Базовий рівень. Основні терміни та поняття

івитрати виробництва у короткостроковому періоді

¾на першій стадії всі показники (TP, MP, AP) зростають;

¾на другій стадії MP починає спадати, а TP і AP продовжують зростати;

¾на третій стадії зростає лише TP , а MP і AP спадають;

¾на четвертій стадії – спадають всі показники .

Конфігурація кривої сукупного продукту (TP) ілюструє нерівномірність

приростів випуску продукції. Початкова опуклість функції донизу означає, що обсяг випуску продукції зростає швидше, ніж обсяги ресурсу, і є проявом

закону зростаючої граничної продуктивності. Подальша опуклість кривої

TP вгору означає, що зростання обсягу випуску уповільнюється з кожною додатково залученою у виробництво одиницею праці внаслідок дії закону спадної віддачі.

Закон спадної віддачі полягає у зменшенні приросту обсягів випуску продукції при послідовному збільшенні змінного фактора за незмінних інших. Він, як правило, діє в межах певної технології і є феноменом короткострокового періоду.

Динаміка граничного продукту проходить дві стадії: за низьких обсягів використання змінного фактора гранична продуктивність додатна і зростає, а за високих – додатна, але зменшується. На обох стадіях сукупний продукт

TP зростає, досягаючи максимуму, коли MP = 0 , а крива MP перетинає горизонтальну вісь. За точкою максимуму сукупного продукту виробництво стає неефективним і не входить у виробничу функцію, технологічно ефективний спосіб виробництва виключає можливість від’ємної граничної продуктивності.

Коли граничний продукт перевищує середній, середній продукт зростає, якщо ж гранична продуктивність нижча за середню, то середня продуктивність спадає. У точці перетину кривих граничного і середнього продуктів

MP = AP , досягається найефективніше використання змінного ресурсу, оскільки рівність встановлюється за максимального значення середньої продуктивності.

Спадна продуктивність змінного фактора визначає динаміку короткострокових витрат виробництва.

Витрати виробництва складають основне обмеження в моделі поведінки фірми. Вони залежать від продуктивності ресурсів і технології, яку фірма обирає для виробництва даного товару, а також від цін ресурсів.

Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат

– постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями.

Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, дру-

122 Мікроекономіка. Практикум

гий – аналізу витрат на одиницю продукції.

Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними

яких не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов’язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. До постійних витрат відносять також всі неявні витрати.

Змінні витрати (VC) - це витрати, величина яких змінюється за-

лежно від зміни обсягів виробництва: VC =TC − FC . До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників та ін.

Відмінність постійних і змінних витрат має суттєве практичне значення для фірми. Змінні витрати підприємець може контролювати. Постійні ж витрати у короткостроковому періоді не піддаються контролю, вони є обов’язковими і повинні бути оплачені, незалежно від того, виробляє фірма продукцію чи ні. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат фірми дорівнює її постійним витратам.

Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції.

До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на весь обсяг продук-

ції, випущеної за певний період (Q) .

Середні постійні витрати: AFC = FC / Q.

Оскільки TC = FC +VC , то ATC = AFC + AVC .

Граничні витрати (MC) – це додаткові витрати, пов’язані з виро-

бництвом ще однієї додаткової одиниці продукції, або приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю:

MC = TC / Q.

Оскільки сукупні витрати змінюються в результаті приросту змінних витрат, то граничні витрати можна визначити також за показником приросту

Граничні витрати мають стратегічне значення, оскільки рішення діючої фірми про обсяги виробництва носять, як правило, прирістний характер: ме-

неджери вирішують, на скільки одиниць зменшити або збільшити попередні обсяги випуску. Граничні витрати якраз і відображають зміни у витратах, що важливо для визначення прибутковості виробництва. Показники середніх витрат такої точної інформації не надають.

Всі типи витрат виробництва безпосередньо пов’язані з виробничою фун-

кцією. Між динамікою продуктивності факторів виробництва і витрат існує обернений зв’язок: гранична продуктивність змінного фактора на низьких обсягах випуску зростає, а згодом на вищих обсягах спадає; прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах мають спадний характер, а на вищих – зростаючий. Криві граничних і середніх змінних витрат є дзеркальним відображенням кривих граничної і середньої продуктивності змінного фактора. Максимум граничної продуктивності змінного фактора відповідає мінімуму граничних витрат, а максимум середньої продуктивності відповідає мінімуму середніх змінних витрат. Так само криві змінних та сукупних витрат є дзеркальним відображенням кривої сукупного продукту.

З врахуванням зв’язку між граничною продуктивністю та граничними витратами останні можуть бути визначені як MC = P / MP , де P – ціна одиниці змінного фактора.

Дія законів зростаючої та спадної віддачі (спадних та зростаючих витрат) обумовлює U – подібну форму кривих граничних, середніх змінних і середніх сукупних витрат у короткостроковому періоді.

На основі динаміки показників середніх витрат виробництва виділяють

три стадії виробництва:

¾на першій стадії середні витрати ( ATC, AVC) спадають;

¾ на другій стадії – ATC спадають, а AVC вже зростають;

¾на третій стадії – зростають всі показники.

При зменшенні виробництва до нуля всі середні витрати зростають до нескінченності.

Між ATC , AVC і MC та відповідними кривими існує характерний зв’язок: коли середні витрати перевищують граничні, то середні витрати спадають, а коли значення MC перевищують значення ATC і AVC , то середні витрати зростають, криві середніх витрат стають висхідними. Крива MC перетинає криві середніх витрат ATC і AVC у точках їх мінімумів. Подіб-

ної залежності не існує між AFC і MC , вони не пов’язані між собою.

Зі зміною умов формування витрат (цін або технології) криві витрат зміщуються. Зростання постійних витрат переміщує криві FC , AFC , а також TC і ATC вгору, інші криві витрат – без змін. Зі зростанням змінних витрат вгору змістились би криві TC і ATC , а також VC , AVC і MC .