Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kursova_3.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
28.08.2019
Размер:
80.35 Кб
Скачать

33

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Кафедра педагогіки і методики початкової освіти

Особливості розвитку школи в епоху Середньовіччя

Курсова робота

студентки 312 групи

денної форми навчання

напряму

«Початкова освіта»

Ілащук Мар’яни Василівни

Науковий керівник:

доц. Піц І.І.

Чернівці - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОЇ ПРАКТИКИ ТА ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. …………………………………………………..…………6

    1. Особливості епохи Середньовіччя ………………………….6

    1. Вплив християнства на розвиток освіти………………… ..11

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ШКОЛИ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ………………….. …………………………...14

2.1. Середньовічна освіта………………………………………….14

2.2. Вища освіта……………………….………….…………….......24

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………......

ВСТУП

Актуальність дослідження. Будь-який прогрес суспільного розвитку пов'язаний з передачею культурно-історичного досвіду від покоління до покоління. Цілком природно, що, роблячи відкриття в пізнанні світу (гуманітарні, технічні, природничо-наукові), люди прагнули передати ці знання нащадкам. Певної стадії розвитку кожного суспільства, як правило, відповідає і певна система освіти. В кожному суспільстві існує свій механізм пізнання науки та отримання освіти.

Поки сума знань про навколишній світ була невеликою (на ранніх етапах розвитку людського суспільства) і зводилася швидше до досвіду пристосування до навколишньої дійсності, а не до її пізнання, питання про способи передачі цих знань не вимагало від людей спеціального осмислення. Але на пізніших етапах культурного розвитку, з появою основ не тільки емпіричного, але і теоретичного наукового пізнання, великі мислителі стали звертатися до аналізу шляхів ефективності процесу передачі накопичених знань. Так з'явилися перші наукові та педагогічні теорії і практичні моделі навчання і виховання.

Так, середньовіччя в нашій свідомості асоціюються перш за все з трьома його інститутами - Церквою, Імперією і Школю . З них два перших прийшли в середньовіччя з античності, і лише школа і університет народжений саме середньовіччям.

Раннє Середньовіччя іноді називають "темними століттями". Перехід від античності до Середньовіччя супроводжувався в Західній Європі глибоким занепадом культури. Не тільки варварські вторгнення, що знищили Західну Римську імперію, привели до загибелі культурних цінностей старовини. Не менше руйнівним, ніж удари вестготів, вандалів і лангобардів, стало для античної культурної спадщини вороже відношення з боку Церкви.

Монастирські і церковні школи були найпершими учбовими закладами Середньовіччя. І хоча Християнська Церква зберігала лише вибіркові, потрібні їй залишки стародавніх наук (в першу чергу латинь), саме в них продовжувалася культурна традиція, що зв'язувала різні епохи.

Але час йшов. Містам і міцніючим державам, що ростуть, потрібно все більше освічених людей. Потрібні були судді і урядовці, лікарі і вчителі.

Прийшла черга утворення шкіл.

Стан дослідження проблеми. Вивченням особливостей розвитку школи в епоху Середньовіччя людини займалися такі відомі вчені і педагоги як О.В. Сухомлинська, А.Я.Гуревич, І.М.Чередов, М.І Махмутов, Т.С.Станівська, А.Н Джуринський.

Об’єктом дослідження виступає процес створення середньовічних шкіл, їх історичний розвиток та вплив існування шкіл на формування західноєвропейської науки.

Предмет дослідження є зміст впливу середньовічних шкіл на формування середньовічної науки.

Мета дослідження полягає в детальному розгляді процесів формування середньовічних шкіл, а також їх впливу на формування середньовічної науки.

Відповідно до мети було визначено завдання дослідження:

  • Дослідити створення шкіл в середньовічному суспільстві;

  • Проаналізувати вплив шкіл як фактору формування середньовічної науки;

  • Дослідити наукову діяльність шкіл в добу середньовіччя;

Теоретичне значення полягає в обґрунтуванні поняття “методи роботи ”; уточненні сутності поняття “методи роботи з учнями молодшого шкільного віку ”, що поглиблює розуміння процесу підготовки майбутніх вчителів до творчої педагогічної діяльності в умовах вищого навчального закладу; узагальнено перспективні напрями удосконалення процесу формування готовності майбутнього вчителя до роботи з учнями на уроках і за умов використання здобутих знань, форм, методів і технологій.

Практичне значення дослідження полягає в узагальненні, виокремленні, порівнянні шкіл середньовіччя.

