Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kultura1.doc
Скачиваний:
71
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.22 Mб
Скачать

64Постмодернізм в українському мистецтві

Кінець XX ст. рядом дослідників культури визначається як епоха постмодернізму, або постмодерну. У визначенні сутності постмодерну та його хронології досі немає однозначних оцінок, порівняно мало й літератури. Очевидно, що розвиток цього феномену ще не завершений. На нашу думку, терміном "постмодернізм" слід користуватися під час аналізу всіх значних явищ культури, що виникли після модернізму (звідси і назва) і внаслідок розвитку модернізму, однак суттєво відрізняються від останнього, водночас не входять повністю до контексту масової культури.

Постмодерн - широка культурна течія, що включає в себе філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки. З одного боку, умонастрій постмодерну несе в собі відбиток модерністського розчарування в результатах цивілізації, ідеалах класичної культури та гуманізму, з іншого, - авангардистським установкам на новаторство, відкидання та заперечення старого протистоїть намагання скористатись усім попереднім досвідом, включити його в широку палітру сучасної культури.

65. Олександр Довженко

11 вересня є Днем українського кіно. “Я хочу жити на Вкраїні. Щоб не було зі мною. Хай навіть скоротять мені недовгі вже мої літа, я хочу жити на Вкраїні. Нехай зневага і зло людське вирують круг мене. Хай кличуть мене ворогом народу безсоромні й жорстокі службовці-людожери, якщо їм треба так. Я України син, України”.- О. Довженко. Переоцінити внесок Олександра Довженка в нашу духовну скарбницю неможливо, як неможливо виміряти біль і розпач, породжені в душі цього Художника цькуваннями сталінських сатрапів. Довженко - класик світового кіно, і його фільми є візитівкою нашого національного кінематографа (попри те, що й досі за кордоном його подекуди сприймають як представника російської культури). А ще він - чудовий письменник, який почався в роки війни і вивершився чудовою прозою кіноповісті “Зачарована Десна”. І художник. Малюнки Довженка у середині 20-х років минулого століття були доволі популярними. У кіно Довженко прийшов не юнаком, а 32-річним, із значним життєвим досвідом. Нічого не вміючи в кіно, але відчуваючи, що саме у мистецтві екрана зможе здійснитися як художник. У нього не було пересічних картин. Кожна була наповнена особливою естетикою, яку ні з чим не порівняти. Кожна по-своєму передавала дух того історичного часу, якому належала. Він швидко став майстром. Уже друга повнометражна картина Довженка “Звенигора” (1928) була визнана шедевром. Знаменитий Ейзенштейн писав тоді: “...картина все більше і більше починає “лунати” чарівною красою. Красою самобутньої манери мислення. Дивовижним сплетінням реального з глибоко національною поетичною вигадкою. Гостро сучасного і разом з тим міфологічного. Гумористичного і патетичного. Чогось гоголівського...”. “Звенигора” - це результат творчих імпульсів, інтенсивного літературного й мистецького життя України, довкола якого дедалі щільніше стискався ідеологічний зашморг. Багато хто з кінокритиків вважає, що після “Звенигори” Довженко вже не мав змоги реалізувати жодного фільму так, як хотів би і міг. “Арсенал” вийшов під тягарем чужої концепції, “Щорс” був накиненим від початку і до кінця, і не без участі Сталіна. “Аероград” і “Мічурін” - фільми, зроблені на чужині, на чужі теми, з чужими ідеями. Вони могли бути створені ким завгодно. А у “Звенигорі” здійснилася його творча фантазія, якій не судилося повторитися. Вона відродиться лише в українських “шістдесятників”: “Тіні забутих предків”, “Криниця для спраглих”, “Вечір на Івана Купала”, “Камінний хрест”. У 1930 році Довженко створює свою знамениту картину “Земля”. Її одразу піддають гострій критиці видатні діячі культури - В. Пудовкін, О. Фадєєв, Д. Бєдний. Останній написав на неї злий фейлетон. Після цих виступів Довженко посивів. Проте фільм з успіхом демонструвався на Всесвітній олімпіаді мистецтв у Москві, а потім з тріумфом пройшов екранами світу: в Англії, Америці, Італії, Японії, Франції. “Землю” порівнювали з Дев’ятою симфонією Л. Бетховена. Це останній “німий” фільм Довженка і, можливо, найкращий - вершинний фільм усієї німої епохи радянського кіно. У 1958 році картину “Земля” на Брюссельському кінофестивалі назвали в числі 12 видатних стрічок всіх часів і народів. На ІІ Міжнародному кінофестивалі у Венеції у серпні 1934 року відбувся перегляд фрагментів його фільму “Іван”. “Героєм вечора, безперечно, був Довженко, - писала італійська преса. - Довженко довів нам, яким великим може бути екран, якщо він осяяний думкою геніального