Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Економічна діагностика (2007 word).docx
Скачиваний:
51
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
25.91 Mб
Скачать

9.6. Основи фінансового планування і прогнозування діяльності підприємства

Фінансова діагностика підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів щодо його фінансового оздоров­лення. Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімі­зувати свої ризики за позиками та внеска­ми, а також для диференційованого вста­новлення відсоткових ставок.

Результатом фінансової діагностики є отримання певної кількості основних, найбільш інформативних параметрів, які об'єктивно і точно відображають фінан­совий стан підприємства. За цими результатами формуються плани його розвитку.

Економіку сучасного підприємства неможливо уявити собі без планування. Планувати діяльність підприємства необхідно для того, щоб:

- розуміти: де, коли і для кого підприємство збираєтеся виготовляти і реалі­зовувати продукцію;

- знати: які ресурси і коли знадобляться підприємству для досягнення постав­лених цілей;

- домогтися ефективного використання залучених ресурсів;

- передбачати несприятливі ситуації, аналізувати можливі ризики і своєчас­но вживати дієві заходи щодо їх мінімізації.

Фінансове планування - це діяльність, яка передбачає розробку ефективної стратегії управління процесами створення, розподілу, перерозподілу і використан­ня фінансових ресурсів на підприємстві, втілена в деталізованих фінансових пла­нах. Фінансове планування є складовою частиною процесу загального планування а, відтак, управлінського процесу, здійснюваного керівництвом підприємства.

Головними етапами фінансового планування є:

- аналіз інвестиційних можливостей і джерел фінансування;

- прогнозування наслідків прийнятих поточних рішень для попередження ви­никнення несприятливих ситуацій і винайдення зв'язку між поточними і майбутніми управлінськими рішеннями;

- обґрунтування обраного варіанта розвитку підприємства;

- оцінка отриманих підприємством результатів та їх порівняння з цілями, встановленими у фінансовому плані.

Фінансове планування ґрунтується на маркетинговому, виробничому, техніко-технологічному, кадровому та інших планах розвитку підприємства, підпорядкову­ється місії і загальній стратегії діяльності підприємства.

Зміст процесу фінансового планування представлений на рис. 9.7.

Рис. 9.7. Комплексний характер фінансового планування на підприємстві

В економіці підприємства виділяють два рівні фінансового планування: довгострокове (інвестиційне) і короткострокове (поточне) планування.

Довгострокове фінансове планування пов'язане з придбанням основних фондів для їх тривалого використання. Розробники довгострокових фінансових планів аналізують агреговані інвестиційні показники, не вдаючись до деталізації.

Короткострокове фінансове планування пов'язане з вирішенням питань поточної господарської діяльності підприємства (з поточним бюджетуванням).

Передумови, від яких залежить ефективність фінансового планування, ви­значаються сформульованою метою діяльності підприємства і необхідністю досяг­нення успішного кінцевого результату.

Виділяють три основні передумови фінансового планування:

1. Наявність моделі прогнозу. Фінансові плани повинні враховувати вплив якомога більшого числа визначальних факторів. При цьому прогнозування ґрунту­ється на статистичній інформації з використанням апарату математичної статисти­ки (математичного очікування, лінії тренду тощо), експертних оцінках тощо.

2. Відсутність ідеального фінансового плану. На сьогоднішній день не існує моделі, яка б вирішувала за менеджера пріоритетність кожної з можливих альтер­натив. Управлінське рішення приймається після вивчення альтернатив, на основі професійного досвіду та інтуїції керівника.

3. Контроль за втіленням фінансового плану. Досягнення довгострокових цілей неможливе без поточного планування. Жоден довгостроковий план не вико­нується з абсолютною точністю. Вимога до точності планування повинна задово­льнятися по мірі наближення кінця планованого періоду до моменту планування. Кожен керівник повинен вимагати виконання плану якомога точно, передбачаючи невідповідність наміченого результату фактичному.

