Про принцип справедливості

Розглянемо докладно принцип справедливості, який у багатовіковому людському досвіді має формулювання: «Роби з іншими так само, як хотів би, аби робили з тобою».

Справедливості можна досягти, виходячи з рівних можливостей отримання інформації та участі у відповідних процесах.

Хоча в реальному житті рівні можливості радше ніколи не будуть досягнуті, проте це, є тією метою, якої варто прагнути, і відповідає трьом критеріям, за якими оцінюють міру етичної зрілості суспільства.

Про правдивість

Важливою складовою, що веде до етичної зрілості суспільства, є розуміння, що таке правдивість і чому необхідно говорити правду. Насамперед необхідно пам'ятати, що чесність або правдивість є психологічною базою довіри, тому «говори правду, аби твоє спілкування мало значення і щось коштувало, бо немає спілкування без довіри», свідчить один з етичних принципів ділових стосунків і не лише ділових.

Ядро правдивості – намір говорити правду. Ось що говорить із цього приводу фахівець у сфері етики Люіс Смідес («Про правдивість», лекція, прочитана на робочій групі «Тріалог»: «Етика секретності, брехні й цензури», 19-21 березня 1991 р.):

«Що означає правдивий мовець? Він прав у тому випадку, коли не боїться, що співрозмовник може зрозуміти, що у нього на розумі й на серці». Навпаки, брехня – будь-яке неправдиве твердження або повідомлення, навмисно подане як істинне, інакше кажучи, все, що призначене для того, щоб обдурити або ввести в оману.

Смідес розглядає правдиву людину в трьох аспектах: як таку, що правдиво діє, думає правдиво і що говорить правдиво.

Існувати правдиво – означає володіти внутрішньою гармонією, не розігрувати роль. Існувати правдиво також означає виконувати свої зобов'язання як у приватному, так і в діловому житті.

Згідно з Смідесом правдивій людині притаманна така властивість: послідовність, тобто відсутність розриву між етичним відчуттям що добре і що погано, і тим, як прагнеш поступати. Послідовність – це питання наміру.

Правдива людина не обов'язково має бути бездоганно послідовною, але вона принаймні прагнути до цього.

Інша складова правдивості наказує правдиво думати, тобто не заважати дійсності адекватно відбиватися в нашому мозку, стежити, аби в процесі мислення не піддаватися самообману. Якщо ми самі себе обманюємо, якщо ми стали жертвою власних безглуздих ідей щодо нашої значущості або кваліфікації, або багатства, або чого завгодно, то як же ми можемо бути чесними з іншими? Третя умова правдивості – говорити правду. Тут, як і в попередніх двох випадках, найголовніше – намір. Говорити правду, означає передусім прагнути не обдурити.

Проте для того щоб повністю зрозуміти, як говорити правду, ми повинні відповісти на питання, чому, власне, правдивість така важлива річ? Чи в тому справа, що правда є самодостатньою метою? Або також і в тому, що обман шкодить людям?

Як зазначалося вище, якщо говоримо правду, то користуємося довірою – а лише в цьому випадку реальні довгострокові стосунки як в бізнесі, так і в приватному житті.

Сама основа суспільства, наріжний камінь спілкування – це довіра і «немає суспільства без довіри, і немає довіри без мовчазної згоди, що ми прагнемо бути правдивими один з одним».

Мабуть, найсерйозніший аргумент на користь того, що правдивість необхідна, полягає в тому, що людина не може жити поза суспільством, і в тому, що людина має право приймати відповідальні рішення на основі правдивої інформації.

Проте міра пошани до правдивості в повсякденному житті кожного з нас залежить від багатьох чинників, що ставлять нас перед вибором між правдою і брехнею.

Правдивість заради ближнього

…Необхідність правдивості закладена в нашому ставленні один до одного. Наш ближній заслуговує від нас на правду, бо він – член нашого співтовариства.

