4.2. Сучасна типологія економічних систем

Економічна система – це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних елементів: продуктивних сил, економічних відносин, механізму господарювання.

Продуктивні сили становлять матеріально - речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково - технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ. Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин (відносин власності).

Господарський механізм складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів правових норм та інституційних утворень. Або інакше: господарський механізм це спосіб регулювання економічної діяльності на макро- та мікроекономічному рівнях.

В сучасному підході до розмежування економічних систем використовується два основних критерії:

• форми власності на економічні ресурси (на засоби виробництва);

• механізм регулювання економічних систем (типи координації господарських інтересів та дій).

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем:

1. Традиційна.

2. Ринкова (економіка капіталізму вільної конкуренції; чистий капіталізм).

3. Директивно-планова система (система з централізованою керованою економікою; державний соціалізм).

4. Змішана економіка (змішана економічна система; ринкова економіка змішаного типу).

5. Перехідна економічна система.

4.3. Переваги та недоліки ринкового і директивно-планового механізмів

Головною функцією господарського механізму є регулювання економічної діяльності, економічних процесів та суспільних дій господарських суб’єктів.

Серед сучасних механізмів регулювання економічних систем виділяють перш за все ринковий та директивно-плановий механізми.

Ринковий механізм – це спосіб (форма) організації та функціонування відносин між суб’єктами господарювання, що базується на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільного ціноутворення, конкуренції (табл. 4.1).

Таким чином, механізм ринкового саморегулювання функціонує на засадах взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та пропозиції, а також конкуренції. За висловом А. Сміта «незрима рука» ринку об’єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту.

Економіка при цьому прямує до ліпшого результату, тобто ринок спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, примушує підприємства застосовувати найбільш ефективні комбінації використання обмежених ресурсів, сприяє розробленню та впровадженню технологій.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції; чистий капіталізм) склалася в ХIХ – перших десятиліттях ХХ ст. (в різних країнах по різному), значна частина її елементів увійшла в сучасну ринкову систему.

Основними рисами, що відрізняють цю економічну систему від інших є приватна власність на економічні ресурси, ринковий механізм регулювання макроекономічної діяльності, заснований на вільній конкуренції, наявність значної кількості самостійно діючих покупців і продавців кожного товару, особиста свобода усіх учасників економічної діяльності, ключові економічні задачі вирішуються опосередковано, перш за все через ціни, які формують на ринку попит і пропозиція. Таким чином, ринок, в основному через ціни координує діяльність мільйонів людей.

Однак механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл тільки за певних ідеальних умов. Розподіл ресурсів, за яким стан суб’єктів ринку або поліпшується, або не змінюється, називається ефективним (оптимальним) за Парето.

Проте в ринковій економіці виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального використання ресурсів. Такі умови і створюють вади (провали, неспроможності) ринку.

Також треба відмітити, що дійова конкуренція не відтворюється сама по собі. Нагромадження капіталу веде до його концентрації, а поглинання і злиття форм – до централізації капіталу.

Таким чином, одна із основних рушійних сил ринкового господарства – конкуренція – підриває сама себе. Цей процес суперечливий, він являє собою скоріше тенденцію, яка розвивається повільно або швидше, а іноді тимчасово і в зворотному напрямі, в різних галузях на різних історичних етапах.

Держава повинна створити загальноекономічні, правові та соціальні умови, розробити та запровадити правила, які забезпечують дійове функціонування конкуренції, тобто не підривати права власності і свободи господарської діяльності.

Таблиця 4.1.