Тема 7. Соціально-економічне прогнозування

1. Сутність поняття «прогноз», «соціально-економічне прогнозування». Призначення соціально-економічних прогнозів. Форми наукового передбачення.

2. Основні функції прогнозування.

3. Класифікація соціально-економічних прогнозів. Пошуковий та цільовий (нормативний) прогнози.

4. Типологія методів прогнозування. Інтуїтивні (експертні) методи прогнозування, випадки їх застосування. Формалізовані методи прогнозування.

ТЕМА 8. Макроекономічне планування

1. Сутність, функції та основні форми макроекономічного планування. Директивне планування. Його переваги та недоліки.

2. Індикативна форма планування. Особливості та основні риси, які відрізняють індикативні плани від директивних.

3. Принципи та методи індикативного планування. Система показників макроекономічних планів.

4. Державна програма економічного і соціального розвитку України (ДПЕСР) як форма макроекономічного планування. Структура ДПЕСР України.

ТЕМА 9. Державне програмування

1. Суть макроекономічного програмування та його об’єктивна необхідність. Особливості державних цільових програм (ДЦП).

2. Етапи формування ДЦП.

3. Класифікація ДЦП.

Тема 10. Державне регулювання розвитку регіонів

1. Сутність державної регіональної політики. Об’єкти та суб’єкти державної регіональної політики.

2. Регіональна політика регіонів і державна регіональна політика. Основні напрями державної регіональної політики.

3. Механізм реалізації регіональної політики держави.

ТЕМА 1. Об'єктивна необхідність та суть державного регулювання економіки

1.1.Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки. 1.2.Зміст понять: «державне регулювання економіки» і «економічна політика». 1.3.Суб’єкти та об’єкти ДРЕ.

1.1.Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки

Як показує світовий історичний досвід, держава з часу свого виникнення тією чи іншою мірою впливає на економічні процеси. Вже в країнах Стародавнього Сходу держава поряд з завданнями підтримки порядку, законності, організації національної оборони виконувало певні функції в сфері економіки, такі, наприклад, як здійснення єдиного грошового обігу, будівництво споруд, прокладання доріг тощо.

В період раннього капіталізму в Європі існував централізований контроль над цінами, якістю товарів та послуг, процентними ставками і зовнішньою торгівлею. З розвитком капіталістичного виробництва економічні функції держави значно розширюються. Важливими економічними функціями держави стають збереження конкуренції, регулювання тривалості робочого дня, часткове регулювання величин заробітної плати, обмеження іноземного впливу на місцеву промисловість та інші.

Подальший розвиток ринкового господарства породжує нові явища в економіці, а саме циклічність виробництва, високий рівень його монополізації і інтернаціоналізації, великі соціальні і економічні вимоги до результатів виробництва,

Важлива роль державного регулювання економіки, його об’єктивна необхідність особливо виявилась в 30 - х роках XX ст., коли відбувалася найгостріша і тривала світова криза, яка отримала назву Велика депресія. Особливо вразила ця криза економіку США.

Загальний рівень промислового виробництва в США в 1933 році знизився в зрівняні з 1929 роком на 46%, а виробничі потужності виявились завантаженими всього на одну третину. Почавши в промисловості і в кредитній сфері криза охопила усі інші галузі господарства - будівництво, транспорт, торгівлю, сільське господарство і мала тяжкі соціальні наслідки.

У намаганнях стримати падіння цін і скоротити товарні запаси здійснювались заходи по масовому знищенню товарних цінностей і скороченню їх надходження на ринок - спалювали пшеницю у топках паровозів та пароплавів, виливали цистерни з молоком у ріки, заливали картопляні поля гасом.

За роки кризи реальна заробітна платня робітників зменшилась на 60%. Загальне число безробітних в 1933 році досягло у США 17 мільйонів чоловік, що складало чверть всієї робочої сили у країні. Не отримуючи ніякої допомоги від держави при відсутності соціального страхування безробітні були приречені на злиденність та голод. Вони виселялися за неоплату зі своїх квартир і оселялися на околицях міст, де виникали побудовані з ящиків та будівельних відходів так звані «селища президента Гувера».

В період цієї кризи чітко проявилися вади ринкового механізму, які полягають у слідуючому:

1. Ринковий механізм, який поліпшений «сам собі», породжує такі негативні наслідки, як:

• циклічність розвитку (економічна нерівновага, криза);

• монополізм (призводить до підриву конкуренції);

• нестабільність рівня цін, інфляція;

• неповна зайнятість населення;

• нерівномірний (несправедливий) розподіл доходів.

2. Є сфери діяльності, які не завжди вигідні приватному бізнесу: освіта, наука, охорона здоров’я, культура (багаточисельні життєво необхідні суспільству товари, головним чином у формі послуг у цих сферах, або не пропонуються ринком, або якщо і пропонуються, то не в достатній кількості).