Уявіть собі суспільство, в якому ніхто не вірить, що інша людина стримає свою обіцянку і від керівників якого не чекають нічого, окрім брехні; суспільство, в якому кожного вчителя підозрюють в тому, що він – неук і шахрай, а кожного проповідника – в тому, що він аморальний шахрай, суспільство, в якому контракти виконуються лише в тому випадку, якщо вони добре оплачуються, а слово друга заслуговує на довіру не більше, ніж реклама сигарет. Ніхто в такому суспільстві не зміг би довіритися другу або звернутися за допомогою до консультанта. Жодна ділова людина не змогла б розраховувати на вірність свого партнера. Ніхто не зміг би приймати рішення, засновані на достовірному знанні реальної ситуації. Ніхто не зміг би бути впевненим у наступному кроці свого ближнього. Життя перетворилося б на суцільний кошмар. Без взаємної довіри ми перетворюємося із співтовариства на зграю, з суспільства на банду...

Як залишитися правдивим під час життєвих конфліктів

…Людське співтовариство без правдивості руйнується і брехня ранить людей. Проте часто життя дає зрозуміти, що часом людині буде краще, якщо вона злегка покривить душею. Чи можемо ми поважати правдивість і в той же час допускати, що час від часу можна і навіть варто збрехати? І якщо ми визнаємо можливість виправданої брехні, чи зможемо ми знайти правила, що допомагають нам розпізнати «хорошу» брехню?...

Давайте почнемо з того, що визначимо чотири категорії брехні, про яких ми схильні думати досить добре, якими ми часто користуємося і до яких здебільшого ставляться терпляче. Тоді одним із критеріїв виправданої брехні стане можливість віднести її до однієї з цих категорій.

Нешкідлива брехня

Деякі види брехні просто змащують підшипники соціальних стосунків. Ми використовуємо їх, аби зменшити тертя, що виникає при спілкуванні з іншими людьми. Вони згладжують наші соціальні шорсткості.

1. Ввічлива брехня. Жінка запрошена на вечірку, йти на яку вона не хоче. Вона відповідає: «Я б з радістю прийшла, але, на жаль, саме 15-го я зайнята.» Невихований гість нарешті вирушає після остаточно зіпсованого ним вечора; хазяйка говорить йому: «Ми сподіваємося знову вас побачити». Бізнесмен починає лист до людини, яку він зневажає, словами «Дорогий Ральф» і закінчує його «Сердечно ваш». Увесь цей обман має благі наміри використовується не для того, щоб обдурити ближнього, а для запобігання малоприємній неввічливості.

2. Евфемізми. На цьому світі жорстокої дійсності, ми любимо згладжувати кути словами, які не так сильно нас ранять. Ми «перериваємо вагітність», маємо «близькі стосунки». Торговці порнографією прикривають потворність свого бізнесу, називаючи порномагазини «книжковими магазинами для дорослих.» І, звичайно, граничним евфемізмом була словосполука «остаточне рішення», використане для позначення вбивства нацистами шести мільйонів євреїв. Правда, можна заперечити, що евфемізм насправді не брехня, а, як співала Мері Поппінс, «ложка цукру», яка «допомагає проковтнути ліки».

3. Перебільшення. Часто ми використовуємо палкі слова не для того, щоб заподіяти будь-кому шкоду, а для того, щоб поліпшити настрій оточення і, можливо, зробити своє мовлення цікавішим. Звичайна жінка стає «прекрасною людиною», звичайна проповідь – «натхненною», а тому, хто старається в міру сил, приписуються «неймовірні зусилля».

4. Лакування дійсності. Коли ми додаємо до потворної дійсності фальшивий блиск або покриваємо огидний факт оболонкою брехні, ми лакуємо дійсність. Дядько Джо – п'яниця, але батько говорить дітям: «Дядько Джо самотній, і інколи він п'є надто багато». Компанія зазнала величезних витрат, але президент говорить акціонерам: «Компанія, після деяких тимчасових невдач, знову міцно стоїть на ногах...»

