7.3. Діагностика антикризового управління підприємством

Категорія антикризового управління встановлює понятійну демаркацію одного типу управління від іншого. Багатознач­ність економічного, особливо управлінсь­кого, розуміння цієї категорії обумовлена двоїстою природою кризи, що одночасно творить і руйнує, тобто створює переду­мови для подальшого розвитку і позбав­ляє від неефективної стратегії бізнесу.

Відповідно до теорії, яка акцентує увагу на руйнівній функції кризи, останню пропонується сприймати як ситуацію, що загрожує існуванню підприємства. Кризова ситуація в такому розумінні вимагає негайного здолання, локалізації наслідків ме­тодами антикризового управління для збереження матеріальної основи продов­ження господарської діяльності при гострому дефіциті оборотних коштів.

Своєчасне розпізнання ознак і природи кризи, її локалізація, використання елементів дослідження як міри превентивної санації і відновлення платоспромож­ності - ось неповний перелік завдань діагностики в антикризовому управлінні.

Однак проблема діагностики в антикризовому управлінні відноситься до числа малодосліджених у вітчизняній економічній і управлінській науці. Це пояснюється тривалим функціонуванням підприємств в умовах планової економіки, що виклю­чає кризи. Природно, такий підхід вихолостив у теорії і практиці науки управління всю специфічну проблематику антикризового управління, включаючи антикризову діагностику.

Будь-яке підприємство є системою тому, що складається із взаємозалежних елементів, зв'язків, відносин і забезпечує їхню цілісність. Система може знаходи­тися в стійкому або в хиткому стані. Процеси розвитку економічних систем є пері­одичними і не завжди керованими. Ускладнення системи організації виробництва вимагає реформування процесу управління, його випереджального розвитку.

Управління складними системами апріорі є антикризовим на всіх етапах функ­ціонування і розвитку, а вміння передбачити чи розпізнати кризу повинне визнача­ти ефективність управлінських рішень.

Таким чином, антикризове управління можна визначити як систему управ­лінських заходів і рішень з діагностики, попередження, нейтралізації і здолання кризових явищ та їх причин на всіх рівнях економіки. Воно повинно охоплювати всі стадії розвитку кризового процесу, у тому числі і його профілактику (попередження).

Однією з істотних особливостей кризи і, відповідно, суб'єктивної реакції є фак­тор часу. Час, як відомо, завжди має економічну ціну, особливо значну в період кризи. Наприклад, оцінка вартості бізнесу, здійснювана за допомогою дисконту­вання грошового потоку на базі стохастичних моделей для діагностики кризи, її етапів, і оцінка ринкової вартості діючого підприємства включають фактор часу.

Антикризове управління актуалізує функціональні аспекти з виявлення при­чин, що перешкоджають оздоровленню підприємства, і радикалізації заходів, що відновлюють його платоспроможність. Для підприємств, які досягли стадії розвитку і підйому у своєму життєвому циклі, економічна сторона кризи а відтак і необхідність діагностики полягає в оцінці дефіциту коштів, необхідних для здійснення ви­робництва і розрахунків з кредиторами.

Індивідуальність соціально-економічної системи вимагає об'єднання діагнос­тики фінансово-економічного стану підприємства зі здійсненням заходів превенти­вної санації і проведенням превентивних досліджень. У цьому відношенні деталі­зація поняття «криза» пояснює процесуальну сторону антикризового управління, оскільки фази кризи і стадії розвитку кризових ситуацій обумовлюють стадії антикризових заходів, але не навпаки.

Перша стадія кризи, здебільшого прихована, - це падіння граничної ефектив­ності капіталу, показників ділової активності підприємства, зниження його рента­бельності й розміру отримуваного прибутку. Внаслідок цього погіршується фінан­совий стан підприємства, скорочуються джерела і резерви його розвитку. Антикризове рішення цих проблем може знаходитися як в області перегляду стратегії і ре­структуризації підприємства, так і його тактики, що веде до зменшення витрат, скорочення штатів управлінського апарату і робочих місць, підвищення продуктив­ності праці тощо. Однак масштаб і складність проблем можна визначити і попере­дити тільки на стадії діагностики, встановивши мету і методи діагностування, влас­тиві даному етапу.

