43 Микола Лисенко та розвиток української музичної культури

(Народився Микола Віталійович Лисенко 10 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської області. Батько, Віталій Романович Лисенко, офіцер орденського кірасирського полку, був людиною освіченою, з передовими поглядами на розвиток суспільства, глибоко знав і любив літературу, народну творчість. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків. Навчалася вона в петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат.

У такому середовищі, серед таких людей і виростав майбутній композитор. Але саме народна стихія, культура і побут народжували у серці малого Миколи невгасиму любов до рідної пісні, мови, мистецтва.

У 1852 році хлопця відвезли до Києва в пансіон Вейля, звідки він, провчившись усього декілька місяців, переходить до іншого — пансіону француза Гедуена. У цьому закладі музика займала не останнє місце у вихованні та навчанні. Одинадцятирічний хлопчина показав себе майже одразу як у здібностях, так і в старанності.

Літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. На той час туди приїжджав з Полтавської гімназії і Михайло Старицький, троюрідний брат М.Лисенка. Це товаришування зіграло свою благодатну роль у подальшому житті обох велетів нашої культури. Після закінчення пансіону Миколу віддають до 2-ї Харківської гімназії.

У 1859 році Микола Віталійович вступає на природничий факультет Харківського університету. Провчившись у ньому всього один рік, він разом з батьками перебирається до Києва. Навчання в університеті, який він успішно закінчив у 1865 році, М.Лисенко вдало поєднував з заняттями музикою, яка все більше і більше захоплювала його. У цей же час він багато пише, притому звертається не лише до дрібних інструментальних жанрів, але й до музично-драматичних творів.

Подорожуючи, композитор ніколи не втрачав нагоди записати завершені зразки пісень до спеціального нотного зошита, з яким ніколи не розлучався.

На українському народному грунті М.Лисенко творить високохудожні композиції на шевченківську тематику, народні опери «Різдвяна ніч» і «Утоплена», оперу-сатиру «Енеїда», монументальну народну музичну драму «Тарас Бульба». Починаючи з 1869 року Микола Віталійович продовжував невтомно виступати у концертних програмах.

У 1904 році М.Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913 року — ім. М.В.Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів.

Разом з О.Кошицем організував у 1905 році музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя.

М.Лисенко був засновником і головою ради правління «Українського клубу» (1908 — 1911 рр.). Серед огрому творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: «Різдвяна ніч» (1873 р.), «Утоплена» (1883 р.), «Тарас Бульба» (1890 р.), «Наталка Полтавка» (1889 р.), «Енеїда» (1910 р.),«Ноктюрн» (1912 р.), дитячі опери «Коза- Дереза» (1888 р.), «Пан Коцький» (1891 р.), «Зима й Весна» (1892 р.). Микола Віталійович Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» Т.Шевченка, на тексти якого написав понад 80 вокальних творів різних жанрів.

Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості.

Смерть М.Лисенка, яка настала 6 листопада 1912 року, була непоправною втратою для української музичної культури.

Микола Віталійович Лисенко — засновник національної музично-творчої школи, основоположник української класичної музики. Значення його для української музичної культури неоціненне. Своєю творчістю він вперше спробував підсумувати величезний період розвитку вітчизняної музики на підвалинах глибокого і всебічного вивчення народного життя і народної творчості. Величезний пласт народної музики, ряд поодиноких талановитих музичних творів різних жанрів сприймалися тепер зовсім інакше, по-новому, знайшовши логічне і справедливе обрамлення титанічною діяльністю М.В.Лисенка, який встановив чітке й однозначне визначення цьому феномену — українська музична культура. Музиці М.Лисенка притаманна органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока композиторська майстерність.

На початку 1875 року до Петербурга вперше приїхав відомий український народний співак-кобзар Остап Вересай.

М.Лисенко в усьому допомагав знаменитому землякові. Перший виступ Остапа Вересая відбувся у Географічному товаристві. Згодом О.Вересай з величезним успіхом виступить у так званому «Соляному Городку» в загальнодоступному концерті.

Збагачуючись і озброюючись передовими ідеями і художньо-естетичними критеріями свого часу, вивершуючи знання народного життя, переймаючись болями і радощами народу, усвідомлюючи устремління його на основі неосяжних багатств музичного фольклору, М.Лисенко закладає міцні підмурки для нової в історії світової музики української професійної музичної школи. Його подвижництво й мудрість полягали у тому, що, невтомно пропагуючи кращі досягнення великих композиторів, він готував благодатну основу для майбутніх конкретних і практичних справ, розраховуючи, врешті, не стільки на схвальну оцінку, скільки на дієву підтримку і допомогу з боку народу саме усвідомленням важливості цієї справи.

44. Вклад українців у світове оперне мистецтво.

