298 Мікроекономіка. Практикум
Вираз 1/(1 +i)t є дисконтованою цінністю грошової одиниці через t років.
Будь-який капітал приносить щороку потік платежів. Для визначення ці- ни активу треба знайти сучасну цінність цього потоку платежів, тобто обчислити суму сучасних дисконтованих цінностей всіх платежів за кожний рік протягом всього строку служби капіталу:
∑PV =1 +1 i FV1 + (1 +1i)2 FV2 +... + (1+1i)t FVt .
Формули дисконтування застосовуються при розрахунках доцільності купівлі машини чи устаткування, інших інвестицій, страхових внесків, позик, оцінці реальної вартості цінних паперів та ін.
Для визначення окупності інвестицій за певний період фірма обчислює їх чисту сучасну цінність.
– це дисконтована цінність потоків очікуваних прибутків за мінусом суми інвестиційних видатків (EI ) :
NPV =1π+1 i + (1π+2i)2 +... + (1π+ti)t − EI .
Рівняння дає критерії інвестування: фірмі варто інвестувати лише тоді, коли сумарна сучасна цінність очікуваних прибутків від інвестицій більша,
ніж сума інвестиційних видатків (NPV > 0) . За умови інвести-
ційний проект слід відхилити.
Величина ставки дисконтування, за якої сукупна сучасна цінність очікуваних прибутків дорівнює початковим інвестиціям, а NPV = 0 , називається
внутрішньою нормою віддачі проекту. Її порівнюють з гра-
ничною нормою доходності (πm′ ) – мінімальною ставкою прибутковості, яка визначається кожною фірмою індивідуально з врахуванням вартості фінансування і ризикованості проекту. Якщо IRR >πm′ , проект приймається до впровадження.
Показники NPV та IRR є двома різними показниками прийнятності інвестиційних проектів. Кожен з них має свої переваги і недоліки. Зокрема підрахунок IRR часто дає занадто високі, тобто нереальні ставки, наприклад, 40%. Проте вибір одного проекту з багатьох за IRR завжди є однозначним, тоді як за показником NPV цей вибір буде змінюватись зі зміною ставки дисконту.
Зростання запасу фізичного капіталу відбувається завдяки інвестиціям. Інвестиції – це процес створення нового капіталу, який вимагає витрат
Розділ 19. Пропонування і рівновага на ринках капіталу і землі |
299 |
фінансових ресурсів. Рух всіх грошових коштів, що вкладаються у виробниц-
тво, утворює ринок фінансового капіталу.
До фінансового капіталу відносять грошові ресурси, що спрямовуються на розвиток виробництва. Фінансовий капітал сам по собі речовим багатством не вважається. Фінансове багатство має цінність лише тому, що втілює в собі право на речове багатство. Гроші також не вважаються економічним ресурсом, оскільки неспроможні безпосередньо виробляти товари чи послуги.
Основними учасниками ринку фінансового капіталу є фірми, які формують попит на кредитні ресурси для реалізації довгострокових інвестиційних проектів, і домогосподарства, які формують пропонування позичкових коштів за рахунок заощаджень.
Ціною позичкового капіталу виступає процент – сума грошей, яку повинен сплатити позичальник за можливість тимчасового використання чужих грошей. Звичайно оперують поняттям ставки або норми проценту – не абсолютною, а відносною величиною плати за кредит.
Ставка проценту (i) обчислюється як відношення суми сплаченого позичкового проценту (R) до позиченої суми (K) : i = (R / K) 100% .
Для інвестора вона виступає як альтернативна вартість інвестицій.
Розрізняють номінальну і реальну ставки проценту.
Номінальна ставка проценту (i) оголошується банками з врахуванням темпів інфляції. Реальна ставка проценту(r) – це номінальна процентна ставка за відрахуванням очікуваного темпу інфляції( р) : r =i − р.
Для прийняття рішень щодо інвестування застосовується лише реальна про-
центна ставка.
Вираз i = r + р називається рівнянням Фішера. Ефект Фішера поля-
гає у тому, що зростання темпу інфляції на 1% викликає підвищення номінальної процентної ставки також на 1%.
Формування фінансових ресурсів та їх використання пов’язане з вибором у часі. Теорія міжчасового вибору виходить з того, що кожен економічний суб’єкт, приймаючи рішення щодо використання грошових коштів у довгостроковому періоді, змушений пожертвувати поточним споживанням заради майбутніх вигод.
У моделі бажаного міжчасового вибору структуру уподобань домогос-
подарства відносно поточного і майбутнього споживання відображають за допомогою функції корисності: U t =U (C1, C2 ) і кривих міжчасових упо-
добань.
Гранична норма часової переваги або заміни у часі показує, заради скі-
лькох додаткових одиниць майбутнього споживання домогосподарство погодиться відмовиться від одиниці поточного споживання:
300 Мікроекономіка. Практикум
MRStC1 / C2 = C |
2 |
/ |
C . |
|
|
1 |
Вона вимірює кут нахилу кривої міжчасових уподобань у будь-якій точці. Реалізація схильності домогосподарства до споживання і заощадження за-
лежить від його фінансових можливостей.
