82Шевченківські місця на Укр

Ка́нівський приро́дний запові́дник — створений 1923 року природний заповідник, площею 2027 гектарів, розташований неподалік Канева, на правому березі та заплавних островах річки Дніпра.

Межує безпосередньо з Чернечою горою - місцем поховання Т. Г. Шевченка. Створений на базі Канівською навчально-дослідного лісового господарства. Канівський природний заповідник є структурним підрозділом Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні функції заповіднику — охорона еталонних і унікальних природних комплексів лісостепу, збереження біорізноманіття, спостереження за зміною природних процесів.

Невід'ємною частиною історії заповідника є життя і творчість великого вченого, історика, археолога, краєзнавця, фундатора Українського історичного музею академіка Миколи Федоровича Біляшівського. У двох невеликих меморіальних кімнатах музею представлено багато оригінальних документів про життя і творчість ученого. На одній із гір заповідника — Княжій — в результаті археологічних розкопок академік М. Ф. Біляшівський у 1892 році відкрив залишки літописного міста Родня — одного з перших міст східних слов'ян. Під час пізніших розкопок на території нинішнього заповідника було виявлено поселення скіфів і полян. Важливою передумовою створення заповідника була також і потреба захисту Тарасової (Чернечої) гори від ерозійної руйнації шляхом вилучення із господарської діяльності навколишніх земель.

Тара́сова гора́ або Черне́ча гора́ — гора в місті Канів, складова частина Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора», місце поховання українського поета Тараса Шевченка.

Тарасова (Чернеча) гора — складова частина Канівських гір і Мошенського плато, що розтягнулось на 70 км вздовж Дніпра. Ця гора — одна з найвищих у Каневі. Вона являє собою заокруглений прибережний виступ з дуже крутими схилами між двома ярами — Меланчиним потоком і Крутим ярком, який одмежовує гору зі сходу.

З північного сходу і з півночі гора межує з Дніпровою долиною, а на півдні вона переходить в тилову гору, яка двома пагорбами підноситься значно вище Тарасової і огороджується з півдня правим відгалудженням яру Меланчиного потоку Гнила Круча і на північному схилі закінчується крутими порізаними схилами.

Шевченко і гора

Новітня історія Чернечої гори розпочалася 22 травня 1861 року, коли на ній поховали Тараса Шевченка. Канівці перейменували гору на Тарасову.

Влітку 1884 року за народні кошти на Тарасовій горі збудували перший народний музей Кобзаря — Тарасову світлицю, впорядкували його могилу і встановили монументальний чавунний пам'ятник-хрест за проектом академіка архітектури Віктора Сичугова.

10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 року зі встановленням на могилі Кобзаря бронзового пам'ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко).

Музейний ансамбль доповнив гранітний комплекс сходження (1977) і відтворена 1991 року «Тарасова світлиця» — перший народний музей Тараса Шевченка.

ХХ століття

У 1914 році, коли виповнювалося 100 років від дня народження Шевченка, царський уряд спеціальним циркуляром заборонив святкувати цей ювілей. У березні всі охочі почали з'їжджатися в Канів до могили поета. Але доступу на Тарасову гору не було. ЇЇ оточили жандарми, підсилені сотнею козаків. Навіть на могилі Шевченка лежали жандарми з гвинтівками напоготові.

У 1923 роцi академiк Володимир Рiзниченко внiс пропозицiю про створення Державно-нацiонального Заповiдного Парку на Тарасовiй горi. На думку вченого, охорона Шевченкової могили вимагала насамперед охорони навколишньої природи. Лише насадженням лiсiв можна було зупинити розмивання та руйнування ярiв, якi загрожували горі. З проектом вчених, якi пiдтримали Рiзнеченка, ознайомився уряд i прийняв рiшення створити біля Канева два заповiдники: науково-освiтнiй на Тарасовiй горi та природничий — в районi сусiднiх гiр.

15 серпня 1941 року німецькі війська зайняли Канів. Серед іншого, вони пограбували державний заповідник «Могила Тараса Шевченка» — збитків було завдано на 300 тисяч карбованців. У спустошених залах музею німці влаштували казарму для солдат, а потім перетворили його в концтабір. Після війни заповідник відновили.

31 травня 1964 року на Тарасовій горі підбувся багатотисячний мітинг, на якому виступив Голова Ради Міністрів УРСР Іван Казанець. На мітингу були присутні керівники партії та уряду Радянської України, учасники міжнародного форуму діячів науки і культури — посланці 43 країн світу, представники республік Радянського Союзу та всіх областей УРСР. Учасники свята поклали на могилу 150 вінків та посадили на Тарасовій горі 150 пам'ятних дубків.