художника”. Олександр Довженко створив справжній авторський кінематограф. Він був одним із небагатьох кінорежисерів, кому не було протипоказано писати для себе сценарії. Три його пізніші сценарії - “Поема про море”, “Повість полум’яних літ”, “Зачарована Десна” - ще знайшли своє екранне втілення, а ще два - “Тарас Бульба” і “Відкриття Антарктиди” - так і залишилися нездійсненими. Як не екранізувалася і навіть не публікувалася в той час його кіноповість “Україна в огні”. На обговоренні сценарію фільму “Україна в огні” Олександра Довженка у Кремлі. (31 січня 1944 року. Засідання політбюро. Веде засідання Сталін. Присутні: Молотов, Маленков, Берія, Микоян, Хрущов, Щербаков. Під стіною сидить Довженко). Сталін (цитата за стенограмою): “Ваш сценарій “Україна в огні” - це спроба ревізувати ленінізм. Це вилазка проти нашої партії, проти радянської влади, проти колгоспного селянства, проти нашої національної політики. Це ворожа вилазка, яка має за мету проревізувати ленінізм. Те, що автор озлоблений, свідчать такі факти. Жодного позитивного героя у сценарії нема. Ви послухайте, як автором показані радянські люди. Він вивів тип радянського працівника - голову сільради - з геть усіма негативними рисами. Вивів дурня, ледаря, гультіпаку. Причому цього неробу і дурня, за словами автора, поставила партія. Тут автор виступає прямо проти радянських людей”. Дивно, що після такого обговорення сценарію “Україна в огні” Довженка з Кремля відпустили додому. Живим. Довженко чекав розправи. Та Сталін його не розстріляв, бо мав надію, що рано чи пізно митець з України зробить про нього фільм. Відтоді ніщо з того, що писав Довженко, не могло видаватися без спеціального дозволу. Його звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії, перевели режисера першої категорії на режисера третьої і приписали до Московської кіностудії. Він міг їздити до Києва тільки з візитами, але мав жити у Москві. Бюрократи блокували все, до чого він прикладав руки. Протягом 12 років, що залишилися йому для життя, Довженко мріяв про одне - повернення додому. День за днем він стояв біля вікна у своїй кімнаті, притиснувшись чолом до скла, дивлячись вниз на рух машин, потім ішов до свого столу, розгортав щоденник і писав: “Пишу, розлучений з народом моїм, з матір’ю, з усім, з батьковою могилою, з усім-усім, що любив на світі понад усе, чому служив, чому радувався. Я ніби напророчив собі злу долю у творах. Прощай, Україно. Прощай, рідна дорога моя земле-мати. Я скоро помру. Умираючи попрошу вирізати з грудей моїх серце і хоч його одвезти і десь закопати на твоєму лоні, під твоїм небом у Києві, десь над Дніпром, на горі. Прийми його. Воно тобі весь вік молилось, не проклинаючи ні однієї з чужих земель”. 25 листопада 1956 року серце митця зупинилося. Не стало генія, розіп’ятого на хресті суперечностей епохи. Режисера, який і досі залишається найзагадковішою і найнезбагненнішою особистістю ХХ століття. У 1995 році була заснована Державна премія України імені О. Довженка. А рішенням вищої академічної ради загальнонаціональної програми “Людина року-99” Олександра Довженка (разом з М. Грушевським і В. Вернадським) визнали Людиною України ХХ століття. Кінокартину Олександра Довженка "Земля" внесли до списку найвидатніших фільмів всіх часів і народів. Решта його картин, які збереглися, належать до числа найвидатніших досягнень радянського кінематографу. Серед них – “Ягідка кохання”, “Звенигора”, “Іван”. З матеріалів, знятих Довженком, відновлено його останній фільм “Прощавай, Америко” 1951 року - він лежав у запасниках Держфільмофонду. Прем’єра відновленої версії з успіхом пройшла 1996 року на Берлінському кінофестивалі. Говорить кінознавець Сергій Тримбач: "10 років тому Україна і людство відзначали 100-ту річницю Довженка. Це звичайно куди більша ювілейна дата. Як водиться, у нас ювілей – завжди привід для того, щоб держава звернула пильнішу увагу на ту чи іншу постать, виділила гроші. 10 літ, які минули, дають підставу нам говорити про те, що зроблено задля того, аби ім’я Довженка вкорінилося і в світі, і, власне, в Україні. Як це не парадоксально, але іноді в Україні Довженка показують менше, ніж за кордоном". Але славетний український режисер і досі залишаться Довженком, якого ми не знаємо. За словами кінознавця Сергія Тримбача, “значною мірою Довженко ще не прочитаний та не проінтерпретований”. Більшість матеріалів й архівів Довженка та його дружини, акторки та режисерки Юлії Солнцевої, досі знаходиться у Москві , де похований режисер. А частина архіву, зокрема, щоденник Довженка періоду роботи над картиною “Земля”, взагалі закрита для доступу до 2009 року.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]