Шкода від «нешкідливої брехні»

Чи є «безвинна брехня», дійсно, нешкідливою? Чи є вона, враховуючи її поширення, брехнею, що не заподіює жодної шкоди? І, якщо, проте, вона шкідлива, чи є шкода, яку вона приносить людському співтовариству, меншою, ніж та шкода, яку принесла б нам чиста правда?...

1. Ерозія нашого «відчуття правдивості.» Людина, що використовує «нешкідливу брехню» як захист від кожної неприємної розмови, радше звикне брехати. Якщо ви завжди намагаєтеся підняти настрій оточення за допомогою перебільшених похвал, якщо ви завжди пом'якшуєте гнів, лакуючи все, що вас розсердило, якщо ви завжди рятуєте себе в соціально значущих ситуаціях, кажучи неправду про свої відчуття, ви можете виробити у себе звичку до брехні і ризикуєте втратити відчуття правдивості...

2. Бажання сховатися від дійсності. «Безвинна брехня» полегшує спілкування приблизно так само, як еленіум знімає стрес. Використовувані лише в разі необхідності, вони можуть допомогти обійти неприємність, з якою вам важко мати справу зараз. Проте вони перетворюють нас на страусів, що ховають голови в пісок. Ми використовуємо їх не для того, щоб передихнути і зуміти після цього зустріти неприємність віч-на-віч, а щоб жити так, як ніби жодні неприємності нас не тривожать...

3. Моральні наручники. «Безвинна брехня» прив'язує обдурену людину до брехні і позбавляє її можливості вільно реагувати на реальні обставини. Запобігаючи малому болю сьогодні, «безвинна брехня» часто викликає великий біль у майбутньому. Письменник отримує від видавця рукопис із ввічливою брехнею: «Ваш твір дуже складний для наших читачів». «Безвинна брехня» має достатньою заколисливу дію, аби відвернути письменника від хворобливої роботи з переписування нудної книги...

4. Виховання цинізму. «Безвинна брехня» як спосіб життя поступово робить і обманщика, і обдуреного циніками. Врешті-решт, ніхто вже не вірить, що інший скаже йому правду. Якщо ми самі «безвинно брешемо», нам часто починає здаватися, що точно також поводяться з нами інші. Правила життєвої гри, вважаємо ми, спонукали обох учасників розмови бути ввічливими брехунами. Але чи закінчується справа на цьому? Якщо ви вважаєте, що я брешу з ввічливості під час нічого не значущих розмов, чи зможете ви довіряти мені в бізнесі або політиці?

Не можна сказати, що кожна «безвинна брехня» є злом, але вантаж виправдання «нешкідливої брехні» лежить на тому, хто бреше, і він повинен довести, що «безвинна брехня» – як вид брехні – може бути виправдана. Мені здається, що подібні спроби приречені на невдачу. Зрештою, правдивість в суспільних стосунках, можливо, часом хвороблива, краща за зло, що обрушується на нас в результаті безкінечної свистопляски «безвинної брехні». Безумство життя робить інколи «безвинну брехню» необхідною, проте зловживання нею може виявитися для людського співтовариства смертельним.

Брехня для блага інших людей

Давайте розглянемо різні види брехні, продиктовані коханням. Я беру лише декілька типових випадків, але їх сповна вистачає для того, щоб допомогти нам оцінити твердження, ніби брехня, використана, аби допомогти людям, брехня з коханням, є хорошою.

1. Брехня для захисту рівних нам. Некомпетентний колега, що професійно неспроможний, але має хороший характер, не отримав би підвищення, якби ми дали йому чесну характеристику. Загалом, ми брешемо заради нього не особливо кривлячи душею, а просто, аби не зіпсувати йому життя...

