3. Скромність, інтерес до співрозмовника

Мовцю не рекомендується ставити в центр уваги власне «Я», бути скромним у самооцінці, не нав'язувати співрозмовникові, наполегливо і категорично власних думок і оцінок (але це не означає – не переконувати!), уміти прийняти думку партнера, проникнутися так званою емпатією. Дотримання правила емпатії або навпаки порушення емпатії пов'язане з зацікавленістю до співрозмовника. Наприклад, зустрівшись із колегою, людина каже: «Я нещодавно повернувся з Києва». Мабуть, у мовця була мета щось розповісти про поїздку, і він чекав запитання на кшталт: «І як ви з'їздили?» Замість цього партнер виголосив: «Я теж недавно там був. Я там бачив…», і далі йде детальна розповідь «все про себе коханого». Природно, що бажання першого розповісти про свою поїздку до Києва згасло.

Підсумуємо: добре б в розмові з іншим приглушати трохи власного «Я».

4. Зацікавленість

Це правило безпосередньо пов'язано з попереднім. Мовець має поставити в центр уваги слухача, враховуючи його соціальну роль, його особу і обізнаність в темі, предметі розмови, міру його зацікавленості. Варто не скупитися на мовні засоби адресації, постійно підтримуючи контакт уваги, розуміння, інтересу. Усі ці: «Вам, напевно, цікаво знати…; Ви, звичайно, знаєте…»; повторні звернення, мімічні і жестові знаки уваги, – дуже важливі для ведення бесіди. Якщо мовець не дивиться на співбесідника, в його очі, не «прочитує» в ньому розуміння і зацікавленості, як би забуває про свого партнера, значить, він зосередився на собі, а отже, сприятливого для обох комунікативного результату досягти важко.

5. Орієнтація у виборі теми

Мовцю необхідно вміти обирати тему для розмови, доречну в даній ситуації, цікаву, зрозумілу партнерові. Ясно, що в сім'ї та установі ми обираємо різні теми, хоча є й загальні. Під час обідньої перерви, у транспорті або поліклініці, у гостях або на конференції – скрізь ми орієнтуємося у виборі теми. Є і такий цікавий аспект, як національна специфіка типової в ситуаціях спілкування тематики. Так, наприклад, в Англії часто розмовляють про погоду. Недаремно у Бернарда Шоу в «Пігмаліоне» Еліза Дулітл розучує вимову фрази, яку вона повинна вживати в салонах: «Сьогодні прекрасний день!»

У країнах із стійким, сприятливим кліматом така тематика не прийнята. Розмови про родинні стосунки не ведуть малознайомі люди, у країнах же Близького Сходу питання другу про його дружину (її здоров'я і т. д.) вважається непристойним. Розмови в гостях наповнені так званим «порожнім» базіканням, але воно затребуване, оскільки несе соціальну інформацію про бажаність контакту.

А в Японії навіть діловій розмові повинна передувати нічого не значуща, як би пуста розмова про погоду, здоров'я і так далі. Це установка на контакт, прийнятий прояв уваги до співрозмовника. Проте в цілому мовець повинен прагнути до нетривіальних повідомлень. Ми не мали на увазі малозмістовні розмови, наприклад, про погоду, які все ж несуть соціальну функцію підтримки контакту.

Пригадаємо, як уміло А.П. Чехов характеризував нецікаву в спілкуванні, нудну людину, вкладаючи в її вуста вирази типу: «Волга впадає в Каспійське море. Коні їдять овес. Раніше я був неодружений і жив один, а тепер я одружуся і житиму вдвох» і так далі. Ці самоочевидні повідомлення викликають роздратування слухача.