92. «Україна в огні»

“Україна в огні”. Якщо у попередніх кіноповістях народ, уособлений головним чином людьми одного села, відображався у роки громадянської війни та мирного будівництва в Україні, то у творі “Україна в огні” – у подіях другої світової війни. У новій кіноповісті персонажі різко протиставлені: окупанти, патріоти і зрадники. Автор розкриває психологію вчинків своїх героїв і поодиноких зрадників, користуючись зокрема довгими діалогами, подібно жанру драми.

Твір розпочинається картиною у хаті колгоспника Лавріна Запорожця. На 55-ліття його дружини зібралася вся сім’я: п’ять синів, донька і дід. Звучить пісня “Ой, у мене увесь рід багатий”. Співають всі: батьки, “всьому роду втіха” мила Олеся, прикордонник Роман, артилерист Іван, чорноморець Савка, колгоспники Григорій і Трохим, пасічник дід Демид. Ранком наступного дня сини-брати подаються на фронт. Першим гине Савка під час сутички з німецьким десантом. Події постійно міняються: захоплене фашистами село, фронт, знову село, Німеччина, куди вивезли німці як робочу силу сільських дівчат, Олесю, її подругу Христю.

Запам’ятовуються страшні сцени розстрілів та повішень селян (дід Демид Запорожець сам натягує собі петлю на шию: “Вішай, кате, чого злякався?!), сцена перетворення у німецьких поліцаїв Івана Гаркавенка та Павла Хуторного, багато фронтових епізодів, героїчних і страшних, картини оранки впряженими у плуг чоловіками під наглядом німців, понівечення на чужині Олесі і Христі... – кожна сторінка твору хвилює, примушує замислитись. На деякі питання людських вчинків відповісти нелегко. Наприклад, усвідомити міру ненависті до радянської влади, а тому й прислужництво німцям куркуля Заброди, який вирвався з більшовицької каторги, сибірського “гулагу”...

Кіноповість побудована на основі довженківських оповідань “На колючому дроті”, “Незабутнє”, “Перемога”. Уривки з кіноповісті вперше були надруковані російською мовою 1943 року, українською – 1962. Сталін заборонив кіноповість як для друку, так і для екрану. Довженко, дізнавшись про заборони, розпочав працювати над новим твором на цю ж тему – над кіноповістю “Повість полум’яних літ”, яку також не встиг побачити... Читач, якого зацікавлять події, факти про участь України у другій світовій війні, може прочитати книгу І.Муковського та О.Лисенка “Звитяга і жертовність (українці на фронтах другої світової війни)”, 1997 р. Серед довженківських фільмів, визнаних видатними, назвемо ще кінопоеми “Арсенал”, “Щорс” та автобіографічну “Зачаровану Десну”.

93. Печера Вертеба

Вертеба — гіпсова печера на Тернопільщині (Україна), розташована неподалік від села Більче-Золоте. Геологічна й археологічна пам'ятка загальнодержавного значення.

Розташована на лівому березі річки Серет за 2 км на північний захід від села Більче-Золоте Борщівського району Тернопільської області. Оголошена об'єктом природного-заповідного фонду розпорядженням РМ УРСР від 2 серпня 1971 № 61-р. Перебуває у віданні Більче-Золотецької сільради. Вертеба — одна з найбільших у Європі печер, довжина її підземних ходів — 7820 м.

Назва печери походить від давньослов'янського «вертеп» — печера, яруга.

Короткий опис

Одна з найбільших у Європі, довжина підземних ходів — 7820 м.

Печера складається з широких галерей, розділених вузькими перемичками. Стінки гладкі й темні, на склепіннях — карбонатні натічні утворення у вигляді кірок, рідше — невеликих сталактитів («бочки», аномальної будови сталагміти, «місячне молоко»). Середньорічна т-ра у печері 9-10° при віднос. вологості 92-100%.

У XIX ст. тут було знайдено понад 300 цілих посудин, більш як 35 тисяч глиняних і керамічних фрагментів, майже 120 людських фігурок, 200 знарядь із кісток та рогів, 300 виробів з кісток і каменю. Все це — зразки прадавньої Трипільської культури.