Сформульовані вище передумови носять вельми узагальнений характер. У той же час, варто усвідомлювати, що фінансовий план - це набір фінансових по­казників, які слід розраховувати і прогнозувати за допомогою спеціальних методик.

Кінцевим результатом фінансового плану є складення прогнозного балансу підприємства, звіту про фінансові результати і звіту про рух грошових коштів.

Основними технологічними принципами фінансового планування є:

1. Принцип відповідності полягає в тому, що придбання поточних активів (оборотних коштів) варто планувати переважно за рахунок короткострокових дже­рел. Іншими словами, якщо підприємство планує закупівлю партії товарів, вдава­тися до фінансування цієї угоди за допомогою емісії облігацій недоцільно. Необ­хідно скористатися короткостроковою банківською позикою чи комерційним креди­том постачальника. Проте, для проведення модернізації наявного на підприємстві парку устаткування варто залучати довгострокові джерела фінансування.

2. Принцип постійної потреби в робочому капіталі (власних оборот­них коштах) зводиться до того, що в прогнозованому балансі підприємства сума оборотних коштів підприємства повинна перевищувати суму його короткостроко­вих заборгованостей, тобто не можна планувати «слабколіквідний» баланс підпри­ємства. Даний принцип полягає в тому, що певна частина оборотних коштів під­приємства повинна фінансуватися з довгострокових джерел (довгострокової забор­гованості і власного капіталу). У цьому випадку підприємство має менший ризик відчути дефіцит оборотних коштів.

3. Принцип надлишку коштів передбачає в процесі планування обов'язко­ву наявність коштів на розрахунковому рахунку для забезпечення платоспромож­ності підприємства в тих випадках, коли будь-хто з платників прострочить свій платіж. У тому випадку, коли сума грошових коштів підприємства стає надто вели­кою (вище граничного значення), воно може використати їх для придбання високоліквідних цінних паперів.

Фінансова діагностика здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансо­вого стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є найбільш застосовними в практиці, вони засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності. До них належать:

- побудова системи звітних балансів;

- подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах;

- вертикальний та горизонтальний аналіз звітності;

- система аналітичних фінансових коефіцієнтів;

- аналітичні пояснення (примітки) до звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачуваного, прогностичного характеру, які використовуються для прогнозування доходів, витрат і прибутків підприємства, а також його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширеними з них є:

- розрахунки точки критичного обсягу продажів;

- побудова прогнозних фінансових звітів;

- моделі динамічного аналізу (детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому

аналізі, їх сутність полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин від­хилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансова діагностика значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Прогноз, заснований на здійсненні найбільш ймовірних подій, передбачає розробку конкретного фінансового плану, який втрачає свою цінність уже після по­яви першої малоймовірної події, і підприємство постає перед необхідністю розроб­ки нового фінансового плану. В такій ситуації для запобігання появи несприятли­вих подій на стадії підготовки (попередньої розробки) фінансового плану слід за­стосувати ситуаційний аналіз за схемою «що буде, якщо...?»

Основними обмежувальними передумовами такого ситуаційного аналізу є:

- наявність безлічі неконтрольованих підприємством зовнішніх факторів, що впливають на його фінансовий стан в плановому періоді;

- більшість зовнішніх факторів, що впливають на фінансовий стан підприєм­ства, не піддаються чи важко піддаються кількісній оцінці;

- кількісні значення факторів у плановому періоді невідомі і піддаються тіль­ки імовірнісній оцінці;

- розгляд не дискретних значень факторів, а визначеного їх діапазону.

Сутність ситуаційного аналізу полягає в тому, що, змінюючи вихідні дані про ситуацію на підприємстві, аналізуються кінцеві результати планування, оцінюють­ся ризики і визначається оптимальний варіант дій.

Бюджетування є основним елементом процесу фінансового планування майбутньої діяльності підприємства, результати якого представляються у вигляді системи бюджетів.