Соломі́я Амвро́сіївна Крушельни́цька (23 вересня 1872, село Білявинці, Бучацького району Тернопільської області — 16 листопада 1952, Львів) — відома українська оперна співачка, педагог. Ще за життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання "Вагнерівська примадонна" ХХ століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом "Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй". Успіхи С.Крушельницької на оперних сценах світу був успіхом і визнанням української музики й мистецтва.

17 лютого 1904 року в міланському театрі «Ла Скала» Джакомо Пуччіні представив свою нову оперу «Мадам Баттерфляй». Ще ніколи композитор не був так упевнений в успіху… але глядачі оперу обурено освистали. Славетний маестро почувався розчавленим. Друзі вмовили Пуччіні переробити свій твір, а на головну партію запросити Соломію Крушельницьку. 29 травня — на сцені театру «Ґранде» в Брешії відбулася прем'єра оновленої «Мадам Баттерфляй», цього разу — тріумфальна. Публіка сім разів викликала акторів і композитора на сцену. Після вистави, зворушений і вдячний, Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».

«За чудовим збігом обставин саме цій оригінальній співачці з далекої і майже невідомої країни судилося представити для захоплення всього світу один із музичних шедеврів Джакомо Пуччiнi», — так оцінює заслугу С. Крушельницької Антонелла Черретіні у статті «Чистий образ над морем Віареджо: біографія Соломії Крушельницької», що побачила світ у «Бюлетені історії і культури» (2001, №1), який видає Інститут історії провінції Лукка (до цієї провінції адміністративно відноситься Віареджо).

В усьому музичному світі кінця XIX – першої половини ХХ ст. Соломія Крушельницька була символом досконалості і неперевершеності. Її незрівнянної краси лірико-драматичне сопрано діапазоном майже в три октави – унікальне явище в оперному мистецтві. Найвідоміші театри й концертні зали світу запрошували до себе Соломію Крушельницьку, найвидатніші диригенти, такі як А.Тосканіні, Л.Муньйоне, сперечалися за право диригувати виставами з її участю. Знаменитий італійський диригент Артуро Тосканіні твердив, що „в операх Вагнера, Р. Штрауса, Піццетті, Каталані Соломія була і залишається неперевершеною”.

45. Зірки української естради Украї́нська му́зика починає свій відлік з часів Київської Русі і в своєму розвитку охоплює практично всі типи музичного мистецтва — народну і професійну, академічну і популярну музику. Сьогодні українська музика в її багатоманітті звучить в Україні та далеко за її межами, вона продовжує розвиватись в народній та професійній традиціях, вона є предметом вивчення науковців. Паралельно із формуванням поп-музики в Західних країнах, в Україні, як і інших радянських республіках досягає свого розквіту радянська естрада. Особливо виділяється творчість Володимира Івасюка, автора понад 100 пісень, чиє життя трагічно обірвалось 1979 року. Музика кінця 1960-х — початку 1980-х Серед композиторів-піснярів цих років були О.І. Білаш, В. Верменич, пізніше — І. Карабиць. Популярність завоювали естрадні виконавці — Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Ігор Білозір, Тарас Петриненко, Алла Кудлай та інші. Паралельно започатковувалися і типово модерні музичні та музично-поетичні проекти, серед яких сатиричний театр «Не журись!» В.Морозова (1970-і рр.), гурт «Мертвий півень» та рок-бардівська група «Плач Єремії» (друга половина 1980-х рр.).

Наза́рій Яремчу́к (30 листопада 1951, Рівня — † 30 червня 1995, Чернівці) — український естрадний співак (тенор). Народний артист УРСР (1987). 1969 року закінчив Вижницьку середню школу і спробував вступити на географічний факультет Чернівецького університету, та спроба виявилася невдалою. З осені цього року юнак пов’язав своє життя з вокально-інструментальним ансамблем «Смерічка» Вижницького будинку культури. Перше мистецьке визнання принесла пісня «Горянка» Левка Дутківського. За її виконання ансамбль «Смерічка» та її солісти Назарій Яремчук та Василь Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти». У 1972 році співак разом із «Смерічкою» виборов обласну комсомольську премію імені Кузьми Галкіна. У 1973 році ансамбль «Смерічка» перейшов працювати до Чернівецької обласної філармонії, у якій Назарій пропрацював до самої смерті. 1975 року закінчив географічний факультет Чернівецького університету.

Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції Назарій тричі приїжджав у зону відчуження і виступав там перед ліквідаторами катастрофи. У 1988 році закінчив факультет сценічної режисури Київського державного інституту культури імені Карпенка-Карого. Знявся у музичних стрічках «Червона рута», «Співає «Смерічка», «Стартує пісня», «Ти плюс я – весна» та «Через 10 років». 30 червня 1995 року після тривалої і важкої боротьби з раком шлунку Назарій Яремчук помер. 1978 — Заслужений артист України, орден Дружби народів. ; 1987 — Народний артист України. 1996 — Шевченківська премія за концертну діяльність 1973—1995 років.