2. Брехня для захисту тих, що знаходяться нижче за нас. Наділені владою часто думають, що звичайні люди не можуть впоратися з правдою, тому вони брешуть, аби захистити нас. Вони діють як батьки, які вирішують, коли їх діти будуть готові дізнатися правду про життя... Політичні лідери брешуть заради блага пересічних громадян. Вони «знають», що маленьким людям не можна довірити правду... «Благородна брехня» здається їм абсолютно необхідною для блага маленьких людей. Але, якими б високими міркуваннями вони не керувалися, лідери-брехуни привласнюють собі право вирішувати за всіх нас, коли ми можемо знати правду...

3. Брехня для захисту тих, хто страждає. Небагато людей мають таку перевагу, як лікар над своїм пацієнтом. Доктори приносять клятву полегшувати страждання; необхідність дотримувати цю клятву викликає у будь-якого лікаря певні сумніви щодо можливості залишатися правдивим у будь-якій ситуації. Отже, лікар вирішує за важкохворого пацієнта, чи сказати правду про його стан...

Негативні наслідки, добромисної брехні

1. Добромисна брехня принижує обдурених.

По-перше, вона ставить обдурених у положення дітей. Хтось інший вирішує за них, коли їм вистачить сил, аби винести правду, а коли їх краще обдурити.

По-друге, добромисна брехня віднімає в обдурених їх право на правду. Хтось вирішує, що прості громадяни або пацієнти не мають властивого їм від народження права на те, що з ними поводяться правдиво.

По-третє, брехня заради того, аби допомогти комусь, віднімає в обдуреного свободу. Не може бути вільним той, хто приймає рішення, ґрунтуючись на помилковій або спотвореній інформації. Люди, яким брешуть задля їх же політичного або фізичного блага, залежать від цієї брехні. Вони позбавлені можливості приймати самостійні рішення у відповідь на неприємності, що їм загрожують...

2. Добромисна брехня роз'їдає характер брехуна. Лише небагато людей в нашому гріховному світі можуть довго чинити опір протекційній брехні. Безмірна зарозумілість, що міститься в припущенні, ніби у вас є право вирішувати, коли варто брехати іншим людям, морально руйнівно. Ніхто не може довго грати роль бога і не прийти до думки, що ця роль написана спеціально для нього. Люблячий брехун, початківець брехати в екстремальній ситуації для блага іншої людини, незабаром починає вірити, ніби він дійсно наділений мудрістю, що дозволяє знати, коли хтось заслуговує на правду.

Протекційно налаштований політик стає брехуном, коли йому доводиться прикривати власні фланги. Протекційно налаштований лікар починає брехати кожного разу, коли брехня допомагає йому уникнути хворобливого зіткнення з його власною медичною помилкою. Добромисна брехня роз'їдає характер протекційно налагодженого брехуна.

3. Добромисна брехня руйнує співтовариство. Зрештою, протекційна брехня роз'їдає довіру, необхідну для суспільного життя. Брехня, використовувана політиками для суспільного блага, з часом породжує цинічне відношення до уряду, що відштовхує людей від участі в демократичному процесі. Брехня, використовувана для того, щоб допомогти вижити некомпетентним колегам, роз'їдає довіру суспільства до професіоналів. Брехня, використовувана для того, щоб захистити тих, хто страждає, підриває довіру, яку суспільство повинне відчувати до представників медичних професій...

4. Благо, отримане за допомогою брехні, недовговічне. Ми брешемо, аби позбавити людей від болю сьогодні; наша брехня може перешкодити їм робити те, що усуне причини їх болю в майбутньому. Ми брешемо, аби захистити своїх колег і друзів, але при цьому ми лишаємо їх шансу виправити свої недоліки і нав'язуємо їх послуги жертвам їх некомпетентності, які нічого не підозрюють. Брехня майже завжди використовується для миттєвого блага, без необхідної турботи про тих, хто залишиться завтра в розбитого корита...