Розробка бюджетів здійснюється в межах оперативного планування. Виходя­чи зі стратегічної мети підприємства, бюджети вирішують проблеми раціонального розподілу обмежених економічних ресурсів. Розробка бюджетів додає кількісної визначеності обраним перспективам функціонування підприємства.

До числа основних завдань бюджетування відносяться:

- забезпечення поточного планування;

- забезпечення ефективної координації і системи комунікацій між підрозді­лами підприємства;

- обґрунтування витрат підприємства;

- створення бази для оцінки і контролю планів підприємства;

- виконання вимог контрактів.

Якісно складений бюджет повністю виправдовує витрати на його розробку і впровадження. Упровадження бюджетування на підприємстві супроводжується вирішенням методичних й організаційних проблем. В прийнятті ґрунтовних управ­лінських рішень бюджетування відіграє суттєву роль, яка полягає у такому:

- вивчення внутрішньої і зовнішньої документації підприємства, його органі­заційної структури і взаємодії підрозділів, механізмів управлінського обліку тощо;

- пошук найлегших шляхів залучення управлінської команди підприємства до процесу бюджетування;

- розробка плану-графіка впровадження результатів бюджетування в діяль ність підприємства;

- перегляд старих чи розробка нових внутрішніх стандартів;

- створення інформаційної бази для бюджетування, що передбачає розроб­ку нових звітів підрозділів, наближених до специфіки діяльності підприємства;

- створення нових чи реорганізація старих підрозділів для здійснення проце­су бюджетування;

- розробка програмного забезпечення і його монтаж у внутрішній інформа­ційній мережі підприємства;

- навчання персоналу (підвищення рівня його кваліфікації).

Трудомісткий процес упровадження системи бюджетування може тривати мі­сяцями і навіть роками. Крім значних витрат часу він вимагає залучення високо­кваліфікованих фахівців в галузі бюджетування і комп'ютерної техніки.

Бюджетування здійснюється як для структурних підрозділів, так і для підпри­ємства в цілому. Бюджети підрозділів зводяться в єдиний бюджет підприємства. Враховуючи послідовність підготовки документів для складання єдиного бюджету, виділяють дві складові частини бюджетування, кожна з яких є закінченим етапом фінансового планування: підготовка операційних і фінансових бюджетів.

Перелік операційних бюджетів включає:

- бюджет продажів;

- бюджет виробництва;

- бюджет виробничих запасів;

- бюджет прямих витрат на матеріали;

- бюджет виробничих накладних витрат;

- бюджет прямих витрат на оплату праці;

- бюджет комерційних витрат;

- бюджет управлінських витрат;

- прогнозний звіт про прибуток.

До фінансових бюджетів відносять:

- бюджет доходів і витрат;

- бюджет власних і залучених коштів;

- прогнозний баланс.

Додатковим є інвестиційний бюджет, який є відображенням довгострокової інвестиційної стратегії підприємства.

Важливим фактором бюджетування є час. У бюджетуванні важливо розуміти, що фінансове планування слід здійснювати так, як це зручно підприємству.

Оскільки, як зазначалося вище, фінансова діагностика підприємства ґрунту­ється переважно на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей, розглянемо основні принципи фінансового моделювання ситуації на підприємстві.

Визначення ефективності функціонування підприємства здійснюється для обґрунтування не лише його виробничо-збутової діяльності. Ці дані можуть бути використані при розробці планів розвитку підприємства на відповідному ринку, при оцінці структури та напрямків його товарообігу. При визначенні ефективності дія­льності підприємства застосовується системний підхід, який надає можливість здійснити комплексний аналіз будь-якої операції виробничого і невиробничого ха­рактеру. Для здійснення фінансової діагностики підприємства потрібно обрати критерій ефективності.

Критерій - це головна ознака (міра оцінки) будь-якого процесу (виду діяльно­сті). На основі такої ознаки здійснюється кількісна оцінка ефективності господарю­вання підприємства. Згідно з наведеним визначенням обраний критерій має відпо­відати принципам побудови показників ефективності, а також всебічно відтворюва­ти її економічну сутність. На основі похідних даних про діяльність підприємства можна обчислити проміжні та узагальнені показники, побудувати факторну мо­дель, розробити формули впливу факторів на узагальнений показник, розрахувати можливі відхилення від запланованого перебігу господарської діяльності, обчисли­ти резерви та обґрунтувати проблеми, які потребують негайного вирішення на управлінському рівні.

