Розділ 1. Методичні аспекти вивчення впливу природних чинників на процеси використання земельних ресурсів

1.1. Чинники впливу на процеси землекористування

Основним з найбільш важливих засобів виробництва є земельні ресурси. Тому вивчення особливостей територій з подальшою оптимізацією процесів землекористування, є запорукою ефективного їх використання.

Просторові властивості, рельєф, ґрунтовий покрив, рослинність, клімат та інші природні, економічні та соціальні умови в окремих районах нашої області мають великі розходження. Дуже часто ці розходження спостерігаються навіть у межах окремих землекористувань та землеволодінь.

Серед різноманітних властивостей землі як природного ресурсу і засобу виробництва землевпорядна наука виділяє ті, які мають постійний вплив на сільськогосподарське або інше виробництво. В перше чергу до них відносять: простір і рельєф, ґрунтовий і рослинний покрив, гідрогеологічні і гідрографічні умови. У зв’язку з тим, що ці властивості при землеустрої проявляються одночасно, необхідно їх комплексний облік.

Просторові властивості землі для землевпорядкування є ос­новними. Кожна земельна ділянка характери­зувалася трьома основними просторовими ознаками:

• площею;

• складом земельних угідь;

• формою розташування угідь стосовно господарськога цен­тру;

У даний час до найбільш важливих просторових властивос­тей землі відносять: площу земельних ділянок (землево­лодінь, землекористувань, територіальних зон, земельних масивів, контурів), їх місце розташування, конфігурацію, дов­жину, віддаленість від адміністративних, господарських і виробничих центрів, один від одного і т.д.

У процесі землеустрою просторові властивості оцінюють ря­дом технічних показників: площею, середньою відстанню від гос­подарського центра, коефіцієнтом компактності, конфігурації, числом і формою ділянок, середнім розміром контуру, довжиною і шириною ділянок, полів, міжсмужних просторів, розміром сторін, відстанню між найбільш віддаленими контурами угідь і т.д..

Просторові властивості землі важливі для землеволодінь і землекористувань як сільськогосподарського так і несільськогосподарського призначення, оскільки земля в них виступає просторо­вим операційним базисом.

Економічні результати промислових, сільськогосподарських інших підприємств багато в чому залежать від зовнішніх просто­рових властивостей - місця розташування стосовно джерел сиро­вини, пунктів реалізації продукції, баз матеріально-технічного по­стачання, культури побутових і інших центрів, об'єктів виробни­чої та соціальної інфраструктури.

Істотною особливістю сільськогосподарського виробництва є проведення основних польових робіт у межах сівозмін, поля, ро­бочих ділянок, природних контурів угідь. Тому контурність, розч­ленованість угідь, форма ділянок відносяться до важливих про­сторових характеристик землекористування.

Розмір ділянок ріллі, їхня конфігурація впливають на продук­тивність машинно-тракторних агрегатів, а тим самим і на ефек­тивність виробничих затрат у рільництві. Тому при землеустрої сільськогосподарських підприємств враховують також внутрішньогосподарські просторові властивості склад угідь і їх розміщення на території, розмір контурів окремих угідь, їх масивів, місце розташування господарських і виробничих центрів, площу попів сівозмін і робочих ділянок, їх конфігурацію і т.д.

При внутрішньогосподарському землевпорядкуванні проекту­ють земельні ділянки (поля сівозмін, загони чергового випасання, ділянки сінокосіння) правильної форми, без ламаності меж, до­статні за площею для того, щоб здійснювати технологічні операції. У ряді випадків усувають дрібноконтурність, розкиданість і роз­дробленість угідь, здійснюючи комплекс робіт а меліорації, інженерної облаштованості території.

Рельєф місцевості являє собою сукупність форм земної поверхні як одне з просторових властивостей землі і має виняткове значення в сільськогосподарському виробництві.

