- •1.Періодизація розвитку української культури
- •2. Культура духовна і матеріальна
- •3. Дослідження української культури вченими
- •18. Архітектура Київської русі
- •22 Творчість Пінзеля
- •23.Християнське мистецтво…..
- •24. Фольклор і народна культура
- •25. Українські народні пісні її виконавці…..
- •26.Кобзарське мистецтво і його представники.
- •27.Звичаї та обряди українців.
- •28.Гуманізм у Відродженні
- •29. Титани європейського Відродження
- •30. Українську культурне піднесення кінця 15 поч 17 стол
- •31.Вишивка. Килимарство
- •32. Писанки та писанкарство на Україні
- •Історія розвитку різьби по дереву
- •Сучасна різьба Різьблення по дереву й до наших днів залишається одним з національних видів прикладного мистецтва народів нашої країни. Не всяка деревина гарна для різьблення.
- •33. Кераміка та вироби зі скла
- •34. Народна архітектура
- •35. Украънське національне вбрання.
- •36. Стиль бароко у світовому мистецтві.
- •37. Визначальны риси Українського барокко, козацьке барокко.
- •38. Братські школи. Острозька та Києво-могилянська академія.
- •39.Іван мазепа – гетьман будівничий, поет
- •41. Режисер та скульптор і. Кавалерідзе.
- •Біографія
- •43 Микола Лисенко та розвиток української музичної культури
- •46. Епоха просвітительства в європі та україні
- •Епоха просвітництва в Європі і на Україні
- •47. Стиль рококо і класицизм в європейському та українському мистецтві
- •48. Романтизм, сентименталізм, реалізм
- •49. Натуралізм, імпресіонізм……
- •50. Українська архітектура й образотворче мистецтво другої половини хіх ст.
- •51. Т.Шевченко - художник.
- •52. Катерина Білокур та її доля
- •54. Архипенко
- •55Тетяна Яблонська
- •59. Модернізм
- •63. Відлига і поява 60-ів
- •64Постмодернізм в українському мистецтві
- •65. Олександр Довженко
- •66Іван Миколайчук
- •67 Богдан Ступка
- •68Велико- Сороченський іконостас
- •69Картина «катерина»
- •70Манявський скид
- •71Софія київська
- •72Кирилівська церква
- •73Почаївська лавра
- •74Києво-Печерська Лавра
- •79. Українська ніч Куїджі
- •80.Андріївська Церква
- •81Палац у кач… сокиринцях
- •82Шевченківські місця на Укр
- •83Гетьманські столиці
- •84 Саркофаг Ярослава Мудрого
- •85.Скіфська золота пектораль
- •86. Мініатюри Сардиського
- •87Будинок з Химерам
- •89. Тіні забутих предків
- •90«Земля» Довженка
- •92. «Україна в огні»
- •93. Печера Вертеба
- •95 Ікона Волинської Богоматері. Ікона Хомської Богоматері.
49. Натуралізм, імпресіонізм……
Натуралізм (фр. naturalisme, лат. natura: природа) — це літературний напрям, що виник у Франції в 70-х рр. XIX ст. і поширився протягом 80–90-х рр. у літературах Західної Європи та США. Натуралізм як напрям виник на противагу романтизмові. Представники натуралізму прагнули перетворити художній твір на точну копію факту. Мета письменників-натуралістів, за словами Лесі Українки, «шукати фактичної правди і на ній все будувати». Основними ознаками натуралізму є орієнтація письменника на досягнення науки, відтворення життя у повсякденно-побутовій правдоподібності (фактографізм), фізіологічна мотивація вчинків персонажів, які є досить однотипними (робітники, солдати, пралі, лікарі). Натуралізм тісно пов'язаний з реалізмом. Часом ці два напрями зливаються.
У європейських літературах перехід від реалізму до натуралізму пов'язаний насамперед із творчістю французького письменника Еміля Золя. В англійській, хоча зароджується раніше, не набув широкого розвитку. У російській літературі натуралізм пов'язаний з іменами М. Пом'яловського, Л. Решетникова, М. і Г. Успенських.
Головним представником натуралізму в українській літературі став І. Франко. Виявивши зацікавлення творчістю Е. Золя, він розвинув свою концепцію «наукового реалізму». Цей «науковий реалізм», що мав опиратися на досягнення науки, зображення людини у тісному зв'язку з життєвим середовищем, якраз був українським варіантом натуралізму.
Імпресіонізм
Художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levant», 1873). Наприкінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Ґонкури. Виявився він також у творчості Ґі де Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р. Л. Стівенсона, А. Шніцлера, А. Чехова, І. Буніна, І. Анненського та ін.
Визначальні риси імпресіонізму:
- зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво», — проголошували Едмонд і Жуль Ґонкури); - імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;
- відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності;
- часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;
- герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;
- найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.
Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського, B. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.
Символізм
Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.
Теоретиком символізму вважається Ш. Бодлер. Він висунув теорію «системи відповідностей», за якою всі предмети і явища, всі чуття і почуття невидимо зв'язані в одну невиразну, містичну цілість. Завдання митця — побачити ці зв'язки, розплутати їх, показати таємничу залежність усього на світі. У 1880—90-х pp. у Франції з'являється ряд послідовників Бодлера — символістів. Найталановитіші його продовжувачі — П. Верлен, А. Рембо, C. Малларме. Символізм поширювався також в Італії (Г. д'Аннунціо), Бельгії (Е. Верхарн, М. Метерлінк), Німеччині (С. Георге, Ф. Ніцше), Англії (О. Уайльд), Польщі (М., С. Пшибишевський, К. Пшерва-Тетмаєр), Росії (Д. Мережковський, О. Блок, А. Бєлий, В. Іванов).
Визначальні риси символізму:
- войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі;
- підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту);
- культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого, садо-мазохістських виявів тощо;
- спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі».
В українську літературу символізм прийшов через австро-німецьку та польську літератури. Засновницею цього стилю у вітчизняному письменстві стала Ольга Кобилянська. Серед помітних українських символістів можна назвати П. Карманського, В. Пачовського, Б. Лепкого, М. Яцківа, Д. Загула, Я. Савченка, О. Слісаренка, Т. Осьмачку (у ранній поезії), М. Євшана, М. Сріблянського, Г. Чупринку. Водночас слід наголосити, що український символізм міцно переплетений з неоромантизмом, практично неможливо визначити, який з двох стилів домінує у тому чи іншому творі.
Неореалізм
Стильова течія в українській літературі початку XX ст., (її ще називають соціально-психологічним, романтичним, імпресіоністичним або лірико-психологічним реалізмом), яка розвинулася з класичного реалізму. Не сприйнявши наслідувального принципу «зображення життя у формах життя», неореалісти визначали свій концептуальний принцип між документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність та ліричною стихією. Часто промовиста деталь для них значить більше, ніж розгорнутий за всіма правилами реалістичного письма сюжет.
Визначальні риси неореалізму:
- у творах поглиблений психологізм, на який скеровується вся увага;
- неореаліст заглиблюється у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності незалежно від суспільного оточення;
- внутрішні психологічні чи зовнішні соціальні суперечності у творах цього стилю виступають (переважно на підтекстовому рівні) як вияви понадчасового, метафізичного конфлікту добра і зла, світла і темряви;
- зазвичай автори не пропонують читачам простих, однозначних вирішень психологічних колізій, намагаються зрозуміти і об'єктивно подати позицію кожної зі сторін досліджуваного конфлікту.
Неореалізм виявився у творчості В. Винниченка, В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича, І. Сенченка, В. Домонтовича (В. Петров).