Економічне обґрунтування діяльності підприємства здійснюється на підставі аналізу показників ефективності.

Показники економічної ефективності поділяють на:

1) показники ефекту, що визначаються як абсолютні значення і відтворю­ються в грошових одиницях як різниця між результатами діяльності та витратами на її здійснення;

2) показники ефективності, що визначаються як співвідношення результатів діяльності підприємства до витрат на її здійснення і відтворюються відносними ве­личинами.

Розрахунок показників ефективності вимагає дотримання наступних принци­пових методологічних положень:

1) принципу повномасштабного урахування всіх складових елементів ви­трат та результатів, який передбачає якісну класифікацію і відтворення відповід­них показників у документах оперативного, статистичного і бухгалтерського обліку;

2) принципу зведення витрат і результатів для зіставлення, який показує, що порівнювані показники повинні вимірюватися в однакових кількісних одиницях і носити антонімічний характер в економічному розумінні. При конструюванні показ­ника ефективності чисельник і знаменник останнього мають виключати можливе дублювання складових елементів;

3) принципу зведення різнотермінових витрат і результатів до одного мо­менту часу;

4) принципу співставлення з базовим варіантом, який дає можливість засто­совувати показники ефективності для економічного аналізу, здійснюваного не тіль­ки з метою визначення поточного стану діяльності підприємства, але й для опра­цювання пропозицій щодо поліпшення його діяльності в перспективі.

Здійснювана діагностика полягає у вивченні поточного стану підприємства, його відхилень від запланованого рівня та виявленні факторів, що спричинили ці відхилення. Вона є базою для прийняття управлінських рішень, тому має за мету:

1) оцінити діяльність підприємства та його підрозділів;

2) виявити можливі резерви;

3) сформулювати проблеми, які слід вирішити.

Оцінка діяльності підприємства здійснюється шляхом зіставлення фактич­них результатів із запланованими або за попередній період. Доцільною є також оцінка відносно до нормативних показників або показників діяльності аналогічних підприємств. Результати оцінки діяльності підприємства є базою для ефективного стимулювання цієї діяльності, коригування планів тощо.

Виявлення резервів - надзвичайно важливий етап для розробки планових ор­ганізаційно-технічних заходів з метою підвищення ефективності функціонування підприємства. Обізнаність щодо резервів, а саме їх величини і місць виникнення, дає змогу класифікувати їх за ступенем важливості, рівнем управління, часом дії.

Виявлення і своєчасне вирішення проблем, які виникають під час діяльності підприємства, дає можливість оперативно реагувати на зміни внутрішнього і зов­нішнього середовищ. Формулювання проблем здійснюється на основі вивчення факторів будь-яких відхилень і є важливим аспектом їх подальшого розв'язання.

Під час фінансового моделювання діяльності підприємства слід вирішити такі питання методологічного характеру:

1) обрати мету і визначити завдання;

2) визначити час і послідовність його проведення;

3) визначити джерела інформації та її вірогідність;

4) обрати методику здійснення аналізу;

5) визначити конкретних осіб і служби, які відповідатимуть за наслідки, ре­зультати і якість фінансового моделювання на основі факторного аналізу.

Важливою особливістю факторного аналізу є період його здійснення, від яко­го залежить перелік етапів аналізу та їх послідовність. Визначення оптимального співвідношення між часом здійснення і глибиною аналізу - не менш важлива про­блема. Одним із шляхів розв'язання такої проблемної ситуації є системний підхід.

Послідовність здійснення факторного аналізу можна зобразити у вигляді пі­раміди (рис. 9.8).