Зміст і результати наукового дослідження можуть бути використані для узагальнення, поповнення, актуалізації знань про школи середньовіччя, для практичного застосування середньовічних ідей в сучасних школах, для порівняння сучасних шкіл з середньовічними.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, підрозділів, висновків , списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОЇ ПРАКТИКИ ТА

ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В ЕПОХУ

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

1.1.Особливості епохи Середньовіччя

У 476 році, ослаблена внутрішніми суперечностями рабовласницького ладу, перестала існувати Римська Імперія, яка занепала під тиском варварських племен. В історії Європи розпочався новин етап історичного розвитку, який умовно називається Середньовіччям. На зміну рабовласницькому ладу прийшло феодальне суспільство, в якому політична влада належала світським і духовним феодалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали релігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту.

Середньові́ччя — період європейської історії від 5 століття  ( падіння Римської імперії і Велике переселення народів ) до епохи Відродження та Реформації (кінець 15 століття — початок 16 століття). За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.).

Середні віки (Середньовіччя) - історичний період, що наступив після Античності і попередній перед Новим часом.

Світова медієвістика вважає початком Середньовіччя крах Західної Римської імперії в кінці V століття (вважається, що імперія припинила своє існування 4 вересня 476 року, коли Ромул Август відрікся від престолу). Щодо кінця Середньовіччя в істориків немає єдиної думки. Пропонувалося вважати таким: написання "Комедії" Данте Аліг'єрі (1321), падіння Константинополя (1453) , винахід друкарства (середина XV століття),  відкриття Америки (1492), початок Реформації (1517) або початок Англійської революції (1640) . В останні роки вітчизняна медієвістика відносить закінчення періоду Середньовіччя до кінця XV - початку XVI століття. Однак будь-яка періодизація Середньовіччя носить умовний характер.

У XV-XVI століттяx цей період історії носив наступні назви: media tempestas (лат. середній час; з 1469 р.), media antiquitas (лат. середня античність; з 1494 р.),medium tempus (лат. середні часи; з 1531 ), saeculum medium (лат. середній вік; з 1596 р.) .

Гуманісти мали намір позначити таким чином прикордонну епоху між античністю, яка їх надихала, і сучасним їм часом. Так як гуманісти, насамперед, оцінювали стан мови, писемності, літератури та мистецтва, то цей «серединний» період здавався їм втіленням здичавіння античного світу, варварства і «кухонної» латини.

У XVII століття термін «Середні віки» ввів в обіг професор Галльського університету  Христофор Целларіуса ( Келлер,  Келларіус ), поклавши початок так званої гуманістичної трихотомії. Він розділив всесвітню історію на Античність, Середньовіччя і Новий час. Келлер вважав, що Середньовіччя тривало з 395 року (остаточне розділення Римської імперії на Східну і Західну) і аж до 1453 року (падіння Константинополя) .

Середньовіччя як загальносвітовий період в історичному розвитку країн Азії, Північної Африки, Америки є дискусійним питанням. Зараз панує думка, що середньовіччя як явище є суто регіональним, але цим словом часто користуються для опису подій, що сталися 500-1500 років тому незалежно від регіону та специфіки.

Термін «середньовіччя» виник в Італії у XIV—XVI ст. у колі істориків і літераторів, передових людей свого часу. Вони схилялися перед культурою Древньої Греції і Древнього Риму, намагалися відродити її. «Середніми віками» вони назвали час між античністю і своєю епохою. Надалі в науці закріпився розподіл історії на древню, середньовічну і нову. Середньовіччя в сучасній періодизації всесвітньої історії охоплює час від краху Західної Римської імперії в V ст. до епохи Великих географічних відкриттів (рубіж XV—XVI  століть), причому повне панування саме середньовічного типу культури в Європі зв'язують не з усім періодом, а з V—XIII ст. Потім в Італії зароджується перехідна культурна епоха — Відродження, що охоплює кінець середньовіччя і початок Нового часу.

Оцінка середніх віків в науці змінювалася.  Гуманісти епохи Відродження 

( саме ввели термін ) і просвітники XVIII ст. (Дідро, Вольтер,Монтеск'є) називали їх «темними віками», писали про глибокий занепад культури. На противагу їм романтики XIX ст. у наукових і, особливо, в художніх творах ідеалізували середньовіччя, були схильні бачити в ньому втілення вищої моралі. Сучасні вчені переважно уникають крайнощів. Визнається, що в порівнянні з античністю, загубились багато які досягнення культури, але водночас у сферу культурного розвитку було залучено нові народи, зародилися національні культури.

Нині у публіцистиці цьому терміну часто надають негативного відтінку (середньовіччям називають рудименти варварства, неуцтва і невігластва), інколи, навпаки, цьому періоду приписують самі лиш моральні чесноти та привабливу екзотику.  Античність не відразу зійшла з історичної арени , тією чи іншою мірою вона зберігалася в житті європейського суспільства впродовж кількох століть, допоки в ньому склалися нові соціальні та духовні явища .