Друга стадія кризи - збитковість виробництва. Ця проблема зважується за­собами стратегічного управління і реалізується за допомогою добровільної рест­руктуризації підприємства. Застосовувані в цьому випадку способи розпізнання проблем відрізняються від інших своєю спрямованістю, методами і вимогами до вихідної інформації.

Третю стадію кризи ототожнюють з практичною відсутністю власних засобів і резервних фондів у підприємства. Це негативно впливає на перспективи його розвитку, довгострокове і середньострокове планування грошових потоків, раціо­нальне бюджетування і сполучено зі значним скороченням виробництва, оскільки переважна частина оборотних коштів спрямовується на погашення збитків і обслу­говування кредиторської заборгованості.

Реструктуризація підприємства і програма стабілізації його фінансово-еконо­мічного стану вимагають застосування екстрених заходів з пошуку засобів для їх здійснення. У випадку неприйняття таких оперативних заходів настає криза Ліквід­ності і, як наслідок, - банкрутство (результат регресії четвертої стадії). Особли­вість діагностики на цій стадії полягає в розрахунку діагностичної цінності ознак, що характеризують кризу, і рівня ризику при прийнятті управлінських рішень для екстреного варіанта застосування оборотних коштів.

Четверта стадія кризи - стан гострої неплатоспроможності. У підприємства відсутня можливість фінансування навіть циклу простого відтворення і здійснення платежів за попередніми зобов'язаннями. Виникає реальна загроза повної зупинки чи призупинення виробництва, і, як наслідок, - банкрутства. У цій ситуації діагнос­тика з використанням коефіцієнтів ліквідності, забезпеченості власними оборотни­ми коштами, платоспроможності дає можливість установити наявність факту фі­нансової неспроможності і способи нейтралізації її через процедуру банкрутства.

Дослідження причин, що обумовлюють процес антикризового управління, дає можливість класифікувати фактори виникнення кризової ситуації на підприємстві:

1) зовнішні фактори: тип економічної системи; незбалансована кредитна по­літика чи її повна відсутність; структура потреб населення; рівень доходів і заощад­жень населення; величина платоспроможного попиту клієнтів-підприємств; фаза економічного циклу; політико-правова нестабільність і економічна невизначеність державного регулювання; темп і розміри інфляції; науково-технічний і інформацій­ний розвиток виробничого циклу; рівень культури суспільства; міжнародна конку­ренція;

2) внутрішні фактори: помилкова ринкова філософія підприємства; відсут­ність чи неправильні принципи його дії; нераціональне використання ресурсів і ни­зька якість продукції; невисокий рівень менеджменту і маркетингу; невідповідність рівня управлінської й організаційної культур підприємства його техніко-технологічній структурі.

Проблема специфічних властивостей економічної діагностики в антикризовому управлінні включає:

- вивчення нових якостей об'єкта управління в результаті розвитку соціаль­но-економічні системи;

- виявлення причинно-наслідкових зв'язків у процесі розвитку об'єкта і суб'єк­та управління;

- визначення меж експертних знань менеджерів і використовуваних експерт­них систем у діагностуванні кризи, її попередженні і виході з неї;

- моніторинг за зміною стану ситуації в умовах високої ентропії ринкового макросередовища підприємств, що істотно знижує керованість і ступінь інформа­ційного контролю, а також обмежує можливості прогнозування;

- необхідність підвищення ефективності антикризових і прогностичних функ­цій діагностики.

Різке підвищення рівня складності функціонуючих соціально-економічних сис­тем відбивається на вимогах до якості й ефективності її менеджменту.

Узагальнюючи підходи до поняття діагностики як до елементу розпізнання перспектив і причин «хвороб» підприємства, їхнього попередження і профілактики, слід підкреслити, що в діагностиці присутні інструментальні ознаки антикризової технології. Це, в свою чергу, вимагає введення в науковий обіг ідеї інституціонального і корпоративного змісту діагностики.

Покликання діагностики в антикризовому управлінні полягає в розпізнанні інституціонально-нормативного «середовища» підприємства і доповненні тим самим процедур профілактики банкрутства й опрацювання заходів попереджувального оздоровлення.

Отже, діагностика в антикризовому управлінні містить:

- дослідження базових показників господарської діяльності підприємства;

- всебічний аналіз впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на фінансово-еко­номічний і техніко-технологічний стан підприємства;

- експертну оцінку розроблених заходів і перспектив фінансового оздоров­лення та превентивної санації, а також оцінку досягнення цілей прогнозування;

- збагнення кількісно невизначених і якісно «надскладних» рівнів економічної організації підприємства.

