Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kursova.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
135.17 Кб
Скачать

2.2 Рельєф

Рельєф Чернівецької області складний, контрастний і різновіковий. Тут на порівняно невеликій площі зосереджено такі типи рельєфу, які властиві для великих територій окремих материків – платформ і геосинклінальних областей, тобто рівнинний і гірський. На їх контрасті у перехідній смузі (Карпатському крайовому прогині сформувався передгірний рельєф. Усі ці типи рельєфу на території області утворюють три морфоструктурні райони: Прут-Дністровську пластову хвилясту рівнину, Передкарпатське горбисто-грядове передгір'я, Карпатське низькогір'я і середньогір'я.

Прут-Дністровська пластова хвиляста і грядово-горбиста рівнина розташована в північній частині області в межах південно-західного краю Східно-Європейської платформи, тобто Подільської плити. Пересічні висоти тут сягають до 300 м, а максимальна висота — 515 м на горі Берда - на Хотинській височині (найвища вершина рівнинної України). Сучасний рельєф цієї території виражений ерозійними долинно-балочними, яружними, а також карстовими і товтровими формами.

Центральну частину рівнини займає Хотинська височина. Це — горбиста гряда, яка протягнулась з південного заходу на північний схід на 50 км. Найширша (20—22 км) найвища (пересічні висоти 350—400 м) вона на заході, поступово звужуючись на схід до 5—7 км при висоті 275—350 м. Це асиметричне горбисте підняття з крутим західним і південно-східним краями, в основі якого лежить припіднятий горстоподібний блок, розбитий на окремі частини, які у вигляд східців знижуються у бік долин р. Дністер І р. Прут до висоти 350 м. На найвищих рівнях, де близько до поверхні залягають тверді, денудаційно стійкі породи (вапняки, пісковики) спостерігаються вирівнені структурні поверхні у вигляді плато з крутими схилами висотою до 50 м. Височина глибоко розчленована притоками р. Дністра (річками Онут, Рашків, Рукшин) і р. Пруту (річками Задубрівка, Мошків, Гуків, Рокитна, Рингач, Черлена). У верхів'ях прутських притоків простягаються циркоподібні улоговини — Чорнівська, Клішкївська, Зарожак ська та ін. З інших форм рельєфу на схилах розвиваються зсуви. З півдня до височини примикає чітко виражена у рельєфі, тектонічно обумовлена Новоселицька улоговина. Південні схили Хотинської височини зайняті густою мережею сільських поселень.

Різким висотним контрастом у межах Прут-Дністровського межиріччя на захід від височини виділяється Заставнівсіка ерозійно-карстова рівнина, яка розташована у басейні річок Совиць Ставчанської і Кіцманської. Висоти тут не перевищують 270—300 м. Тут дуже поширені карстові процеси. Близьке залягання до поверхні гіпсів та ангідритів, порушених тектонічними розломами, сприяло розвитку таких карстових форм рельєфу як лійки («вертеби»), понори, долини, западини, а в деяких місцях і карстові поля, які формуються внаслідок розростання і злиття кількох карстових лійок. Форма лійок округла, розміри різні (від 5—10 до 70 м). У межах рівнини простежуються три давні широкі, чітко окреслені у сучасному рельєфі, реліктові річкові долини, що простягаються впоперек межиріччя між долинами р. Дністра і р. Пруту.

На схід від Хотинської височини простягається Кельменецько-Сокирянська вододільна рівнина з пе­ресічними висотами 260—300 м. Основні форми рельєфу утво­рюють долини невеликих річок, балки та яри, а на півночі — долина р. Дністра. Типовий яружно-балковий рельєф властивий для її південно-західної частини, розташованої у верхів'ях прутських притоків. Цей геоморфологічний район прийнято називати Долиняно-Балковецьким. На міжріччі з північного заходу на півден­ний схід простежується ряд давніх пліоцен-ранньоантропогенових долин. Вони розміщені між селами Оселівка—Зелена,. Мошанець—Вартиківці, Дністрівка—Олексіївка, Вітрянка— м. Сокиряни.. В будові долин великих річок Дністра і Пруту є спільні і відмінні риси, що пов'язано з історією їх розвитку. Подільська ділянка долини Дністра відзначається рядом особ­ливостей. Головні з них такі: широтне простягання; розвиток великої кількості (до 9) різновікових і різновисотних ерозійно-акумулятивних терас; різко виражена асиметрична будова до­лини -- вузьке правобережжя, широке лівобережжя; глибокий (до 230—250 м) вріз долини у первинну поверхню сарматського плато і пліоцен-ранньоплейстоценових терас; формування гли­бокого (90—120 м) і вузького каньйону; наявність у цьому каньйоні великих меандрових вузлів, зокрема Перебиківського і Вороновицького, приурочених до ліній тектонічних порушень; чоткоподібна в плані, асиметрична будова каньйону; складна терасованість його днища і бортів; широкий розвиток прямо­висних дністровських «стінок» з виходами корінних порід.