У радянській історіографії середні віки  пов'язували з періодом феодалізму в історії людства, а оскільки майже всі європейські та деякі азіатські, африканські й латиноамериканські народи пройшли через феодалізм, тобто мали своє середньовіччя, то поняттю «середні віки» у ній надавалося універсальне, всесвітньоісторичне значення. Феодальне середньовіччя вважалося в історичному розвитку людства обов'язковим етапом, окремою соціально-економічною формацією. У пострадянській історіографії ця теза переглядається, адже в середньовіччі існували не лише феодальні, а й патріархальні, рабовласницькі та капіталістичні соціальноекономічні явища. В окремих європейських країнах феодальний спосіб виробництва так і не став домінантним, а в деяких зберігся й після закінчення цієї епохи. Дехто з істориків вважає, що термін «середні віки» позбавлений конкретного змісту і є лише даниною традиції.

Загальновизнаних хронологічних меж середніх віків  не існує. У радянській історіографії такими межами вважали час загибелі Західної Римської імперії (476 р.) та Англійську революцію серед. XVII ст. Пострадянські історики здебільшого вважають, що середньовічна доба тривала до кінця XV ст., а XVI - перша пол. XVII ст. є перехідним періодом від середніх віків до нового часу або раннім новим часом. Зарубіжна історіографія відносить кінець середньовіччя на 1453 р. (загибель Візантійської імперії, закінчення Столітньої війни) або на останні роки XV ст. Є також думка, що хронологічна межа між середніми віками та новим часом - Французька революція 1789-1794 pp.

Відповідно, виділяють і основні періоди:

  • раннє середньовіччя (кінець V ст. — середина XI ст.);

  • феодальна роздрібненість (XI—XII ст.);

  • централізація держав під королівською владою (XIII—XV ст.).

У епоху Середньовіччя формуються також два основні класи суспільства феодального: феодалів, духовні та світські - власники землі і селяни - власники землі. У середовищі селян було дві групи, що розрізняються за своїм економічним і соціальним статусом. Особисто-вільні селяни могли за своїм бажанням піти від господаря, відмовитися від своїх земельних держаний: здати їх в оренду або продати іншій селянину. Маючи свободу пересування, вони часто переселялися в міста або на нові місця. Вони платили фіксовані натуральні та грошові податки і виконували визначені роботи в господарстві свого пана. Інша група -особисто-залежні селяни. Їх обовязки були ширше, крім того, (і це найважливіша відмінність) вони не були фіксовані, так що особисто-залежні селяни піддавалися безпідставного оподаткуванню. Вони також несли ряд специфічних податків: посмертний - при вступі у спадок, шлюбний - викуп права першій ночі та ін Ці селяни не користувалися свободою пересування. До кінця першого періоду Середньовіччя всі селяни (і особисто-залежні, і особисто-Вільний) мають господаря, феодальне право не визнавало просто вільних, ні від кого не залежних людей, намагаючись будувати суспільні відносини за принципом: «Немає людини без пана».

У період становлення середньовічного суспільства темпи розвитку були повільними. Хоча в сільському господарстві вже цілком утвердилось трипілля замість двостатеві, врожайність була низькою: в середньому сам - 3. Тримали в основному дрібну худобу - кіз, овець, свиней, коней і корів було мало. Низьким був рівень спеціалізації сільського господарства. У кожному маєтку були практично всі життєво необхідні з точки зору західноєвропейців господарства галузі: рільництво, скотарство, різні ремесла. Господарство було натуральним, і спеціально на ринок сільськогосподарська продукція не проводилася; ремесло також існувало у вигляді роботи на замовлення. Внутрішній ринок, таким чином, був дуже обмежений.

У цей період йде розселення германських племен на території Західної Європи: культурна, економічна, релігійна, а згодом і політична спільнота Західної Європи грунтуватиметься в значній мірі на етнічної спільності західноєвропейських народів. Так, в результаті успішних завоювань ватажка франків Карла Великого в 800 р. була створена велика імперія - Франкське держава. Однак великі територіальні утворення тоді не були стійкі і незабаром після смерті Карла його імперія розпалася.

До Х-XI ст. в Західній Європі затверджується феодальна роздробленість. Реальну владу королі зберігали тільки в межах своїх володінь. Формально васали короля були зобовязані нести військову службу, виплачувати йому грошовий внесок при вступі в спадщину, а також підкорятися рішенням короля як верховного арбітра в межфеодальних спорах. Фактично ж виконання всіх цих зобовязань в IX-Х ст. майже цілком залежало від волі могутніх феодалів. Посилення їх влади і призвело до феодальних міжусобиць.

Отже,епоха Середніх віків  була сповнена суперечностей - у ніх знайшлося місце для добра і зла, для високих культурних здобутків і безкультур'я, для моральних чеснот і вражаючої ницості людини. Різкий перехід від такого стану,яким характеризується Середньовічна доба був не зрозумілим для дослідників ,через що і виникали розбіжності у їх поглядах,тому що він швидко викорінив всі елементи Античного світу ,що проявлялися тим чи іншим чином у середньовічному суспільстві.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]