Знайдені у Вербеті археологічні матеріали зберігаються у музеях Борщева, Варшави, Відня, Кракова, Львова, Тернополя. Результати попередніх і сучасних розкопок свідчать про функціональне призначення печери: багато людей перебувало в ній протягом нетривалого часу в критичних ситуаціях, у період зовнішньої небезпеки.

Вертебу виявили 1708, згодом вхід засипали. 1820 його знову відкрили і проникли в печеру.

Перше археологічне обстеження Вертеби зробили 1876 А. Кіркор і С. Козібродський. 1890 проводили дослідження Г. Оссовський і Л. Сапєга; вони виявили сліди перебування давніх людей, крем'яні знаряддя праці, залишки посуду, мідні речі тощо.

1898—1907 — археологічні розкопки продовжив В. Деметрикевич, влітку 1914 — Я. Чекановський і Я. Пастернак. Було знайдено речі трипільської культури, посуд лінійно-стрічкової кераміки, нові матеріали енеолітичної доби.

Через наукову вартість археологічних знахідок Вербета отримала тоді назву «Наддністрянська Помпея». 1928 цінний археологічний та антропологічний матеріал, зокрема трипільської культури, виявив у печері Олег Кандиба-Ольжич.

1956 розкопки у печері здійснив І. Свєшніков.

1963—1967 група тернопільських спелеологів під керівництвом В. Радзієвського виконала топографічну зйомку підземного лабіринту.

Від 1995 печеру комплексно обстежує археологічна експедиція Борщівського краєзнавчого музею.

Використання

Під час 2-гої світової війни і пізніше використовувалася воїнами УПА для переховування.

В ній є знахідки стоянок первісних людей.

94. «Запорожці пишуть листа турецькому султану»

«Запоро́жці пи́шуть листа́ туре́цькому султа́ну» (рос. Запорожцы пишут письмо турецкому султану) — знаменита картина російського та українського художника Іллі Рєпіна. Величезне панно (3,58×2,03 м) було почато в 1880 і закінчено тільки в 1891 році.Етюди до картини художник писав в кубанській станиці Пашківській, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії.

Сюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідь запорозьких козаків на вимогу турецького султана Мехмеда IV.

За легендою, лист було написано в 1676 кошовим отаманом Іваном Сірком «з усім кошем Запорозьким» у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мехмеда (Мухаммеда) IV. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х роках катеринославським етнографом-любителем Я. П. Новицьким була знайдена копія, зроблена у XVIII столітті. Він передав її відомому історику Д. І. Яворницькому, який одного разу зачитав її, як курйоз, своїм гостям, серед яких був, зокрема, І. Ю. Рєпін. Художник зацікавився сюжетом і в 1880 році почав першу серію етюдів.

Історія створення

Після 1880 року Рєпін займався неквапливою та тривалою серією ескізів і підбором моделей. Серед моделей, позувало Рєпіну для картини, багато відомих особистостей. Зокрема, для центральних персонажів художник вибрав Д. І. Яворницького — писар, а за отамана Сірка — самого київського генерал-губернатора М. І. Драгомирова. Усміхненого козака у білій шапці позував журналіст і письменник В. О. Гіляровський. Перший закінчений ескіз олією з'явився в 1887 році. Рєпін подарував його Яворницькому. Пізніше Яворницький продав його П. М. Третьякову, і зараз він висить у Третьяковській галереї.

Основний (можна сказати, класичний) варіант картини був завершений в 1891 році. Після першого публічного огляду художника критикували за те, що на думку багатьох картина була «історично недостовірною». Тим не менш доля полотна склалася вдало. Після шумного успіху на декількох виставках в Росії та за кордоном (Чикаґо, Будапешт, Мюнхен, Стокгольм) картину в 1892 році купив за 35 тисяч рублів імператор Олександр III. Картина залишалася у царських зібраннях до 1917 року, а після революції опинилася у зібраннях Державного Російського музею.

Ще не завершивши основний варіант, Рєпін у 1889 почав працювати над другим, роботу над яким він так і не закінчив. Це полотно трохи поступається за розмірами початковому варіанту, і є, так би мовити, кулуарним примірником. Другий варіант «Запорожців» художник, спробував зробити більш «історично достовірним», але явно виявився незадоволений результатом і кинув на півдорозі. Зберігається він зараз у Харківському художньому музеї.