23.Християнське мистецтво…..

Християнське мистецтво — мистецтво (живопис, скульптура, музика) християнської церкви, культури, як і християнського світу загалом. Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Жанри монументального живопису — фреска і мозаїка — складалися на основі візантійських шкіл. Фресками — розпис водяними фарбами по сирій штукатурці — вкривалися стіни православних храмів. Така техніка вимагала від художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб. Мозаїчні зображення складалися зі смальти — кубиків спеціального кольорового скла, секрет виготовлення якого прийшов з Візантії і був втрачений під час монголо-татарського ярма. Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі. І мозаїки, і фрески виконані за єдиним задумом, у єдиному стилі. Мозаїки прикрашають переважно центральну частину собору, передусім вівтар. Головна мозаїка — велична і сувора фігура Христа-Вседержителя на склепінні центрального купола. Автор виявив глибоке розуміння особливостей монументального живопису: зображення виконане широкими лініями, великими колірними площами. Напевно, найбільш знаменита мозаїчна Богоматір-Оранта. У прямому зв'язку з введенням християнства перебуває виникнення і розвиток національної традиції іконописного мистецтва. Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама зображень на іконах підкорялися суворим правилам — канону. У канонічних зображеннях немає реалізму, їх символіка дуже складна. Найдавніші з ікон, які збереглися до сьогодні, датуються приблизно часом князювання Володимира Мономаха. Привезена з Візантії ікона «Володимирська Богоматір» послужила основою цілого ряду ікон, які отримали назву «Замилування». Поява мистецтва книжкової мініатюри збігається з появою найдавніших писемних пам'яток. Рукопис з кольоровими ілюстраціями називався «лицьовий». Зображенням трьох євангелістів — Іоанна, Луки і Марка — було прикрашене Остромирове Євангеліє. Четвертого євангеліста, Матвія, немає, але для малюнка був залишений чистий аркуш. «Лицьовим» є знаменитий «Ізборник» Святослава. Крім сюжетних ілюстрацій, книги багато орнаментувалися. Про мініатюри Київської Русі ми можемо скласти уявлення за так званим радзивілівським літописом XV століття, який є списком з рукопису XIII століття. Його 617 мініатюр — своєрідна художня енциклопедія історії і культури того часу.

24. Фольклор і народна культура

Народна культура та мистецтво українців справедливо вважаються одними з найбагатших надбань культурної спадщини європейських націй. Обличчя українського фольклору визначають багатогранність жанрів і досконалість форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока філософічність і невтримний запал. Протягом століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви і символи, які часто приховуються під покровом християнської традиції. Фольклор — це створені народом і існуючі в народних масах поезія (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танець. Зразки української фольклорної традиції можна згрупувати у два блоки: музично-поетичні форми (пісні, думи, приспівки і т.д.) і прозові (казки, легенди, анекдоти і т.д.). У свою чергу в рамках музично-поетичної творчості виділяють обрядовий фольклор, епічну та ліричну творчість. До обрядового фольклору зараховують календарні і родинно-обрядові пісні. До епічного - думи й історичні пісні та ліро-епічні (балади, співанки-хроніки). До ліричного - соціально-побутову й побутову лірику.Календарно-обрядовий фольклор поділяється на чотири цикли, що співвідносяться з порами року. Зимовий цикл українського фольклору найповніше представлений і найбільш вживаний у сучасності. Це насамперед пісні, приурочені до Різдва Христового – колядки - та пізнішого походження сценарії для вертепного різдвяного дійства. До зимового циклу також входять так звані щедрівки, структурно подібні до колядок, які співають на Щедрий вечір. Весняний фольклор представлений так званими веснянками або гаївками, масивом текстів для ігор, які грають на Великдень, вийшовши з церкви. У веснянках домінують мотиви пробудження природи і споріднений з ним мотив кохання. На дні літнього сонцестояння в українців з прадавніх часів припадали купальські свята та ігрища. Купальські святкування були пов'язані з танцями і співами й носили оргаїстичний характер. Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони фактично завершують календарний цикл. У комплексі обрядових пісень важливе місце займають також родинно-обрядові, які супроводжують перехідні або етапні моменти в житті людини. Це хрестинні, весільні пісні, а також народні голосіння – унікальне фольклорне явище в духовній культурі українського народу. Епічні жанри українського фольклору - історичні пісні, думи, балади,співанки - хроніки - відзначаються унікальним багатством і красою форм. Ніна Матвієнко – одна з поширювачок української народної творчості… Найсучасніша форма побутування фольклору – студентський фольклор,фольклор неформальних суспільних угруповань та афористичні жанри –популярні анекдоти, тости, привітання. Архаїчні та “класичні” форми пісенного фольклору віднаходять своє друге життя в сучасних аранжуваннях. Бард Віктор Морозов ще в 1990-х обробив львівські батярські пісні, Марічка Бурмака у тих же 90-х переспівала популярні колядки, Тарас Чубай і група „Скрябін” випустили альбом із стрілецькими та повстанськими піснями.