38. Братські школи. Острозька та Києво-могилянська академія.

Боротьба за збереження культурної самобутності давно стала однією з основних тем в історії українців. Постійне перебування під владою інших держав загрожувало українцям остаточною асиміляцією та зникненням як нації. Після занепаду Київської Русі більшість її територій потрапила до складу Великого князівства Литовського. Православ’я у той час було синонімом культури, оскільки давало хоч якусь основу для національної єдності. Однак поступово Литовська держава занепадала, все більшої сили набирали поляки. Почалася боротьба між католицизмом та православ’ям, яка мала для останнього плачевні наслідки. Та православ’я вистояло. Невелика група українських магнатів активно засновувала у своїх володіннях православні школи та типографії, на захист стародавніх традицій піднялось і українське суспільство. У містах, де українці становили утискувану, але тісно згуртовану меншість, створювались так звані братства.

Братства завоювали повагу й популярність, опікуючись вдовами й сиротами своїх померлих членів, підтримуючи шпиталі й надаючи своїм членам безпроцентні позички. Велика увага приділялась вихованню та формуванню моральних якостей. Братства рішуче виступали проти патронату, польсько-католицької пропаганди, проти національних та релігійних утисків українців, антиморального життя духовенства. Заслуговує на увагу те, що в суспільстві з глибоким поділом на класи, яким була Річ Посполита, братства приймали до себе православних з усіх соціальних верств. У XVI ст. найважливішим і найвпливовішим було братство при Успенському соборі у Львові (1586р.). Воно слугувало взірцем для інших братств, що виникали у Галичі, Рогатині, Стриї, Комарні, Ярославі, Холмі, Луцьку та Києві. Одними з найважливіших турбот братств була освіта та книгодрукарство. Поширення шкіл і друку розбудило колись пасивних і консервативних українців. Сотні вихованців шкіл, пройнятих духом національних традицій, а також обізнаних із західноєвропейською наукою, ставали мандрівними вчителями, розходилися по містах і селах, поширюючи українську культуру. Крім того, братства відіграли важливу роль у виробленні української літературної мови — їм потрібна була полемічна література для широкого загалу, тобто народною, живою українською мовою.

В Україні розпочався жвавий культурно-національний рух, скерований перш за все на оборону своєї церкви як символу народної честі та власної душі. «Руська» віра, віра православна, стала ознакою національною, українською; перестати бути православним стало все рівно що й перестати бути українцем. Церква стала центром українського національного життя; бачивши різні перепони для свого розвитку, українське громадянство інстинктивно горнулося до церкви як до єдиної національної інституції, де можна було почувати себе українцем. Релігійність була споконвічною ознакою українського народу, а з другої половини XVI віку завдяки діяльності братств вона значно підноситься.

Острозька академія На межі XVI-XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які ґрунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія. Багатий і впливовий магнат, князь Костянтин Острозький заснував у 1576 році у м. Острог культурно-освітній центр нового типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкарня, яку протягом 1577-1582 рр. очолював відомий першодрукар Іван Федоров. Це по суті була перша вища школа європейського зразка в українських землях, що згодом дістала назву академії. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький, письменник-полеміст і культурно-освітній діяч 16 ст. В Острозькому культурно-освітньому центрі викладання поєднувалось з науковою, перекладацькою і видавничою діяльністю. Навчання здійснювалося за поширеною у Європі системою “семи вільних мистецтв”. Тут вивчалися богослов’я і філософія, математика і астрономія, діалектика і логіка, старослов’янська, польська, грецька і латинська мови. В академії працювали висококваліфіковані професори не лише православного віросповідання, але й іновірці, що їх звільнили з латинських шкіл за протестантські погляди. Серед професорів були українці Василь Суразький, який написав працю “Про єдино істинну православну віру”, де обґрунтував релігійну доктрину острозьких книжників; грек Кирило Лукаріс (здобув освіту у Венеції і Падуї), який здійснював переклади наукових праць з грецької на слов’янську й книжну українську мови. Утвердженню авторитету старослов’янської мови, яка принижувалась католицькими богословами, сприяло перевидання Іваном Федоровим страслов’янського букваря. Острозька академія залишила по собі значний слід в історії освіти й духовного життя України. Найвагомішою культурною пам’яткою Острозької академії було видання повної художньо ілюстрованої Біблії слов’янською мовою в 1581 році, текст якої вживався при богослужінні в православних церквах. Це було перше повне друковане видання усіх книг святого Письма (канонічних і трьох книг братів Маккавейських). Острозька академія, даючи освіту місцевій молоді, стала зразком для інших шкіл. За зразком Острозької вищі школи були створені в Турові – 1572 р., Володимирі-Волинському – 1577 р. Їх основне завдання було релігійне і моральне виховання молоді. Острозька школа підготувала цілу плеяду відомих культурних і церковних діячів, письменників-полемістів та перекладачів. Саме в стінах школи були опубліковані полемічні твори Василя Суразького “Про єдино істинну православну віру”, антикатолицький збірник “Книжиця”, до складу якого ввійшли послання І.Вишенського до К.Острозького, “Апокрисис” Христофора Філалета та інші. Тут були написані й видані перші полемічні твори ректора вищої школи Г.Смотрицького – “Ключ царства небесного” та “Календар римський новий”, котрі започаткували українську полемічну літературу. Найактивніше діяльність Острозького культурно-освітнього центру припадає на період підготовки Берестейської церковної унії. Її наслідком була поява талановитих полемічних творів, у яких на основі розвитку реформаційних ідей викристалізовується оновлена релігійна доктрина острозьких книжників. Острозький культурно-освітній центр був одним з відомих осередків розвитку ренесансно-гуманістичного світогляду в Україні. У центрі гуманістичного світогляду стояла ідея людини, її самоцінності. Піднесення ролі індивідуальних рис людини значно позначилось на творчості учасників Острозького науково-літературного гуртка, що виявилось у ставленні до окремих осіб та їх вчинків. Особливо багато віршів було написано “на герб” засновниками академії – Князя Костянтина Острозького. Діяльність Острозького культурного центру збагатила культуру не лише українського народу, але й культуру східнослов’янських націй.

