2. Культура духовна і матеріальна

Існування культури виступає як єдиний процес, який можна розділити на дві сфери: матеріальну і духовну культури. Це розмежування є досить умовним, адже у реальному житті вони тісно пов'язані. Деякі дослідники відносять до духовної культури те, що задовольняє духовні потреби людей, а до матеріальної — те, що задовольняє потреби матеріальні. З позицій іншого, не менш розповсюдженого підходу до визначення культури, духовною культурою називають створені людиною духовні цінності, а матеріальною культурою — виготовлені людиною речі, матеріальні предмети. Але духовні цінності не можуть існувати в культурі без матеріальної (знакової) «оболонки». А матеріальні предмети можуть бути предметами культури тільки тоді, коли стають носіями соціальної інформації, тобто втілюють у собі певні значення й духовний зміст. Відповідно, духовна і матеріальна культура не можуть існувати окремо одна від іншої. Іноді під духовною культурою розуміють сферу духовного життя суспільства — релігію, мистецтво, філософію, науку, а під матеріальною культурою — сферу матеріального життя, виробництва й використання матеріальних благ. Отже, розмежовувати й протиставляти духовну й матеріальну культури як особливі сфери культури недоцільно — адже, з одного боку, уся культура в цілому духовна, адже вона є світом змістів, а з іншого боку, уся вона матеріальна, тому що є «матеріалізованою» у певних знаках і текстах. Матеріальна культура, таким чином, характеризує діяльність з погляду її впливу на розвиток людини. Матеріальна культура — це й культура праці та матеріального виробництва, й культура та охорона навколишнього середовища, й культура топосу (місця проживання), й культура ставлення до власного тіла (фізична культура). сфера духовної культури набуває визначеності тоді, коли до неї відносять лише ті культурні форми, які, головним чином, зорієнтовані на виробництво знань, цінностей та ідеалів, і найменш спрямовані на безпосереднє обслуговування практичних потреб людини. Основними формами духовної культури виступають міфологія, релігія, мистецтво, філософія, наука.

Духовна культура має такі характерні риси:

1. На відміну від технологічної й соціальної культури, духовна культура неутилітарна. Це найбільш віддалений від практики вид культури

2. У духовній культурі людина одержує найбільшу волю творчості. Тут розум людини не зв'язаний практичною необхідністю, він здатний відірватися від дійсності й полетіти від неї на крилах фантазії.

3. Творча діяльність у духовній культурі — це особливий духовний світ, створений силою людської думки. Цей світ незрівнянно багатший, аніж світ реальний. У ньому поряд з образами дійсності існують незвичайні, чудесні явища. У цьому світі живуть міфічні духи й боги, фантастичні гідри, дракони й русалки. Ми зустрічаємося там з Євгенієм Онєгіним, братами Карамазовими, героями М. Гоголя

4. Духовна культура найбільш чутлива, вона здатна відобразити навіть незначні зміни в житті людей, відгукуючись на них змінами в собі. Тому духовна культура перебуває в постійній напрузі й русі, будучи самою вразливою частиною культури. Через її непрактичність, неутилітарність люди у важких життєвих обставинах вбачають в ній непотрібний для себе тягар

Духовна культура виступає складним утворенням, що складається зі знань, норм, правил, моделей поведінки, цінностей, звичаїв, ритуалів, символів, міфів, мови. Вона також є результатом діяльності людей, але витвором не рук, а розуму, поєднуючи в собі всі області духовної сфери