6.4. Грошово-кредитна політика

Грошово-кредитна (монетарна) політика – це сукупність заходів, які проводить центральний банк в сфері грошового обігу і кредитних відносин для надання мароекономічним процесам необхідного державі напрямку розвитку. В Україні роль центрального банку виконує Національний банк України (НБУ).

Основні функції НБУ такі:

• розробка і впровадження разом з урядом ефективної кредитно-грошової політики;

• здійснення кредитно-грошової емісії та контроль за грошовим обігом;

• продаж кредитних ресурсів комерційним банкам, кредитування уряду;

• регулювання та контроль за діяльністю комерційних банків та інших комерційних організацій;

• здійснення валютного регулювання та забезпечення конвертованості національної валюти ;

• зберігання та регулювання золотовалютних ресурсів;

• управління державним боргом.

Грошова система охоплює:

• обіг грошової маси;

• чеків, що створюються на основі депозитних вкладів у комерційних банках; інших фінансових документів та платіжних засобів.

Кредитна система пов’язана з операціями використання позичкового фонду грошових ресурсів, які стають тимчасово вільними у процесі обігу товарних і грошових засобів. Крім банків кредитні операції здійснюють страхові компанії, пенсійні фонди, та інші фінансові установи.

Основними завданнями грошово-кредитної політики являються:

• забезпечення стабільності національної валюти з метою ефективного здійснення платежів і розрахунків;

• розробка правил грошового обігу, їх регулювання та контроль за їх виконанням;

• вплив на економічну кон’юктуру шляхом зміни кількості грошей, які знаходяться в обігу.

При реалізації грошово-кредитної політики держава використовує відповідний інструментарій. В основі цей набір складається з непрямих методів(інструментів) впливу на грошово-кредитну сферу і пов'язані з нею галузі економіки. Але при використанні відповідного кола операцій центральний банк може використовувати прямі методи (інструменти) впливу на грошово-кредитну сферу.

До непрямих інструментів грошово-кредитної політики відносяться:

• облікова політика;

• операції на відкритому ринку;

• політика мінімальних резервів;

• добровільні угоди.

До прямих інструментів грошово-кредитної політики відносяться:

• кількісні обмеження кредиту;

• пряме регулювання процентної ставки;

• додаткова грошова емісія.

Інструменти грошово-кредитної політики центральний банк може використовувати з ефектом стримування (під час піднесення). Застосування інструментів грошово-кредитної політики є ефективним також з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнюванні платіжного балансу країни.

Зміна облікової ставки. Ставка облікового відсотку - це ставка, за якою центральний банк продає кредитні ресурси комерційним банкам , які у свою чергу, під позичковий відсоток надають кредит суб'єктам економіки. Розмір облікової ставки встановлюється державою, залежно від господарської кон’юктури та цілей економічної політики. Зміна облікової ставки:

• впливає на співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу;

• підвищення облікової ставки (політика дорогих грошей) знижує попит на кредити, гальмує господарську активність;

• зниження облікової ставки (політика дешевих грошей) стимулює попит на кредити та пожвавлення господарської активності.

Операції на відкритому (фондовому) ринку – це зміна пропозиції позичкового капіталу у країні шляхом купівлі або продажу центральним банком цінних паперів (облігації, векселі, сертифікати тощо) юридичних чи фізичних осіб:

• купуючи цінні папери у суб'єктів економіки, держава таким чином збільшує кількість грошей в обороті, що стимулює активність;

• продаж (випуск) цінних паперів, який здійснюється центральним банком через державні позики у фізичних та юридичних осіб, обмежує вільні гроші (стримує економічну діяльність).Таким чином держава регулює обсяги грошових засобів в обороті й економічну діяльність.

Зміна розмірів обов'язкових резервів для комерційних банків передбачає збереження певної частини коштів комерційних банків (їхніх активів) у вигляді резервів на спеціальному рахунку в центральному банку країни . Мета цього заходу – боротьба з інфляцією; контроль ціни національної грошової одиниці (шляхом штучного обмеження обсягів грошової маси); захист інтересів кредиторів і вкладників:

• зниження норми обов'язкових резервів веде до зростання розмірів реального капіталу у розпорядженні банків і влиття його в економіку, що призводить до стимулювання ділової активності;

• підвищення норми обов'язкових резервів викликає протилежні процеси.

Добровільні угоди укладаються між центральним і комерційним банками. В цих угодах можуть також брати участь страхові компанії, пенсійні фонди і державні інститути. Комерційні банки укладаючи такі угоди, добровільно ставлять свою діяльність у відповідні рамки. Центральний банк бере на себе зобов’язання інформувати кредитний сектор в здійснені тих чи інших операцій.

Кількісне обмеження кредиту – це обмеження центральним банком розмірів кредитування комерційними банками небанківського сектору. Граничні суми кредитування залежать від конкретної мети в регулюванні ділового циклу:

• стимулювання ділової активності;

• стримування ділової активності.

Емісія грошей - забезпечення економіки засобами обігу, платежу нагромадження, а також покриття дефіциту державного бюджету:

• виважені ін'єкцій грошових коштів сприяють пожвавленню економіки;

• скорочення грошових ін'єкцій гальмує «перегрів» економіки, стримує зростання цін.