Для Середнього Придністров'я властива східчаста, ярусна будова рельєфу. Найвищим рівнем є поверхня лагунно-морської міоценової тераси з відносними висотами 230—250 м, яка нижче поступово переходить у другий рівень пліоценових дністровсь­ких терас: дев'ятої (висотою 225—200 м), восьмої (висотою 190—180 м), сьомої (висотою 160—145 м). Вони утворюють ши­року (в кілька кілометрів), рівну, злегка хвилясту поверхню ї простежуються на всій ділянці правобережжя.

Передкарпатське горбисто-грядове передгір’я, що розташоване в межах однойменного крайового прогону, відзначається густим і глибоким ерозійним розчленуванням, яке виділяє у рельєфі структурні височини, гряди і горби, що сягають висоти іноді понад 500 м. Буковинське передгір'я дренується лівими притоками р. Прут, р. Черемош і р. Сірет, які розробили широкі терасовані долини. Значного розвитку тут набули ерозїйно-зсувні процеси, їх інтенсивна діяльність спричинила утворення складного і своєрідного довкілля (ландшафту).

У рельєфі передгір'я простежується кілька висотних рівнів. Найвищий (Цецино-Спаський) рівень відповідає рівню Хотин­ської височини і становить понад 500 м (г. Цєцино — 537 м, г. Спаська — 531 м, та ін.). Нижчий (Сторожинецько-Іспась-кнїі) рівень простежується на висотах 490—495 м (г. Вивіз -494 м, г. Планил-Палтин -- 493 м, г. Майдап-Іспаський -490 м та ін.), і виражений вузькою грядою на Прут-Сіретсь-кому вододілі, яка збереглась від розмиву. Ще нижчий (Чере-иосько-Сіретський) терасовий рівень простежується з висоти 46(3—430 м.

У загальному вигляді рельєфу передгір'я велика роль на­лежить річковим долинам р. Черемош і р. Сірет. За тривалий час свого розвитку ці річки виробили широкі (до 7—10 км) долини. Особливо широке днище, що не відповідає ширині сучасного русла, має долина р. Сірету. Це пов'язано з тим, що на початковій стадії розвитку верхня частина річко­вої системи Черемоша була перехоплена і спрямована в р. Прут. Слідами цього цікавого явища є ділянка прадолини між містом Вижницею і селищем Берегометом. Нині — це широка (до 7 км), плоска, заболочена, витягнута вздовж гір, так звана, Багненська, або Прачеремоська долина, по якій протікають невеликі річки Міхідра і Міходерка.

У межах долин Черемошу і Сірету простежується, окрім заплави, 7 терас, які піднімаються до висоти 140 м над рус­лом. На схи­лах долин і терас інтенсивно розвиваються зсуви, чому сприя­ють глинисті породи в умовах значної кількості атмосферних опадів. Великі ділянки зсувного рельєфу у вигляді вражаючих зір цирків-амфІтеатрів простежуються в долині р. Дерелуй (біля сіл Червона Діброва, Вел. Кучурів, Снячів), р. Коровія (с. Кам'яна), р. Сірет (села Стара Жадова, Комарівці, Зруб Ко.марівський) та інших річок.

Буковинські Карпати розміщені на південному заході об­ласті, займаючи майже четверту частину її території. Найви­щі вершини підносяться понад 1500 м, а пересічні висоти не перевищують 900—1100 м. Гірський рельєф належить до еро­зійно-тектонічного типу. Це означає, що основними чинниками його формування е геологічна структура, тектонічні підняття та ерозійна діяльність густої мережі річок і струмків.

Основні риси рельєфу Карпат створені тектонічними про­цесами, їх великі геоморфологічні елементи — хребти і масиви мають поздовжньозональне розміщення згідно напряму всієї гірської системи. Велику роль у формуванні рельєфу Карпат відіграли і найновіші тектонічні рухи. Істотна роль у створенні сучасного гірського краєвиду, численних хребтів і пасм, нале­жить ерозійним процесам -- роботі річок і струмків. Ерозія — це ніби скульптор, що висікає з первинно-тектонічної поверхні різноманітні і часом дивовижні форми рельєфу. Власне водна ерозія виділила тут у рельєфі гірські хребти і пасма, які роз­ділені пониженнями, що зайняті річками. Тривала ерозія утво­рила в Карпатах і один з головних елементів рельєфу — річ­кові долини.

Залежно від ступеня прояву рельєфоутворюючих процесів у різних частинах гірської системи північного сходу на півден­ний захід простежуються різні комплекси рельєфу: низькогір'я крайових (берегових) Карпат, середньогір'я Скибових Карпат, низькогір'я Путильських Карпат, середньогір'я полонинських Карпат, середньогір'я кристалічних Карпат.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]