Рельєф - першопричина водної ерозії ґрунтів, на крутих і довгих схилах утворюється сильний поверхневий стік, який змиває і розмиває верхній гумусовий шар ґрунту, та утворюються вимоїни та яри, що знижують родючість ґрунтів. Від крутизни схилу залежить продуктивність машинно-тракторних агрегатів, при роботі агре­гатів на підйомах непродуктивно витрачається тягова потужність двигуна, у результаті сповільнюється поступальний рух техніки, знижується продуктивність праці, збільшується витрата палива.

На схилах різних експозицій створюється різний мікроклімат; на північному або південному, східному або західному схилах по-різкому відбуваються коливання температури протягом доби сезонів року, різна освітленість, у зв'язку з чим при землеустрої доводиться диференціювати розміщення угідь сільськогоспо­дарських культур, особливо тих, які сильно реагують на температурний режим .

Серед різних характеристик рельєфу особливе значення при землеустрої мають ухил земної поверхні (крутість схилів), довжи­на, форма, експозиція конкретних схилів. Великий ухил земної поверхні як головний фактор водної ерозії ґрунтів обмежує розораність території, впливає на розміщення зернових, технічних куль­тур, багаторічних і однорічних трав, визначає внутрішньопольову організацію території, розміщення водорегулювальних і нших лісосмуг, проведення гідротехнічних і протиерозійних заходів.

При однакових ухилах протиерозійна стійкість ґрунтів залежить від їхнього механічного складу, підстилаючих площ, кількості та інтенсивності опадів і інших умов. Розміщення просапних куль­тур, як правило, обмежується ділянками з ухилом до 2 - 3 °: зер­нових -до5-7^с. Рілля з ухилом понад 5 - 7 ° може використову­ватися тільки під посів трав.

Для захисту земель від ерозії в умовах складного рельєфу границі полів і робочих, ділянок розміщують переважно поперек схилів. У ряді випадків застосовують прямолінійно-контурне, кон­тури або контурно-смугове розміщення меж посівів сільсько­господарських культур.

Ґрунтом називають верхню біологічно активну оболонку землі. Різне сполучення факторів ґрунтоутворення обумовлює поширення на великих просторах України багатьох тисяч видів і різновидів ґрунтів.

Відмітною якістю ґрунтів е їх родючість - здатність забезпечити рослини необхідними водним, повітряним і поживним режимами, що визначає їх придатність до використання в сільському гос­подарстві. Ґрунти вирізня­ється між собою фізичними, хімічними і біологічними властивос­тями, створюють різні умови для посіву культур, їх росту і збиран­ня врожаю, вимагають застосування диференційованих техно­логій, тому в ході землеустрою необхідно детально врахувати ґрунтовий покрив. Отже, перед складанням проектів землеуст­рою повинно проводитись ґрунтове обстеження Матеріали ґрунтового й агрохімічного обстежень являють собою основу якісної характеристики земель.

Ґрунтове обстеження проводиться на землях усіх категорій і форм господарювання з метою одержання інформації про їх які­сний стан, а також виявлення земель, які зазнали водної, вітрової ерозії, підтопленню, заболочуванню, забрудненню радіоактивни­ми і хімічними речовинами тощо

Природний рослинний покрив розміщується, виходячи із взаємодії факторів природного середовища в залежності від ши­ротної зональності на рівнині і ви­сотної поясної зональності - з горах. Сама рослинність разом з такими факторами, як клімат, рельєф місцевості, ґрунтоутворюючі породи визначає розміщення ґрунтів, форми методи орга­нізації території.

Під впливом лісової хвойної рослинності, наприклад, сформувалися підзолисті ґрунти з малим змістом гумусу великою кис­лотністю. Степова рослинність сприяла утворенню чорноземів з великим запасом гумусу й основних поживний елементів, ней­тральною реакцією ґрунтового середовища. У південних сухих регіонах при зрідженому рослинному покриві сформувалися каштанові ґрунти і сіроземи – слабогумусові, лужні, піддані засо­ленню.

