можливість забезпечити збалансованість окремих розділів плану і державного плану економічного і соціального розвитку в цілому. За допомогою балансового методу розкриваються:

• економічні зв’язки;

• пропорції;

• вузькі місця і диспропорції;

• величини дисбалансів у різних сферах економіки.

Класифікація балансів здійснюється за багатьма ознаками. У практиці використовують:

• матеріальні (баланси засобів виробництва, предметів споживання, природних ресурсів тощо);

• вартісні (зведений фінансовий баланс, грошових доходів і витрат суб'єктів різних рівнів);

• трудові (баланси трудових ресурсів, ринку праці);

• міжгалузеві;

• міжрегіональні та інші баланси.

За охопленням кількості видів матеріальних ресурсів розрізняють одно- і багатопродуктові баланси (табл. 8.4).

Балансові розрахунки в макроекономічному плануванні передбачають широке використання соціально-економічних норм і нормативів.

Нормативний метод - обґрунтування планових показників за допомогою науково обґрунтованих нормативів, що виражають сутність економічної, екологічної чи соціальної ефективності виробництва (норми рентабельності, амортизації, ресурсомісткості, викиду шкідливих речовин, прожитковий мінімум, мінімальна пенсія та ін.)

За допомогою норм і нормативів визначають:

• потреби у виробництві продукції (послуг);

• обґрунтовують можливості задоволення цих потреб ресурсами;

Таблиця 8.3