Брехня для врятування життя

Нарешті, ми підійшли до питання про те, чи варто брехати ради врятування життя. Це – сповна надійний критерій: якщо я можу врятувати життя іншого лише ціною брехні, то моя брехня виправдана. І відповідно до закону самозахисту, якщо я можу брехати, аби врятувати життя свого ближнього, я маю право брехати, аби врятувати своє власне життя. Інакше кажучи, коли на одну чашу терезів кладеться людське життя, а на іншу правдивість, переважує життя. Чи є це тим правилом, якому ми можемо повністю довіряти, не боячись зруйнувати правдивість нашого світу?

Ми впевнені у правомірності брехні для врятування життя, тому що в нас є неспростовне інтуїтивне відчуття, яке говорить, що знищення людського життя набагато гірше брехні. Більшість із нас просто відчуває, що коли справа доходить до збереження життя, ми повинні брехати сміливо і до кінця. Нам не потрібні жодні аргументи; ми покладаємося на наше інстинктивне відчуття цінності людського життя, яке таке велике, що ми повинні брехати, якщо брехня, дійсно, може допомогти нам врятувати життя. Так що ж, чи вдалося нам знайти надійний критерій для виправдання брехні? Я думаю, так. Усе залежить, звичайно, від того, чи правильне наше відчуття пріоритету життя. На цьому спотвореному світі нам доводиться інколи – хоча і не часто – вибирати; і коли цей вибір встає перед нами, ми маємо рацію, вибираючи життя, навіть якщо заради цього нам доведеться брехати...

Звичайно, бувають екстремальні ситуації, що вимагають «безвинної брехні» або деякої неправди, але ми повинні обмежувати використання брехні їх межами. Єдина брехня, про яку можна говорити серйозно, це брехня на захист людського життя. У кожному конкретному випадку необхідно приймати рішення залежно від реальних обставин. Необхідно до кінця розуміти ситуацію, аби знати, чи не дуже висока ціна правдивості.

Можливо, в інший час люди зможуть проявляти велику гнучкість і не бути такими суворими. Але в нашу епоху, коли обман загрожує кожній сфері суспільного життя, я вважаю себе зобов'язаним закінчити такими словами: говоріть правду і будьте правдою, бо ваша правда звільняє інших.»

Отже, кажучи про етику професіоналізму та етичну зрілість суспільства, важливо наголосити, що прийняття будь-якого кодексу без засвоєння норм загальнолюдської моралі дасть стільки ж, скільки і «кодекс будівельника комунізму», прийнятий в шістдесяті роки тепер уже минулого століття.

Ми згодні з Майклом Новаком, який вважає, що велику частину життєвої енергії економічних систем складає енергія, що породжується етичними звичками народів. Не можна сказати, що здорова ринкова економіка цілком зводиться до проблем моральності, але, очевидно, існує сильна кореляція між економічним успіхом або провалом, з одного боку, і співвідношенням достоїнств і пороків, характерних для суспільства.

Наприклад, порядність як цінність вільної економіки – це, крім усього іншого, ґрунтовність і надійність. На людину порядну можна покластися: вона за будь-яких обставин зробить, як слід. Її спрямованість визначається внутрішніми переконаннями, а не обставинами даної хвилини.

Порядність також включає правдивість, тобто робить можливим вірити тому, що ми говоримо, оскільки ми виконуємо свої обіцянки. Це дозволяє іншим прийняти далекоглядні економічні рішення, засновані не лише на тому, що ми зробили, але й на тому, що ми обіцяли зробити в майбутньому. Порядність також включає чесність – ми беремо собі лише те, що належить нам, і нам можна без побоювання довіряти те, що належить іншим. Це дозволяє і нам, і іншим спрямовувати енергію не стільки на захист власності, скільки на плідне її використання. І, нарешті, порядність включає самодисципліну. Ми добре працюватимемо і без наглядача. Це дозволяє нам перейняти відповідальність на себе або покласти її на іншого, не чекаючи наказу зверху, що у свою чергу обумовлює творчий підхід до роботи, креативність мислення, які ведуть до успіху!