Критерій оцінки Встановлення мети аналізу

Рис. 9.8. Побудова факторного аналізу для фінансового моделювання

Структуру факторного аналізу згідно з наведеною схемою можна пояснити так: при виборі критерію оцінюваного виду діяльності на найвищому рівні управ­ління встановлюється узагальнений показник, далі визначається коло факторів, які впливають на його важливі складові, а наприкінці аналізуються похідні показники, які визначають досліджувану ситуацію.

Методику аналізу застосовують залежно від:

- мети аналізу;

- наявності інформації;

- часу проведення аналізу.

Складність і різноманітність застосовуваних методик залежить від рівня управління: чим нижчий за ієрархією рівень управління, тим простіші проблеми ви­рішуються на основі нескладних моделей, і навпаки, чим вищий рівень управління, тим складніші вирішуються проблеми, які потребують застосування найсучасніших методик аналізу. Вирішення будь-якої проблеми вимагає детального розгляду си­туації, яка склалася, за допомогою розробки факторної моделі, яка представляє собою органічно узгоджену систему узагальнених, проміжних та похідних показни­ків, що характеризують функціональну сферу аналізу, а також взаємозв'язків між ними. Розробка факторної моделі здійснюється послідовно від встановлення уза­гальненого показника через розрахунок проміжних показників за допомогою похід­них даних, які відтворюють особливості технології та організації виробництва, конструкції виробів, умов матеріально-технічного постачання тощо. Формування моделі починається із встановлення узагальненого показника на основі обраного критерію ефективності певного виду діяльності. Після встановлення узагальненого показника аналітик здійснює його декомпозицію на складові елементи через про­міжні показники. До складових узагальненого показника відносять проміжні показ­ники, що увійшли до формули його розрахунку. Мета здійснення аналізу визначає склад проміжних показників та необхідність їх подальшої деталізації. За кожним проміжним показником розглядають формулу його розрахунку і встановлюють фак­торні взаємозв'язки. Після цього вони оцінюються з точки зору приналежності до показників, що відтворюють техніко-технологічний рівень і можливості їх подаль­шої деталізації. Повторюючи таку процедуру деталізації проміжних показників, аналітик досягає найнижчого рівня - рівня похідних даних.

Глибина деталізації, як зазначалося вище, визначається, з одного боку, мож­ливістю формульного представлення проміжних показників та особливостями по­хідних даних, а, з іншого боку, - метою аналізу.

Після розробки факторної моделі слід проаналізувати похідні дані, на основі яких власне і здійснюється моделювання. Систематизація цих даних наводиться у табличному вигляді (табл. 9.12).

Таблиця 9.12

Систематизація похідних даних для факторного аналізу

Показник

Індекс

Одиниці виміру

Величина

Відхилення

звітний період

базовий період

абсолют­не, ±

віднос­не, %

Узагальнений показник

Проміжний показник

Похідний показник

Найвідповідальнішим етапом побудови факторної моделі можна вважати розробку формул впливу факторів на узагальнений показник. Інструментарієм та­кого процесу є метод «ланцюгових підстановок», сутність якого полягає в тому, що вплив різних факторів на узагальнений показник визначається шляхом послі­довної заміни базових значень проміжних показників на аналізовані. За таких умов у першу чергу заміна здійснюється за кількісними показниками, а потім - за якіс­ними. Якщо ж у формулі декілька кількісних і якісних показників, то послідовність підстановок визначається економічною логікою процесу.

Приклад. Припустимо, узагальнений обраний критерії ефективності R пред­ставляє собою добуток двох факторів, вплив яких відтворено показниками а і с. Таким чином, узагальнений показник має бути записаний у вигляді двохфакторної моделі відповідно до формули (9.28):

R = a x c (9.28)

Модель містить два кількісних показники: а і с. Для визначення послідовності впливу їх змін слід здійснити деякі перетворення. Припустимо, що кількісний показ­ник с, як складова узагальненого критерію R, належить до числа складових першо­го рівня, тоді як показник а належить до групи складових другого рівня. Тому, на першому етапі слід враховувати факторний вплив показника с, а на другому етапі - показника а. Врахувавши вищезазначені особливості, ланцюг підстановок вибудо­вується в порядку, визначеному формулою (9.29):

(9.29)

де баз - індекс, який характеризує належність показника до базового періоду.