Для оцінки складу і структури рослинного покриву, визначення його взаємозалежності з умовами місцепроростання; оцінки кор­мових переваг і запасів кормів, господарського стану кормових угідь в процесі землеустрою проводять геоботанічне обстежен­ня.

Матеріали геоботанічних обстежень – основа якісної характеристики природних кормових угідь і розробки заходів щодо їх ра­ціонального використання та поліпшення. Крім того, ці матеріали використовують для впорядкування території сінокосів і пасовищ, при розміщенні гуртових і отарних ділянок, загонів чергового ви­пасання, закріплення різних видів худоби за пасовищними ділян­ками.

Серед кліматичних умов, які враховуються при землеустрої найбільш важливими є тепло- та вологозабезпеченість, вітровий режим, мікрокліматичні.

Теплозабезпеченість характеризується сумою температур повітря вище 10 °С. При цій температурі відбувається вегетація основних культурних рослин. Чим вища теплозабезпеченість, тим більше активної сонячної радіації одержує рослина і краще фо­тосинтез, а отже, вище врожайність

Вологозабезпеченість визначається сумою опадів, які випа­дають, особливо протягом вегетаційного періоду, їх характером (доті, зливи тощо), а також випаровуваністю. Вона виражається коефіцієнтом річного атмосферного зволоження (відношення опадів до випаровуваності).

Тепло- і вологозабезпеченість враховуюгь при територіальному землеустрої великих об’єктів розробці Генеральної схеми використання і охорони території України, схем землеустрою територій областей і районів.

Вітровий режим - напрямок, сила і повторюваність вітрів - дуже важливий для територіального землеустрою. Напрямок переважних вітрів враховується при визначенні взаємного розміщення селищ і виробничих центрів. При цьому по­трібно, щоб запахи і пил, що розносяться вітром, не попадали в села.

Від напрямку і сили шкідливих вітрів залежать розміщення, конс­трукція та площі вітроломних лісосмуг, необхідність смугового розміщення посівів і пари, закладки кулісних насаджень / районах вітрової ерозії, з також доріг, якщо узимку випадає багато снігу.

Мікрокліматичні умови дуже важливі для землевпорядкування окремих ділянок.Землевпоряднику потрібно знати ділянки розміщення мочарів (виходів ґрунтових вод на поверхню), вітроударні схили вогнища розміщення перезволожених земель, місця скупчення снігу, умови інсоляції (освітленість) і затоплення ділянок і т.п. Ці фактори визначають диференційоване розміщення посівів сільськогосподарських культур, технологію їх вирощування, внутрішньопольову організацію території.

Гідрогеологічні та гідрографічні умови характеризують роз­міщення підземних і поверхневих джерел води.

Гідрогеологічні властивості земель визначають глибину заля­гання підземних вод, їхній склад (якість), походження, динаміку. При близькому заляганні ґрунтових вод можуть загинути бага­торічні насадження в результаті вимочування кореневої системи. Виходи мінералізованих вод на поверхню чи їхнє близьке розта­шування стосовно поверхні можуть викликати засолення. Їхня взаємодія з ґрунтом і поверхневим стоком при атмосферних опа­дах, з поливними водами повинна регулюватися папство найсуворішим чином.