3. Є такі сфери, де ринковий механізм спрацьовує з запізненням або не спрацьовує зовсім (це, зокрема, стосується ринку робочої сили, проблем екології, де ринкові регулятори не можуть створити компенсаційний механізм захисту природи від деградації).

4. Ринковий механізм невзмозі самостійно розробляти стратегічні програми розвитку науково-технічного прогресу, забезпечити дослідження в галузі фундаментальних наук, а також глибокі структурні перетворення виробництва.

5. Не забезпечує ринковий механізм рівномірного розвитку регіонів.

6. Породжує недосконалість інформації яка в багатьох відношеннях є суспільним товаром, котрий при відповідній якості не може вироблятися без активного втручання держави. Функціонування ринку значною мірою залежить від того, наскільки вичерпно учасники угод поінформовані про споживчі властивості товарів і послуг, альтернативні можливості їхнього виробництва та споживання, а також про тенденції зміни кон’юктури. Недосконалість інформації лімітує можливості ефективного використання ресурсів, зумовлює неоптимальну поведінку продавців і покупців. Вона обмежує конкуренцію, заважає укладанню довгострокових угод. Інформаційні проблеми є головною причиною неповноти ринків. Маються на увазі ситуації, коли потреби в окремих товарах не можуть бути задоволені, оскільки потенційним виробникам доводиться діяти в умовах невизначеності. У відповідь на запити потенційних споживачів не виникає адекватної пропозиції.

Таким чином, ця криза остаточно підірвала довіру до саморегулюючих можливостей ринкової економіки і тим саме виявила недосконалість в нових умовах класичної теорії саморегулювання (А. Сміт, Д. Рикардо - XVIII-XIX ст.), яка основним регулятором економічним процесів визнавала тільки ринковий механізм та його здатність ефективно регулювати розподіл ресурсів, автоматично встановлювати економічну рівновагу між попитом та пропозицією і відкидала необхідність втручання держави в економіку.

Висновок, який було зроблено після кризи: необхідно підняти на новий якісний рівень роль державної співучасті, знайти більш ефективний варіант взаємозв’язку господарського механізму і держави. Економіка почала потребувати дійового комплексу державних заходів підтримки, знаходження способів корекції ринкового механізму.

З метою виходу з кризи та нейтралізації її соціальних наслідків почали розроблятися різні теорії оздоровлення ринкової економіки. Однією з найбільш поширеної серед них стала ідея обмежити стихію вільної конкуренції шляхом державного регулювання економіки. Подібні економічні погляди сформувалися в значній мірі під впливом теоретичних ідей Д. Кейнса, який бачив шлях зміцнення ринкової економіки в активному втручанні держави в господарське життя при збереженні основи капіталізму - приватної власності на засоби виробництва. Так виник феномен, який получив назву «економічна політика».

Таким чином, необхідність державного регулювання економіки обумовлена:

• створенням умов для ефективного функціонування самого ринкового механізм;

• усуненням негативних наслідків ринкових процесів (циклічність економічного розвитку, нестабільність рівня цін, неповна зайнятість населення, несправедливий розподіл доходів, проблеми монополізму);

• створенням умов для нормального функціонування соціальних сфер діяльності (освіта, охорона здоров'я, соціальне страхування, культура);

• рішенням проблем, які ринковий механізм вирішувати не в змозі, або вирішує їх погано (ринкової робочої сили, охорона навколишнього середовища тощо);

• необхідністю участі держави в стимулюванні НТП, розвитку фундаментальних наук, в інвестиційній та структурній політиці, в розвитку великомасштабних інвестиційних проектів з довготривалими строками відшкодування, високим ступенем ризику тощо;

• необхідністю розробки відповідної регіональної політики держави для рішення складних регіональних проблем, які виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших неринкових факторів;

• необхідністю проведення єдиної соціально-економічної політики в країні;

• захистом національних інтересів на світовому ринку.

Межа державного втручання в економіки в різних країнах неоднакова. Вона залежить від багатьох причин: історичних, політичних, ідеологічних тощо. Врахування індивідуальних умов вимагає від кожної держави пошуку особливих підходів до межи та змісту свого втручання в економіку.

Вплив держави на економічну систему (тобто спрямованість і міра впливу) має конкретно-історичний характер. Він може істотно змінюватися, принаймні, у двох площинах: по-перше, так би мовити, «в часі» (тобто в різні періоди розвитку народного господарства окремої країни, причому навіть у періоди, що перебувають у досить близькій історичній ретроспективі), по-друге, «в просторі» (це означає, що коли розглядати певну сукупність різних національних економік, які функціонують одночасно, то вплив держави на кожну з них може істотно відрізнятися).