Міжчасове бюджетне обмеження визначає множину комбінацій обсягів споживання у поточному і майбутньому періодах в межах сумарного запасу ресурсів споживання і є моделлю можливого міжчасового вибору.
Двоперіодне бюджетне обмеження домогосподарства представляє собою рівність дисконтованої вартості споживання і дисконтованої вартості доходу за обидва періоди:
C1 + (1C+2i) = I1 + (1I+2 i) .
Нахил бюджетної лінії −(1+i) показує, на скільки одиниць майбутнього споживання перетворюється кожна заощаджена одиниця поточного доходу за існуючої ставки проценту. Величина (1+i) є альтернативною вартістю
одиниці поточного споживання. Зміна поточного доходу спричиняє паралельне зміщення міжчасової бюджетної лінії в напрямку зміни доходу. Зміна процентної ставки змінює кут нахилу бюджетної лінії.
Оптимальний вибір домогосподарства досягається у точці дотику міжчасової бюджетної лінії та кривої байдужості міжчасових уподобань, в якій кути їх нахилу рівні:
MRStC1 / C2 |
= − C / |
C = −(1+і). |
|
2 |
1 |
У точці оптимального міжчасового вибору максимізується сукупна ко-
рисність споживання поточного і майбутнього періодів.
Реакція на зміну ставки проценту визначає криву індивідуального пропо-
нування позичкових коштів домогосподарств. Крива ринкового пропону-
вання позичкових коштів утворюється як сума індивідуальних обсягів пропонування кредитних ресурсів за кожного з можливих рівнів ставки проценту. Чутливість домогосподарств до зміни ставки проценту незначна, тому крива ринкового пропонування позичкових коштів є стрімкою висхідною,
близькою до вертикальної. Пропонування позичкових коштів для фірми абсолютно еластичне, а крива пропонування є горизонтальною лінією на рівні рівноважної процентної ставки.
Попит на позичкові кошти має дві складові – попит фірм та попит до-
могосподарств.
Теоретично оптимальне рішення щодо обсягу попиту на кредитні ресурси для фірми визначають співставленням граничних вигод від використання інвестицій і граничних видатків на інвестиції.
Граничну вигоду (граничну ефективність інвестицій) вимірює показник
Розділ 19. Пропонування і рівновага на ринках капіталу і землі |
301 |
граничної норми віддачі (прибутковості) інвестицій: π′ |
= R1 − E1 100% |
m |
E1 |
|
( RI – приріст виторгу, пов’язаний з приростом інвестицій, EI – приріст
видатків, пов’язаний з інвестиціями).
На практиці інвестори для визначення вигідності інвестицій користу-
ються простим показником норми віддачі: |
π′= |
π − R 100% |
|
|
In |
(π – сума прибутку; R – сума проценту; |
In – сума чистих інвестицій). |
|
Норма віддачі, яка забезпечує вигідність реалізації проекту в кредит, на-
зивається мінімально прийнятною нормою віддачі. Відбираючи вигідні проекти, фірма порівнює очікувану проектну норму віддачі з мінімально прийнятною.
Крива граничної ефективності інвестицій будується на основі визначе-
ної норми віддачі для кожного з можливих обсягів інвестицій. Вона має спа-
дний характер і визначає криву попиту фірми на інвестиції. Граничні ви-
датки фірми на інвестиції дорівнюють ціні позиченої грошової одиниці,
тобто процентній ставці (i) .
Оптимальний обсяг інвестицій фірми визначає загальна умова максимі-
зації прибутку: πm′ = i . Графічно він відповідає точці перетину кривих попи-
ту фірми на позичкові кошти та їх пропонування на фінансовому ринку. Попит домогосподарств на кредитні ресурси, як і попит фірм, предста-
вляє собою спадну функцію процентної ставки. Крива сукупного попиту домогосподарств і фірм разом з кривою пропонування визначає рівноважну ставку проценту на ринку фінансового капіталу. Основними чинниками, що впливають на стан рівноваги, є доходи і схильність до заощадження домогосподарств, а також прибутковість інвестицій.
Ринок послуг капіталу – це орендний ринок. Ціна капітальних послуг
– рентна оцінка капіталу – визначається як орендна плата.
Мінімально прийнятна рентна оцінка капіталу (rк) – це орендна пла-
та, яка дозволяє власнику капітального активу відшкодувати альтернативні витрати, пов’язані з володінням даним активом, і отримати нормальний прибуток. Її рівень визначається ціною капітального блага, реальною процентною ставкою і нормою амортизації.
Сума амортизації за рік: A = Ki / t ( t – строк служби капіталу). Норма амортизації(a) – це відношення суми амортизації до вартості
капітального активу (Ki ) :