1.2. Взаємодія чинників

1.3. Еволюція процесів землекористування

Природокористування того чи іншого краю завжди багато в чому залежав від способу життя й господарювання його етносу. Як свідчить історія, корінні етноси, що жили століттями на своїй території, розуміли й любили її природу, дбайливо до неї ставилися. Вони користувалися природними ресурсами з урахуванням багатовікового досвіду й традицій своїх дідів-прадідів, завжди поводилися так, щоб природа могла самовідновлюватися, розвиватися, щоб вона не зубожіла й залишалася годувальницею для внуків і правнуків. Зайшлі етноси — тимчасові, особливо завойовники, жорстокі не тільки до людей поневоленої землі, а й до її природи, здебільшого завдавали великої шкоди: палили, знищували, спустошували. Не пристосовані до чужої природи, вони проявляли вандалізм, переробляючи її на свій смак, деформуючи екосистеми. Етногенез українців відбувався на території, яка споконвіку була зоною контакту різних етносів із різними традиціями поведінки щодо навколишнього ландшафту. Саме тому територія України була ареною постійних етноекологічних колізій, що негативно впливали на стан земельних ресурсів і довкілля. В Україні традиційними формами господарювання, природокористування з давніх часів і до середини XVIII ст. були землеробство, мисливство, бджільництво, скотарство, садівництво, їхня роль у житті українців із часом змінювалась, однак головним залишалося землеробство. Розвиток сільського господарства й промисловості був зрівноваженим, органічним. У XVIII ст. з бурхливим розвитком промисловості, відкриттям і розробкою покладів заліза, вугілля, нафти в Україні починає брати гору хижацьке природокористування. Чому сьогодні люди чимраз частіше звертаються до традицій у всіх сферах своєї життєдіяльності? Тому що традиції — це не лише пам'ять предків, усе найкраще, самобутнє, властиве тій чи іншій нації в культурі, народній творчості, побуті, релігії, виробництві. Традиції — це різноманітність культур, способів існування.

Збіднення національного розмаїття, культурної та релігійної своєрідності призводить, як показало життя, до тяжких екологічних наслідків: порушення корисних традицій пристосування до ландшафтів, розвитку згубних для всіх націй хижацьких способів землеокористування. Традиції — це й максимально ефективне пристосування етносів до ландшафтів, вироблені віками гармонійні взаємозв'язки з довкіллям, такі норми поведінки й режим господарювання, які не порушують загального балансу енергообміну екосистем, процесів самовідтворення, самоочищення Землеробство, як вважають археологи, історики й етнографи, виникло в Україні за часів трипільської культури й поширилося в середні віки та пізніше на весь регіон Центральної Європи. Основними системами землеробства були парове й перелогове, землекористування — у вигляді відкритих полів, а землеволодіння — приватне, суспільне, державне, церковне. До середини XVIII ст. розвиток сільського господарства й промисловості в Україні завжди відбувався органічно. При цьому завжди переважали традиції індивідуального господарювання незалежно від власності на землю. Загалом фермерство традиційніше для України, ніж для країн Центральної Європи та Росії, де існували здебільшого великі феодальні господарства. Як свідчать історичні документи, в усі часи можливості землеробства України були набагато вищими за її внутрішні потреби. Та розвиток нації і розширення сільськогосподарського й промислового виробництва призвели до того, що до середини XIX ст. земельні ресурси в межах лісових і лісостепових ландшафтів вичерпалися. Розпочалося сільськогосподарське використання землі степової зони, аналогів чому в Центральній Європі немає. Протягом XIX ст. степова зона була цілком розорана. В наш час традиційне землеробство вже неспроможне задовольнити потреб людини; тому в Україні, як і в усьому світі, намагаються підвищити врожайність підсиленим унесенням мінеральних добрив, використанням пестицидів для боротьби зі шкідниками. У XX ст. природокористування в Україні набирало чітко виражених згубних для природи форм. Ресурсокористування стало надекстенсивним, хижацьким. Жовтневий переворот 1917 р., громадянська війна, голод 30-х років, страшні за своїми масштабами політичні репресії 40-х років, Друга світова війна — ці величезні соціальні потрясіння разом із централізацією промисловості, перехімізацією сільськогосподарських угідь, виснаженням ресурсів за кілька десятиріч призвели до формування в Україні економіки, яка не зважала на об'єктивні потреби та інтереси її народу, можливості її природи. В результаті сформувалась одна з найбільш варварських із погляду екології економік — перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними, нафтопереробними, військовими виробництвами, з величезними обсягами відходів і низькими коефіцієнтами їх утилізації, із застарілими технологіями та обладнанням.