Виявлення і дослідження специфічних властивостей економічної діагностики в антикризовому управлінні дає можливість сформулювати такі висновки:

1) об'єктивний розвиток соціально-економічної системи спричиняє появу но­вих якостей у об'єкта управління;

2) процес розвитку веде до зміни самого суб'єкта управління;

3) безупинний процес банкрутства, розпаду й одночасного виникнення нових підприємств свідчить про межі експертного знання як власне менеджера, так і за­стосовуваних експертних оцінок у діагностуванні кризи, її попередженні і методо­логії виходу з неї;

4) висока ентропія ринкового макросередовища підприємств істотно знижує керованість, зменшує ступінь інформаційного контролю за зміною стану ситуації й обмежує можливості прогнозування;

5) постійна загроза кризового стану обумовлює виділення і посилення про­гностичних, антикризових, попереджувальних функцій діагностики для стабілізації економічного розвитку підприємств.

Одним з перспективних напрямків в економічній діагностиці є експертна фі­нансова діагностика і діагностика банкрутства, результати яких створюють інфор­маційно-аналітичну основу системи управлінського обліку. Рівень співвідношення витрат на збір, архівацію, обробку, передачу інформації за допомогою інформа­ційних і комунікаційних технологій у діагностиці й ефективності діагностики можна продемонструвати за допомогою графіка, наведеного на рис. 7.4.

Ві В₂ Витрати

Рис. 7.4. Графічна інтерпретація підвищення ефективності діагностики

де о - крива ефективності діагностики в антикризовому управлінні з викорис­танням традиційної методики;

₁ - крива ефективності діагностики в антикризовому управлінні з викорис­танням елементів інформаційних технологій на стадії превентивної санації;

Н₁ - початковий рівень інформованості у випадку застосування інформа­ційних і комунікаційних технологій на стадії превентивної санації;

Н₀ - початковий рівень інформованості за традиційною методикою;

Е₀ - початковий рівень ефективності прийняття управлінських рішень;

Е₁ - рівень ефективності прийняття управлінських рішень на етапі діагнос­тики з використанням традиційної методики;

Е₂ - рівень ефективності прийняття управлінських рішень на етапі діагнос­тики з використанням інформаційних і комунікаційних технологій.

У будь-якій функціонуючій соціально-економічній системі існує мінімальний рівень ефективності прийнятих управлінських рішень (Ео), що визначається сфор­мованими правилами збору й обробки інформації на даному підприємстві. Як пра­вило, це елемент корпоративної культури, формально описаний у нормативній ба­зі підприємства (інструкції, посадові положення, внутрішній стандарт підприємства) або історично сформовані відносини й обов'язки.

У процесі проведення діагностики для визначення базових параметрів відбу­вається формалізація правил збору й обробки сформованих потоків інформації (інвентаризація складу, зв'язків, переліку реквізитів). Це дає можливість менедже­рам одержати доступ до накопиченої на підприємстві інформації для прийняття конструктивних керівних рішень.

При витратах на збір і структурування інформації до проведення діагностики, в умовах відсутності базових параметрів, установлених правил збору й обробки інформації ефективність керівних рішень буде знаходитися на рівні Е₁. При визна­чених базових параметрах формалізації правил обробки первинної інформації, у результаті проведення діагностики, при тих же самих витратах ефективність керів­ного рішення буде знаходитися на рівні Е₂. Підвищення ефективності управління відображається зміщенням кривої ₁ на графіку в положення ₂.

Отже, по мірі накопичення різної інформації, ускладнення її структури пошук і своєчасний доступ до потрібних даних стає дорогою і непростою справою. Динамі­ка витрат може унеможливити для користувачів раціональне використання інфор­маційного потенціалу без застосування нових інформаційних технологій.

Для ефективного управління підприємством в умовах кризи недостатньо ви­хідної інформації, що обробляється в традиційному порядку. Однак у результаті використання можливостей інформаційних і комунікаційних технологій може стрім­ко підвищитися рівень взаємозв'язків у системі управління.

Таким чином, ключовим питанням при діагностиці систем управління є про­блема оволодіння підприємством необхідними інформаційними технологіями, що забезпечують постійне пристосування до динамічного навколишнього середови­ща, гнучкість системи управління, підтримку конкурентоспроможності і здатності до адаптації.