Мотивацийні

фактори

Основні

компоненти

Фактори

знання

Фактори

навичок

Рис. 16. Трикомпонентна модель міжкультурно-комунікативній компетенції

Мотиваційні чинники включають потреби учасників інтеракції, їх взаємне тяжіння, соціальні зв’язки, уявлення про самих себе і відкритість для нової інформації.

Чинники знань включають очікування, загальні інформаційні мережі, уявлення про різні думки, знання альтернативних інтерпретацій і знання схожості та відмінностей.

До навичок відносять здатність проявляти емпатію, бути толерантним до багатозначності, адаптувати комунікацію, створювати нові категорії, видозмінювати поведінку і збирати потрібну інформацію.

Ці три типи чинників принципово впливають на міру невизначеності у ситуації та рівень тривоги або стресу, який фактично випробовують учасники інтеракції.

Ці три компоненти впливають також і на те, якою мірою учасники інтеракції «вдумуються» в комунікативний епізод, якою мірою вони роблять свідомі кроки шодо аналізу власної і чужої поведінки, а також адекватного планування та інтерпретації взаємодії у міру його розвитку. Так, наприклад, згідно з цією моделлю, висока міра вдумливості зменшує невизначеність і тривогу, приводячи до ефективної комунікації.

На основі аналізу літератури, а також емпіричних даних було складено перелік чинників міжкультурно-комунікативної компетенції.

На сьогодні розроблено модель розвитку міжкультурно-комунікативної компетенції. Модель розвитку отримала назву «Міжкультурна сенситивность» (чутливість).

Міжкультурна сенситивность визначається як конструкція реальності, здатна примирити культурні відмінності, які і складають розвиток (див. рис. 17).

Міжкультурна

сенситивність

Заперечення

Інтеграція

Захист

Зменшення

Прийняття

Адаптація

Рис. 17. Стадії міжкультурної сензитивності

1. Заперечення. Найбільш примітивна етноцентрична стадія. Вона починається із заперечення того, що культурні відмінності взагалі існують. Люди на цій стадії можуть бути фізично або психологічно ізольовані від інших культурних груп або ж можуть створювати фізичні чи соціальні бар'єри, аби дистанціюватися або відгородитися від подібних відмінностей.

2. Захист. Друга стадія передбачає визнання людиною того, що культурні відмінності існують, але вона оберігає себе від них, оскільки відмінності сприймаються як загрозливі «Я». Багато людей на цій стадії захищають себе від культурних відмінностей, обчорнивши інших і дотримуючись принизливих установок по відношенню до них. Власна культурна група оцінюється як та, що перевершує інші.

3. Зменшення. Третя стадія включає визнання того, що культурні відмінності існують, і одночасне зменшення їх впливу на власне життя або їх значущості для неї. Одним із способів, яким людині на цій стадії вдається до зменшення, є «універсалізація» культурних відмінностей, коли ті дають про себе знати («Усі люди однакові, тому мені немає чого турбуватися з приводу відмінностей»).

4. Прийняття. На цій стадії розвитку культурні відмінності не лише признаються, але й викликають пошану. Пошана виявляється на двох рівнях: спочатку на рівні різних поведінкових маніфестацій культурних відмінностей, а потім на рівні культурних цінностей, яких дотримуються представники різних культур.

5. Адаптація. На цій стадії індивіди пристосовуються до культурних відмінностей, які тепер визнають, і починають набувати нових навичок для того, щоб встановити відносини з представниками інших культур і спілкуватися з ними. Одна з цих навичок – емпатія – здатність відчувати емоції і переживання іншої людини, сприйнявши на його точку зору. Коли ми встановлюємо контакти з людьми різних культур і адаптуємося до цих відмінностей, прояв емпатіі (на відміну від симпатії) означає, що ми не лише розуміємо ситуацію цих людей когнітивно (на рівні знання), але можемо відчувати її так, як ніби вона означає для нас те ж саме, що і для них.

Інша навичка відноситься до поняття плюралізму. Індивідууми починають осягати філософію плюралізму (множинності) стосовно свого розуміння цінностей, ідей і установок, у думках створюючи безліч культурних контекстів, які містять їх поняття про множинність і відмінності. Плюралізм у цьому сенсі тісно пов'язаний із термінами бікультурність і багатокультурність.

6. Інтеграція. Остання стадія міжкультурної сенситивности передбачає включення плюралізму як філософії та усвідомленого розуміння здатності оцінювати культурні відмінності з точки зору контексту, в якому вони виявляються. Ці відмінності оцінюються на підставі множинності контекстів, а не з якоїсь однієї культурній позиції. Цей рівень інтеграції може привести до конструктивної маргінальності (тобто до втрати старих соціальних уявлень), при якій індивіди можуть у думках жити всередині кордонів різних культурних систем, активно включаючись у ці системи.

Модель міжкультурної сенситивности певною мірою вказує напрям зростання і розвитку міжкультурно-комунікативної компетенції або міжкультурної сенситивности, наочно демонструючи конкретні навички і уміння, які необхідні для того, щоб навчиться взаємодіяти з представниками різних культур.

Модель міжкультурної сенситивности безпосередньо пов'язана з процесом міжкультурного зростання, оскільки ця модель відображає різні стадії, які проходять люди при знайомстві з культурними відмінностями, починаючи із заперечення і зменшення цих відмінностей на одному кінці спектра і закінчуючи прийняттям, адаптацією та інтеграцією на іншому.