Визначення впливу кількісних факторів:

Перша підстановка визначається формулою (9.30):

(9.30)

де зв - індекс, який характеризує належність показника до звітного періоду.

Вплив фактора с визначається за формулою (9.31):

(9.31)

Друга підстановка визначається формулою (9.32):

(9.32)

Вплив фактора а встановлюється за допомогою формули (9.33):

(9.33)

Відповідно до прикладу розглядається вплив всіх проміжних та похідних по­казників на узагальнений критерій.

Після розробки факторної моделі і формул впливу факторів на узагальнений показник отримані результати заносять до таблиці 9.13.

Таблиця 9.13

Вплив факторів на узагальнений показник

Фактор

Індекс

Відхилення

абсолютне, ±

відносне, %

Зміна узагальненого показника, в тому числі за рахунок:

- першого проміжного показника;

- другого проміжного показника;

і так далі...

Після здійсненого аналізу треба пересвідчитись у його вірогідності. З цією ме­тою перевіряють відносні значення відхилень узагальненого показника від норма­тивного значення в залежності від впливу різних факторів. Якщо сума відносних відхилень і+1 рівня дорівнює значенню /' рівня, то аналіз здійснений вірно.

Завершальним етапом моделювання є розрахунок резервів. Під резервами слід розуміти можливі поліпшення, що характеризують ефективність діяльності підприємства. За ознакою керованості системи розрізняють:

- організаційні резерви;

- потенційні резерви;

- перспективні резерви.

До організаційних резервів (РОРГ) відносять втрати, які зумовили відхилення від нормального перебігу діяльності, відтвореного в планових показниках. Щоб віднайти цей резерв, потрібно вивчити фактори відхилень, що виникли, розподіли­ти їх на керовані та некеровані з точки зору менеджменту, визначити втрати, до яких призвели некеровані фактори впливу. Визначення величини організаційного резерву можна спростити завдяки здійсненню оцінки діяльності в аналізованій сфері за відхиленнями, які залежать від рівня управління.

До потенційних резервів (РПОТЕНЦ) відносять можливе поліпшення показників до рівня, який є бажаним для діяльності підприємства. Розрахунок його проводять за формулами впливу факторів на узагальнений критерій. Максимально залучити цей резерв неможливо. Але слід підкреслити, що він є базою для розрахунку по­тужності робіт, яку обчислюють за узагальненим показником.

До перспективних резервів ПЕРСП) відносять можливе поліпшення показни­ків до рівня, який відповідає всебічному впровадженню науково-технічного прогресу у виробництво. Розрахунок цього резерву здійснюють згідно з формулами впливу проміжних та похідних показників на узагальнений критерій, а величина його зале­жить від темпів упровадження наукових розробок у виробничий процес.

Враховуючи зазначені особливості, формули розрахунку резервів наведені у вигляді (9.34-9.36):

(9.34)

(9.35)

(9.36)

де ВЗКі - втрати, регламентовані підприємством;

Rmax - максимально досяжний рівень критерію ефективності (з урахуван­ням даних базового та поточного періоду);

Rзв - значення критерію ефективності в звітному періоді;

Rперсп - рівень критерію ефективності з урахуванням опрацьованих пропо­зицій, спрямованих на поліпшення ситуації, яка склалася в звітному періоді.

І, насамкінець, на основі остаточної оцінки діяльності підприємства, виявле­ного впливу факторів на аналізований показник, обчислення резервів визначаються проблеми, що потребують невідкладного вирішення для підвищення ефектив­ності діяльності підприємства.

Сформулювавши проблеми, необхідно опрацювати рекомендації, які сприя­тимуть поліпшенню ситуації.

Наведену вище методику здійснення факторного аналізу діяльності підпри­ємства розглянемо на конкретному прикладі.