Києво-Могилянська академія – перша вища школа України Вагомі здобутки вітчизняної освіти пов’язані з ім’ям Петра Могили, який, будучи митрополитом Київським, у 1631 році заснував Лаврську школу як вищий заклад європейського типу. Через рік він об’єднав її з Київською братською школою і створив Київську колегію, що пізніше стала називатися Києво-Могилянською академією. Він забезпечив її професорами високої кваліфікації, яких посилав для підготовки у різні західноєвропейські університети, турбувався про помешкання для професорів і гуртожиток для учнів, про їх матеріальне утримання. Серед викладачів академії були такі світила, як Йосафат Кроковський, Стефан Яворський та Феофан Прокопович. Першим ректором академії став Ісая Трофимович-Козловський. Побудована за суворими правилами 12-річна програма навчання в академії користувалася таким високим авторитетом, що російські правителі заповзято вербували її викладачів і випускників, пропонуючи їм найвищі в імперії церковні та урядові посади. Навчання було поставлене добре, кількість учнів зростала. викладання проводилось латинською мовою. Києво-Могилянська академія за змістом навчальних програм і рівнем викладання відповідала вимогам європейської вищої освіти. Тут викладалися “сім вільних мистецтв”, які складалися з предметів “тривіума” – граматики, риторики, діалектики та “квадріума” – арифметики, геометрії, астрономії, музики. Студенти діставали ґрунтовну підготовку з класичної літератури, історії, географії, математики, медицини і філософії. Значна увага приділялася вивченню мов, зокрема старослов’янської, грецької, латинської, польської, а згодом французької та староєврейської. Усю систему навчання можна поділити на три групи: нижчу – граматика з трьома класами (інфіма, граматика, синтакса); середню – риторика з двома класами (піїтика й риторика) й вища – філософія (з діалектикою та логікою). Після загальноосвітньої підготовки починалося вивчення богослов’я та юридичних наук. Правда, богословські науки в академії викладалися з великими перервами, оскільки польські панівні кола їх забороняли, побоюючись, щоб навчальний заклад не став ідеологічною опорою православ’я. Києво-Могилянська академія була вищою школою загальноосвітнього характеру. Очолювали її ректор, що був водночас і ігуменом Братського монастиря, і префект, які підлягали безпосередньо митрополитові. митрополит дбав про належний рівень навчання, кваліфікацію професорів, побутові обставини школи, її матеріальне забезпечення. До академії вступала молодь всіх станів українського суспільства, починаючи від шляхти й козацької старшини і закінчуючи міщанами й селянами. Крім українців та білорусів, до академії вступали росіяни, румуни, болгари, серби, а потім греки, араби. Однак, після історії з Мазепою, який щедро підтримував грошима діяльність академії, внаслідок репресій царату загальне число студентів скоротилося до менше ніж двох сотень. У 1740-х роках завдяки самовідданому керівництву Рафаїла Заборовського це число знову сягнуло за тисячу й академія вступила в період свого останнього розквіту. Вона сама великою мірою породила причини свого остаточного занепаду. Тісно пов'язана з церквою й укомплектована представниками духовенства, академія, як і раніше, робила наголос на таких традиційних предметах, як філософія, теологія, риторика та мови. її схоластичні методи навчання застаріли, а спроби засвоїти раціоналістські наукові течії, що проникали з Європи, були млявими та малоефективними. Релігійна орієнтованість і традиціоналізм стояли на перешкоді залученню до академії молоді, зацікавленої сучасними знаннями. У 1790 р. понад 90 % із 426 її студентів були синами священиків. Зрештою славетний учбовий заклад у 1819 році перетворився на богословську семінарію (Київську духовну академію). Києво-Могилянська академія була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, де готувались кадри для всього православного світу. Академія відіграла значну роль у розвитку освіти, науки і культури в Україні XVII-XVIII ст.